Русанівський ІУЛМ
.pdfУ договорах переважають повноголосні форми (городь, волости, колоти, золото, боронити, возборонити[с], поздорову, [во]волочи, ПОЛОНАНИІСЬ, сторона, со[т]полонени, золотникь), хоч неповноголосні теж наявні (страна, глава, златьіи, хранити, [г]радь, брашно); старослов'янському початковому є відповідає о (графічно сой (сос-Ьнь, юдин-Ьнни); старослов'янському жд майже завжди відповідає руське ж (преже, ТАжа, чюжии, прежереченньш, по нужи, на оутвержение, межею та ін.), жд трапляється дуже рідко (многаждьі, враждолюбець); шт (щ) уживається більш послідовно (ХОТАЩИИ, помощь). Цікавою є форма вустьє (й да не им-Ьють власти Русь, зимовати в-ь вустьи Дн-Ьпра Б'Ьльбережи - 51).
Абстрактні іменники на -ниє переважно старослов'янського походження (извещение, изволения, исповедание, Іавление і багато ін.)і У морфологічній структурі привертає до себе увагу майже повна відсутність простих форм минулого часу — аориста й імперфекта. У всіх трьох договорах такі форми трапляються дуже рідко: гостиє [аще] погубиша челлдинь. й жалують да ищут[т] собретаемоє (36); ношаху сли печати злати (48); КЛАХЬСА ко црмь Гречьскимті (73); написахомі на харатьи сей й своими печатьми запечатахомті (73). Можливо, рідкісність цих форм у договорах не є свідченням структури мови, а функціональним призначенням текстів. Адже] вони повинні насамперед засвідчити взаємні зобов'язання русинів] і греків, а тому відбивають переважно мовно-причинові і часові' відношення типу: аще [ж] ключить[с] тако[ж] проказа ло[д]и| Роу[с]кои. да проводимо й в Рускую землю (35). Форми наказового способу, які виступають у другій частині таких речень, утворю-
ються поєднанням форм теперішньо-майбутнього часу з частко] да: да КЛЄНЄ[Т]СА, да оумреть, да вдасть, да не взищеть, да возме[т], да примуть, да витають і под. Ці ж форми, про що йтиметься далі
наявні і в «Руській Правді».
Ділова мова, звичайно, позбавлена «плетіння словес», поетичних фігур і под. І все ж елементи поетики інколи потрапляють і ці тексти, напр.: створити любовь... на ВСА лііта (ІЛ, 36); донде:
слнце сигаєть й всь мигл> стойть (41).
Уживана в договорах юридична термінологія перегукується з тієї що характерна для «Руської Правди». Це слова на позначенні соціального становища осіб (великий КНАЗЬ, великие богарьі,
челлдин'ь), майнового стану (имовирг], неимови[т]), видів правопорушень та їх наслідків (оубои, тать, татьба, творити криво, творити пакости, оускочити «втекти», да ищють), взаємних зобов'язань сторін між собою і перед законом (роті; ходит своєю в-Ьрою — 34), тджа, клАТьва, законь), видів майна (рухло, лице) і под.
Звичайно, в «Руській Правді» адміністративно-правова лексика значно численніша. Поряд з боляринь, убієніє, тать, рота, вира (ffkpa), тяжа, лице тут уживається ще вервиння «община з круговою порукою», вервь «волость, община, мир», видокь «очевидець, свідок», головникь «убивця», головничьство «пеня за вбивство», гостиное «одне з внутрішніх мит», гостьба «торгівля», гридь, гридинь «член молодшої князівської дружини», добьітокь «майно», духовная грамота «заповіт», д^йль «поділь», задница «спадщина», закут «особа, яка працює на кредитора», запа «підозра», изводь «доказ», изгои «людина, що лишилася поза своїм становим середовищем», исправа «випробування», истець «сторона на суді», людинь «проста людина» і под. Природно, що в цій пам'ятці лексика значно багатша, ніж у договорах, оскільки окремі її списки досягають 135 статей1. Тут простежуються явні українізми: теля, тьінь, наиметь «наймит»,
бчельї, гостинець «шлях», пакощи, батогь, око, пуща, осподарь, волога і под. У «Руській Правді» вжито тільки три неповноголосні форми (вражда, ср-Ьда, чрево) і це при 40 повноголосних. У словах аче, бьчела, госпожа, межа, нужа виступають відповідно східнослов'янські фонеми /ч/ і /ж/, а не старослов'янські сполучення шт, жд. Синтаксис у всіх трьох групах документів - договорах з греками, «Руській Правді» і грамотах — фактично єдиний.
У «Руській Правді», як і в інших південноруських пам'ятках, досить часто плутаються ц і ч. Можливо, це пояснюється тим, що жоден із виявлених варіантів не переписаний на своїй природній батьківщині: личе «лице», до конча «до конца», истьчю «истьцю», челов^цьку, купечь, цюжего, доцери і под. Інколи і; замінюється на й (даст ли всимь да вси разд^лять - РП, 39), після шиплячих у поодиноких випадках замість е виступає о (пшона), можна натрапити на перехід л у в (не знаєть оу кого коупивь — 18).
