4. Комунікативна толерантність як професійна якість психолога.

В процесі спілкування, на основі набутого досвіду визначається здатність людини до різних форм ділового (ведення переговорів, нарад, публічних виступів) і міжособистісного спілкування, це дає можливість встановити її чутливість, здатність до емпатії, доброзичливість, прийняття інших людей такими як вони є, що у своєму змісті корелює із толерантністю. Тому, була визначена комунікативна толерантність, яка в сучасних дослідженнях соціальних психологів розглядається у професійній сфері особистості (Бойко, В.В., Скок А.Г., Солдатова Г. У., Шайгерова Л. А., Обозов Н.Н ). Таким чином, на особистісному рівні, професійна комунікативна толерантність є необхідною властивістю людини для реалізації себе як фахівця на робочому місці, де доводиться взаємодіяти в залежності від роду діяльності з учнями, студентами, клієнтами, пацієнтами. Ставлення до певної людини по спілкуванню, наприклад, до випадкового знайомого, колеги, партнера по шлюбу визначає ситуативний рівень толерантності. Типологічний – виявляється до окремої групи людей, класу чи прошарку суспільства, національності, меншин, тобто ставлення до збірного типу. Життєвий досвід, властивості та особливості характеру людини, її моральні засади, принципи визначають загальний рівень толерантності [Бойко В. В. Энергия эмоций. – СПб.: Питер, 2004. – 474 с.].

Виходячи з вище сказаного, комунікативна толерантність є компонентом, певною складовою соціально-психологічних характеристик толерантності на особистому рівні. Вона витікає з комунікативної компетентності особистості. На наш погляд, для майбутніх психологів у період їхнього професійного становлення дуже важливим є формування і розвиток комунікативної компетентності та соціально-психологічної толерантності. Напрями різнобічного навчання, які розширюють світогляд кожної людини, сприяють усвідомленню та пропущенню крізь призму свідомості певного потоку інформації, що дає змогу, в свою чергу, сформувати неупереджене, толерантне ставлення до неї.

Комунікативна толерантність – це характеристика відношення особистості до людей, що показує ступінь стійкості до неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнерів по взаємодії.

Комунікативна толерантність – одна з найважливіших і інформативних рис людини. За своєю природою вона є досить складним утворенням. У ній відбиваються особливості освітньої культури і виховання особистості, досвід спілкування, цінності, потреби, інтереси, установки, характер, темперамент, звички, особливості мислення і, звичайно, стереотип поведінки, що склався.

Дана характеристика особистості відноситься до стрижневих, бо значною мірою визначає її життєвий шлях і діяльність – положення в найближчому оточенні і на роботі, просування в кар’єрі і виконання професійних обов’язків. Це систематизуюча характеристика, що включає багато інших якостей індивіда, перш за все етичних, характерологічних і інтелектуальних. От чому особливості комунікативної толерантності можуть свідчити про психічне здоров’я, внутрішню гармонію або дисгармонію, про здатність до самоконтролю і самокорекції, які так необхідні в соціально-педагогічній діяльності.

Повсякденне і професійно-ділове спілкування свідчать про багатообразний прояв комунікативної толерантності: терпимість, приховування неприязні до партнерів, здатність силою переконання змусити себе не помічати неприємні властивості іншого, визнання і прийняття позиції іншого не змінюючи власної думки. Зниження комунікативної толерантності характеризуються такими проявами, як: часткове, істотне або повне засудження, роздратування або неприйняття.

Рівень толерантності особистості, у першу чергу, виявляється в особливостях її емоційного реагування на навколишні подразники, якими часто виступають інші люди: висока толерантність сприяє забороні негативних розрядок, тоді, як низька пов'язана з безперешкодним виходом негативної енергії назовні.

У механіці комунікативної толерантності вирішальну роль відіграє сумісність або несумісність однойменних якостей психолога і його партнерів – інтелекту з інтелектом, характеру з характером, звичок із звичками, темпераменту з темпераментом. Інакше кажучи, партнери зіставляють і оцінюють якості і стани один одного на рівні окремих підструктур особистості.

Комунікативна толерантність виявляється в тих випадках, коли людина або не бачить особливих відмінностей між підструктурами своєї особистості і особистості партнера, або не відчуває негативних переживань з приводу відмінностей.

Основними підструктурами особистості, що обумовлюють комунікативну толерантність, є:

1) інтелектуальна – передає парадигму (зразок, тип, стиль) розумової діяльності соціального педагога, тобто принципи розуміння ним дійсності, звичні для нього стереотипи осмислення проблем, ідей, прийняття рішень.

Демонстрація низького рівня комунікативної толерантності психолога виступає показником негнучкості або лінощів його розуму і заважає виходу з конфліктних ситуацій.

