Русанівський ІУЛМ

ваня «витрати», уг. kolt «витрачати»; керешкедовати «скористатися», уг. ker^skedik «торгувати»; мештершикь «ремесло», уг. mesterse'g та ін.

Трапляються тут і румунізми: буката «м'ясо», рум. bucata; варе «справді», рум. оаге (пор. також похідні варе де, варе котрий, варе кто, варе кулько, варе чій, варе што, варе якь) та ін.

Отже, конфесійний стиль староукраїнської мови формується під впливом церковнослов'янської, на той час уже досить розхитаної з погляду норм. Значна частина церковнослов'янізмів, уже адаптованих на українському Грунті, лишається в мові конфесійної літератури, звідки проникає і в інші стилі староукраїнської літературної мови: художній, полемічний і, як про це вже йшлося, навіть діловий.

Художня література зароджується в останній чверті XVI ст. у вигляді панегіриків і полемічних віршів, спрямованих проти папи й католицизму. Символом кінця віку можна вважати рядки із одного з тогочасних віршів: Не вь школахь латинськихь розум купуйте й их трутизмами души не питайте (УП, 131). Українська поезія кінця XVI ст. бідна тропами, але для неї вже характерні ті ключові слова, що згодом визначатимуть особливості барокових творів. Це солнце (крест животворящий царем й народом, яко солнце св'Ьтящий — 38), сердце (сердца в-ЬрньІх людей увеселить значне - 38; сладость в сердцу стане — 100), небо (коли его узрять на небеси - 38), в±ра (цв*ЬтьІ прекрасний В'ЬрьІ - 38; в-fepa бо єсть дар; божій - 74); зв^зда (вьсіяла зв^зда ясно от востока - 61), св^ть (сіяет бо солнце неприступнаго св'Ьта — 61; бьіл бо аггел свНЬта, ньш-Ь уже темность — 72; иже світом й огнем так ся назьівает - 94; небесним свіїтом мир ся просв-Ьщает — 100), св^тлость (иж востока св'Ьтлость ньщ-Ь оставляють й до тьмьі запада по прелесть отб^гають - 72), церква (восточньїе церкве в русінском народ-Ь - 62). І звичайно ж, головною особою, до якої звернені очі поетів, є Ісус Христос: Сьшове темности, Христу апостатьі, от духа святого вьв-Ьки проклятьі (71); Не шукайте Христа на запад'Ь в Рим-Ь (72);' МьІ же сьхран'Ьмо ХристовьІ науки (73).

У тематичному, а частково й у художньому відношенні поезія XVI ст. пов'язана з проповідницькою і агіографічною літературою Київської Русі. У ній часто згадуються давні князі, які принесли в Русь християнство і спорудили величні храми, київські святі подвижники: Прежде бо Великій Владимер крещенієм просв-Ьтил всю

70

землю рускую (62); Володьшер Великій вас у В'Ьру крестил (86); Єрослав зиданієм церковним Кієв й Чернигов украси (65); Преподобньій Антоній, иноком начальник, общого житія по Боз'Ь наставник, Блаженний Феодосій, ангелский сожитель, братіи игумен й Христу ревнитель (88). Давні князі порівнюються з нинішніми: Владимер бо свой народ крещенієм просв-Ьтил, Конгстаньтин (Острозький. — В.Р.)

же благоразумія писанієм осв'Ьтил (64).

Автори віршів намагаються писати церковнослов'янською мовою, але оскільки в той час вона не була в усному ужитку, а граматик і словників Іде не було, то вони раз у раз збивалися на ста-

роукраїнську мову. Пор.:

Аз єсмь всему миру св-Ьт, Богь єсмь прежде вс^х в-kK,

Вижу всю тайну челов-Ьческую, Глаголю же вам, сином челов-Ьческим:

«Добро єсть в-Ьрующим вт> имя моє» (59); З якою пильностью бчела мед збираєт, Же у борти ледве ся затворяєт,

Стакою ж вь тьіе книжки наношено

Списма римских докторов

Против фальшови отпоров (66).

Окремо слід виділити вірші (сатири) Яна Жоравницького, який

писав тодішньою розмовною мовою: Хто йдеш мимо, стань годину, Прочитай сюю новину.

Чи єсть в Луцку б-Ьлоглова, Як та пани ключникова? Хоча й в-Ьк подойшльїй має,

А розпусти не встьідає (60).