Див.: Русская Правда. Текст, изданньїй по трем спискам с предисловием й
тким обьяснительньїм словарем, составленньїм кандидатом прав А.Б. Гинц- &УРгом. - СП6., 1888. - С. 6.
40 |
41 |
|
Як і у усіх інших південноруських пам'ятках, іменники чоловічого роду в давальному відмінкові однини часто приймають закінчення'-ОВИ/-ЄВИ (сьшови, моужеви), зворотна частка ся може передувати дієслівній формі (тіїм ся подіять, како ся будеть рядшгь), у формах третьої особи однини і множини дієслів те- перішньо-майбутнього часу кінцеве т пом'якшується (начьнеть, ринеть, поиметь, познаеть, хощеть, ведеть, дойдеть, переореть, заплатять, вьщадать, стяжуть, корчьмьствують).
Прості форми минулого часу дієслова практично не вживаються. Є тільки кілька випадків сумнівного типу: Й Господь рече (29); Оже кто купи хотя полугривньї (39). Є випадки відпадіння флексії -ть в формах дієслів теперішньо-майбутнього часу (Оже краде скоть вь хл-Ьв'Ь или югЬть, то оже будеть одинь, то плати ему 3 гривньї й ЗО кунь (33); не оублюде ли, то платити ему 4 гривньї куньї за холонь — 40). Дуже поширена форма майбутнього часу, що складається з форми на -ль і допоміжного дієслова бути в майбутньому часі: боудуть вид'Ьли людіе (19); колико ихь боудеть крало (19); кто боудеть яль (25).
У тексті переважають конструкції з умовно-часовою взаємозалежністю, напр.: Оже ли себе не можеть мьстити, то взяти емоу за обидоу 3 гривні (11); А иже оубьють огнищанина оу кл^ти, или оу коня, или оу говяда, или оу коровьи татьбьі, то оубити вь пса М'Ьсто (12); Искавше ли послоуха, й не нал-Ьзоуть, а истьца начьнеть головою клепати, то ти имь правьдоу жел'Ьзо (16); Аже господинь закупа бьеть про д-йло, то безь виньї єсть (35).
Окремо слід згадати про напис на Тмутороканському камені 1068 р. Він короткий: вь л-Ьто'З.Ф.ОЗ і [д]ні.І5 пгЬбь КНАЗЬ м-Ьриль мо[ре] по леду со[т] тьмутороканд до кьрчева .і. й д. САЖЄ[НИИ]. Пам'ятка цікава тим, по-перше, що вона автентична, по-друге, ній відбито ті мовні процеси, що були характерні для XI ст.: падіння глухих (КНАЗЬ) або їх вокалізація (по лєду), уживання глуї хих перед плавними (Кьрчєва), опущення допоміжного дієслова
третій особі однини перфекта (м-йриль).
Певну інформацію про особливості літературної мови XI—XIII ст. дають написи на монетах1. Проте вони не становлять окремого літе-1 ратурного жанру і є цінними тілвки з погляду історичної фонетики! граматики і лексикології.
1 Огієнко І. Пам'ятки старослов'янської мови X—XI віків. — С. 186—187.
ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІСЛЯМОНГОЛЬСЬКОЇДОБИ
(друга половина XIII — XVI ст.)
Окремідослідники вважають, що після татаро-монгольського погрому (середина XIII ст.) у Києві, Чернігові, Переяславі зовсім заглух-
ло культурне життя. Це не так, — воно, звичайно, втратило загальноруське значення, вплив на всі «україни» Київської держави, але все ж лишилося живим в Україні центральній, а згодом перейшло і в Волинь, де зберігалася сильна князівська влада (Острозькі, Черторийські, Сапіги та ін.) і де ширилися освіта й культура.
Нашестя Батия великою мірою приглушило, але не перервало остаточно традицію роботи над церковнослов'янськими книгами. Як зазначав М. Грушевський, «поки церковне життя України не було зломлене до решти, що в Східній Україні сталось тільки в другій половині XIII в., по тім, як митрополити закинули свою резиденцію, а в Західній Україні з другої половини XIV в., по польській окупації, ся тенденція до вищої освіти все мусила жити і по хвилях занепаду мабуть, поновлювалась з новою енергією при поліпшенні зовнішніх умов життя»1. Є й свідчення археологів про те, що Київ і після золотоординської навали продовжував жити, у ньому не припинявся розвиток культури, будувалися нові кам'яні церкви2. «Навіть в першій пол. XVI ст., яка вважається часом найбільшого занепаду українського церковного життя, - - пише Щ- Грушевський, — навіть тоді ще Київ заховує стару репутацію культурного, літературного осередка»3. Про це, зокрема, свідчить «Київський псалтир» - пам'ятка 1397 p., виготовлена в Києві. У
*-• 26.Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти т. — К., 1993. - Т. 2.
2Див.: Ивакин Г.Ю. Киев в XIII-XV веках. - К., 1982. Грушевський М. Історія української літератури. — Т. 3. — С. 241.
42 |
43 |
|