2) ціннісно-орієнтаційна – включає основні світоглядні ідеали психолога, його життєві найближчі і віддалені цілі, інтереси, оцінки того, що відбувається.

3) етична – виражає етичні норми, яких дотримується психолог. При цьому виявляється той або інший ступінь включеності совісті, або морального компоненту в його думки, оцінки і дії: позначається орієнтація на добро і зло, справедливість або несправедливість, схильність керуватися відчуттям обов’язку або звичка поводитися безвідповідально.

4) естетична – охоплює область переваг, смаків і відчуттів, особливості сприйняття психологом красивого і потворного, піднесеного і низького, комічного і трагічного. Визначення смаків та вподобань особистості.

5) емоційна – демонструє переважаючий спектр, в якому найчастіше перебуває психолог: радість або тугу, оптимізм або песимізм, схвильованість або спокій, підйом або пригніченість, безтурботність або тривожність, миролюбність або агресивність. Емоційний фон психолога.

6) сенсорна – включає особливості фізіологічне сприйняття світу на рівні зорового, слухового, нюхового, смакового, шкірного і рухового відчуттів.

У повсякденному спілкуванні виникають різні комбінації – відповідності або невідповідності сенсорних підструктур особистостей партнерів. Психологу доводиться враховувати і орієнтуватися на сенсорні особливості співбесідника або співбесідників одночасно. Ефективне позитивне налаштування комунікативної толерантності відбувається при відповідності однакового сенсорного сприйняття світу.

7) енерго-динамічна – відображає енергетичні властивості психолога – якість і силу його енергетичного поля. Якість випромінюваної і поширюваної індивідом енергії залежить від її знаку – позитивного, негативного або нейтрального;

8) алгоритмічна – дана підструктура особистості соціального педагога об’єднує різні особистісні якості, у яких, є загальні риси – одноманітність відтворюваності. До них відносяться звички, уміння, стиль діяльності, різні ритуали, включаючи побутові, сімейні, релігійні. Їм властива вельми помітна жорсткість повторення, у різних умовах вони здійснюються за допомогою алгоритмів і відомих прийомів;

9) характерологічна – зосереджує стійкі, типостворюючі риси особистості психолога, які відроджені або придбані під впливом оточення в результаті виховання, прикладів, наслідування.

10) функціональна – закріплює різні системи життєзабезпечення і підтримки комфорту особистості психолога – це перш за все потреби і переваги, що виникають на їх основі, і бажання.

Вірогідність прояву комунікативної толерантності на рівні функціональної підструктури особистості тим вище, чим: 1) більше схожості в кількості й найменуванні активно задіяних, проявлених і таких, що захищаються, потреб; 2) більше співпадають у психолога і клієнта, переваги, потреби (співпадають в їх значущості і послідовності здійснення); 3) у подібності бажань (у прагненні задовольнити конкретні потреби).

Такі основні особистісні підструктури, що обумовлюють комунікативну толерантність. Характеризуючи будь-яку людину, можна визначити у неї:

а) рівень ситуативної комунікативної толерантності – фіксується у відносинах психолога до іншої конкретної людини (клієнт). У цьому випадку потік енергії емоцій строго спрямований. Низький рівень ситуативної комунікативної толерантності виявляється, наприклад, у висловах: «Терпіти не можу цієї людини», «Він мене дратує своєю присутністю», «Мене трясе від нього», «Мене все в ньому обурює». Про високий рівень свідчать вирази типу: «Мені дуже імпонує цей діловий партнер/клієнт/студент/колега”, “З цією людиною легко спілкуватися». Про середній рівень говорять вислови типу: «Не все я приймаю в цій людині», «Іноді він нестерпний», «Дещо мене в нім дратує»;

б) рівень типологічної комунікативної толерантності – виявляється у відносинах психолога до збірних типів особистості або груп людей, наприклад, до представників конкретної нації, соціального прошарку, професії. Певна енергія емоцій виражається у взаємодії з конкретними людськими типами. Низький рівень типологічної толерантності виражений, наприклад, у висловлюваннях: «Мене дратує такий тип людей». Середній рівень проступає в зворотах мови психолога: «Такі клієнти викликають у мене суперечливі відчуття».

Про високий рівень типологічної толерантності свідчать вирази: “Обожнюю такий тип людей”.

в) рівень професійної толерантності – виявляється у відносинах до збірних типів людей, з якими доводиться мати справу за родом діяльності. У цьому випадку додаткова енергія емоцій виявляється у психолога, головним чином, у робочій обстановці.

г) рівень загальної комунікативної толерантності – у ньому є видимими тенденції відношення до людей у цілому, тенденції, обумовлені життєвим досвідом, установками, властивостями характеру, етичними принципами, станом психічного здоров’я людини.