Передбарокова українська поезія небагата на художні засоби. Епітети здебільшого фольклорні, хоч їх і небагато: хищньїе вояки, ясное солнце, ясная заря, марньїе jrkma, темьньш оболоки, студеная зима, в^трь бьістрьш. Але є й епітети, освячені книжною мовою:

небесньїе уста, многоц^нньш бисер, святая в^ра. Порівняння теж переважно грунтуються на народному сприйнятті, напр.: якь трава сУхая, огнем испалени (39), ...Твоих людей, яко хл'Ьбь, сьн-Ьдають (71); й в-Ьтром, як порох, скоро розлет-Ьли (71); Й на всНі язьїки дали єпископьі, их же обирали, як честньїи снопьі (74); Сн'Ь.дающе, яко лвьі, отеческіи права (78); Ут-Ькает, яко звіїрь из горьі й яко

71

вода бьістро минает воскори (80); Никогда же б-Ьсове тебе одол-Ьють й, якь с-Ьно огня, скоро отпадають (94).

У віршах виявляється народна мудрість: А которьім мняша роскош, ниж цнота — Предь такими кажи замьїкати ворота (65). Фразеологічні звороти скупо проникають у цю поезію, але все ж є чимало усталених словосполучень типу поки свет не минеш (69), приходять до згоди (71), в^рьі не давати (87), мают ся явити (87) і под.

Оскільки сюжети віршів переважно спираються на євангельські оповіді, час від часу трапляються образи, запозичені із Святого Письма: Меч... острьій обоюду (61); Ибо смоковницу усхнути сотвори, иже тоб-Ь плода сия не сотвори (90).

Незважаючи на те, що автори віршів намагалися дотримуватися церковнослов'янської мови, вони, як про це вже йшлося, не могли уникнути українізмів — лексичних, фонетичних і граматичних, — на поетів не могла не справляти впливу ділова староукраїнська мова. У віршах уживаються такі українські слова, як бачити, блищати, бридитися, буяти, багатіти, вбогий, вельми, витати, глитати, згуба, зготовати, забути, застати, збагатіти, згода, завжди, зопсовати, заживати, мова, мачуха, мусити, над^я, невимовне, нищить, око, ображати, оздоба, обіцяти, почути, погамувати, панувати, памятати, помста, палати (про вогонь), прудко, праця, напувати, скарб, тривати, тин, товариство, утЬкати, фарбований, хмари, шукати, чоло та ін. Абстрактна лексика була переважно церковнослов'янського походження: смєлость, гордость, честность, доброд^тель, пагуба, немощ, чистота, доброта, блаженство і под. Але активно входила в староукраїнську поезію й власне українська абстрактна лексика: згода, незгода, невдячность, єдность, цнота, марность, покора, помста і под. Окремі абстрактні слова, утворені за церковнослов'янським зразком, не1 набули згодом поширення. Це, скажімо, проклятство, добрать, св^децтво, багатество та ін. Відчувається помітний вплив польської мови: коруна, фортуна, голдова-

ти, члонки, кламати, кгди, офЬра, обфито, камики, обрана, чистец

(п. crysciec «чистилище») та ін.

Мова віршів пересипана лексико-фонетичними церковнослов'янізмами. Так, переважають слова з неповноголоссям (врата, глава, злато, древо), хоч наявні й повноголосні слова (голова, ворог),

спільнослов'янським *tj і *dj майже регулярно відповідають щ і ЖД

72

(нош,ь, немощ, хощет, в нощи, по&Ьждал), хоч надежа, одежа. Серед граматичних церковнослов'янізмів треба відзначити форми називного відмінка множини іменників чоловічого роду на -й, причому кінцеві к і г основи чергуються відповідно з ц і з (єретици, отступници, врази), прикметникові форми без проміжного /j/ у закінченнях (чловєчаа, святаа), форми родового відмінка однини на -аго (славимаго)', значно частіше, ніж у діловій і конфесійній мові, використовуються форми аориста (воста, прозябе, обр^тохомь, принесохомь).

Незважаючи на явні намагання авторів віршів писати по-цер- ковнослов'янському, фонетичних українських рис у їхній мові все ж було чимало. Виявленню цих рис допомагає й римована мова творів. Так, вимова -t як /і/ засвідчується поплутанням літер *Ь та й: винець, вь тЬли та ін. Але ще виразнішим доказом є особливості римування,напр.:

Убогій рубьі й нагоє т-Ьло, иже нужн-Ьйшои смерт>ти вокусило (82);

Нападником в-Ьри зватися не хогЬл й всю свою волю Христу поработил (82); Раз єсте крещени, любимій друзи,

мужайтеся ньш-Ь о преблагом боз-Ь (86).

Зрідка трапляється перехід /с/ в /з/ (живет з богом, возсіяв) і чергування /д/ з /ждж/ (вьеждьжаєт)', чітко простежується така фонетична українська риса, як чергування /у/ з /у/ і навпаки: устал «встав», повчишся, вмирають, вбивати, в-ьбьійство та ін.