Загальна комунікативна толерантність значною мірою зумовлює інші її форми – ситуативну, типологічну, професійну.

Про низький рівень загальної комунікативної толерантності свідчать наступні особливості поведінки соціального педагога: 1) Невміння або небажання розуміти або приймати індивідуальність інших людей. Індивідуальність іншого – це перш за все те, що складає особливе в ньому: дане від природи, виховане, засвоєне в місці існування. Ступінь неспівпадіння особистісних підструктур партнерів і складає відмінності їх індивідуальностей; 2) Оцінюючи поведінку, образ думок або окремі характеристики людей, розглядає як еталон себе самого. У цьому випадку він відмова в праві на індивідуальність, намагання втиснути співбесідника в ту або іншу підструктуру своєї особистості. У прямому або завуальованому вигляді він вважає себе «істиною в останній інстанції», судить про своїх комунікативних партнерів (учнів і колег), керуючись своїми звичками, установками і настроями; 3) Категоричний або консервативний в оцінках клієнтів, учнів і своїх колег. У такий спосіб він регламентує прояв індивідуальності учнів і вимагає від них переважної для себе одноманітності, яка відповідає його внутрішньому світу – цінностям, що склалися, і смакам; 4) Не вміє приховувати або згладжувати неприємні відчуття, що виникають при зіткненні з некомунікабельними якостями у своїх клієнтів.

Психолог з низьким рівнем загальної комунікативної толерантності зазвичай демонструє некеровані негативні реакції у відповідь на некомунікабельні якості учня. Неприйняття в іншому найчастіше викликають некомунікабельні типи особистості, некомунікабельні риси особистості і некомунікабельні манери спілкування; 5) Прагне переробити, перевиховати клієнтів. По суті, він береться за непосильне завдання – змінити ту або іншу підструктуру особистості, відновити, перепідпорядкувати або замінити її елементи. Спроби психолога перевиховати клієнта або учня виявляються в жорсткій або м’якій формі, але в будь-якому випадку вони зустрічають його опір. Жорстка форма наголошується, наприклад, у звичці читати мораль, повчати, докоряти. М’яка зводиться до вимог дотримувати правила поведінки і співпраці, до зауважень з різного приводу; 6) Хоче підігнати клієнта, учня, батьків учнів під себе, зробити їх зручними. У даному випадку він ніби «обтесує» ті або інші якості особистості учня, прагнучи регламентувати його вчинки або добиваючись схожості з собою, наполягає на ухваленні своєї точки зору, оцінюючи учня, керується своїми обставинами і т. ін.; 7) Не вміє прощати помилки, незручність, ненавмисно заподіяні йому неприємності. Його свідомість «застрягає» на відмінностях між особистісними підструктурами – своєї і співбесідника. Це джерело взаємних образ, прагнення ускладнити відносини з партнером, додавати особливого неприємного сенсу вчинкам і словам співбесідника; 8) нетерпимий до фізичного або психічного дискомфорту, в якому опинився клієнт. Психолог з низьким рівнем комунікативної толерантності – душевно черствий і тому або не помічає подібних станів, або вони його дратують, принаймні, викликають засудження. При цьому він ігнорує те, що сам теж буває в дискомфортних станах і зазвичай розраховує на розуміння і підтримку тих, що оточують; 9) погано пристосовується до характерів, звичок, установок або домагань інших. Ця обставина вказує на те, що адаптація до самого себе для нього функціонально важливіше і досягається простіше, ніж адаптація до своїх партнерів (учнів, клієнтів, колег). Взаємне існування, проте, припускає адаптаційні уміння обох сторін. Наростання нетерпимості до тих, що оточують є достатньою ознакою стійкого, низького або дуже низького рівня толерантності – супутника деяких порушень у сфері характеру, а також професійної деформації особистості. Подібне особливо є небезпечним для психолога, тому що з часом приводить до соціально-психологічних і психічних змін особистості в процесі виконання професійної діяльності, які завдають непоправного збитку душевному стану клієнтів, їхньому психічному здоров’ю і негативно позначаються на формуванні їх особистості.

Аналіз причин конфліктів доводить, що дуже часто ініціатором конфлікту стає психолог, що має низький рівень комунікативної толерантності, подібні перераховані форми інтолерантності часто зустрічаються в педагогічних структурах, де працює психолог, а це свідчить про низький рівень кваліфікації, або можлива його відсутність, в міру певних причин, що являється показником професійної непридатності до обраної спеціальності.

Етична культура психолога, його толерантність у взаємодії створює таку психологічну атмосферу, яка є комфортною для спільної діяльності, розвитку кожного клієнта або учня. [Караяни А. Г. Психология и этика делового общения / А. Г. Караяни. – М. : Педагогика, 1999. – 305 с.]