Усі ті морфологічні риси, які спорадично трапляються в мові часів Київської Русі, і багато репрезентовані в ділових документах XIVXVI ст., системно представлені в художній літературі. Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини приймають переважно закінчення -ови/-еви; це стосується як назв осіб, так і назв неживих предметів, переважно абстрактних понять: цареви, господарови, Петрови, господеви; слухови, раєви, дьневи, грєхови, мирови, костелови, духови, крестови; це не означає, що закінчення -у в цій формі уже зовсім не вживається, пор.: пану, отцу. Ці ж іменники в називному відмінку множини часто приймають закінчення -ове/-еве: жидове, поганове, патриархове, бісове, отцеве. Уживання кличного відмінка було тут нормою: пане, отче, боголюбче, рабе, посте, душе.

Закінчення -т у фомах третьої особи однини й множини те- перішньо-майбутнього часу дієслів, як правило, пом'якшується: бли-

73

РОЗКВІТ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ (XVII — перша чверть XVIII ст.)

XVII ст. в історії українського народу сповнене драматизму. З одного боку, це відстоювання своєї національної, релігійної і культурної са-

мостійності, з другого - небачене з часів Київської Русі піднесення національної самосвідомості, розквіт науки, культури, мистецтва.

Від початку XVII ст. починає руйнуватися традиційна для України опора православ'я - княжа Волинь. Син великого подвижника віри й освіти Костянтина Острозького Януш Острозький прийняв католицьку віру. Відтоді, як пише один з дослідників історії релігії в Україні, «світ православ'я починає окутуватися густим туманом латино-польської пропаганди... Чинячи в дусі свого нового вірування, Януш після батькової смерті почав зводити костьоли на землях Острозьких і виганяти руських священиків з церков, побудованих його предками. Так, у 1610 р. він відібрав у православних церкву св. Трійці, засновану його прадідом у Межирічі і, добудувавши до неї кляштор, віддав ксьондзам Францисканського ордену»1, а в 1624 р. внучка Костянтина Острозького Анна-Алоїза Ходкевичева на місці Острозької школи заснувала єзуїтську колегію2. Те ж саме сталося і з князем Миколою Черторийським, який після смерті свого батька Юрія, ревно відданого православ'ю, просив Сигизмунда III повернути йому родовий маєток — Пересопницю з монастирем і обернути їх на користь заснованої ним у Клевані єзуїтської колегії світських ксьондзів, що звалися мансіонаріями3. Так поступово руські князівські родини зраджували православ'я, а]

1 Древние вольшские православньїе помяники.-— Житомир, 1892. — С. 33. 2 Возняк М.С. Історія української літератури. Кн. перша. — Львів, 1992. — С. 341. 3 Древние вольїнские православньїе помяники. — С. 41.

разом з ним і свій народ з його давньою оригінальною культурою і власною мовою. І хоч ще й на початку XVII ст. у віршах Д. Наливайка, звернутих до синів князя Олександра Острозького, чується

заклик зберігати предківську віру:

Памятайте, же сте с княжат руских острозких вьішли, их в-fcpy, д-Ьльность й набожность м-Ьйте на мисли. Вами хочу похвалитися перед божим маєститом, кгдьі з вас жаден не будет апостатом, Оть в«ЬрьІ кгрецкоє апостольскоє церкви в-ьсточноє

дому нашему й славньїм продком нашим пожиточниє.

Продкове бов-Ьм ваши, кгдьі в-Ьру, якт> тарч, держали,

непріятели дому ихь завше предь ними дрьіжали (УП, 152), але це вже був голос волаючого в пустелі: князівські роди приймали

католицизм. Зникало й протестанство. Якщо під його впливом у XVI ст. один за одним з'являлися переклади св. письма на близьку до народної мову, то в XVII ст. такі твори поодинокі. Проте православ'я не здавало своїх позицій. Головними його захисниками були священики й православні братства, що розвивалися в містах, брали під свій захист церкви, фундували школи, дбали про розвиток науки й мистецтв. Спершу братство виникло у Львові, згодом наприкінці XVI - у перших десятиліттях XVII ст. вони засновуються в Гологорах, Замості, Любліні, Рогатині, Бересті, Перемишлі, Красноставі, Городку, Галичі, Більську, Києві, Луцьку та інших містах. Де виникало братство, там засновувалися школи, пожвавлювалося культурне життя. Близько 1572 р. князь Костянтин Острозький відкрив на свій кошт початкову школу в Турові, в 1577 р. другу школу у Володимирі на Волині. У своєму рідному місті Острозі він заснував школу вищого типу, яку його сучасники називали «Тримовним ліцеєм», «Колегією» або навіть «академією»1. Школи позасновувалися також у Рогатині, Городку, Перемишлі, Комарні, Любліні, Бересті, Кам'янці на Поділлі, Замості, Галичі, Луцьку, Холмі, Вінниці, Немирові, Пе-

ресопниці та в інших містах2.

Українське політичне, релігійне й культурно-освітнє життя з початку XVII ст. складалося під впливом берестейської унії, прийнятої у Бересті (Бресті) в 1596 р. Почалася велика свара між

1Возняк М.С. Названа праця. С. 341.

2Там же. — С. 358.

77

76