70. Поглиблення суспільної кризи в Україні в 1990-их рр. Причини і політична боротьба з проблем подолання.

Найважливішими ознаками економічної кризи 90-х років в Україні є:

1) різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився у 3,5 рази, а відновлення рівня ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;

2) бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років

3) масове безробіття, яке, охоплювало приблизно 35 % працездатного населення;

4) катастрофічне зниження життєвого рівня переважної більшості населення

5) масова міграція робочої сили за кордон (майже 7 млн осіб);

7) різка поляризація суспільства;

8) значна депопуляція населення

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів.

Сукупність причин соціально-економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи:

1) успадковані від колишнього СРСР;

2) зумовлені непродуманістю реформаторських дій з часу проголошення незалежності України;

3) зумовлені перехідним періодом трансформації існуючої економічної системи в іншу.

З кінця 80-х і на початку 90-х років українська економіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження інфляціонного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними даними, початок кризи починається з 1990 року.

В цей же період темпи інфляції в деякі роки обчислювались тисячами процентів, настає різке зниження реальних доходів у безліч людей.Велика кількість підприємств працювала на 20 - 30 % своїх виробничих можливо-стей. Їхні господарські взаімодії значно ускладнилися проблемою непла-тежів - зростанням внутрішньої та зовнішньої заборгованості.

Отже, недоліки попередньої економіки у процесі розбудови незалежної держави ще більше зросли. Але це не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи закорінене в здобутті Україною незалежності. Воно спричинене некомпетентністю влади, гіпертрофованим прагненням до особистого збагачення осіб, які мали доступ до національних багатств, криміналізацією економічної сфери та іншими чинниками. За відсутності цих чинників кризи в Україні могло не бути.

71.Історичне значення прийняття Конституції України в 1996 p.

Чинна Конституція України пройшла складний шлях становлення і розвитку, еволюціонуючи у контексті генези вітчизняного конституційного права. Вона стала вершиною, найбільш значущим здобутком української теорії та практики конституціоналізму. Конституція України 1996 р. стала першою загальновизнаною у всьому світі вітчизняною конституцією незалежної Української держави, що визначила основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини і громадянина, порядок організації та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування та правовий захист Конституції.

Перший період історії Конституції України 1996 р. (1991-1996 роки) був започаткований розпадом колишнього СРСР та становленням України як незалежної самостійної суверенної держави. Цей період історії Конституції України є найбільш складним і суперечливим. Його умовно можна поділити на декілька під періодів: 1) від прийняття Декларації про державний суверенітет України 1990 р. до підготовки Концепції Конституції України 1992 р.; 2) від прийняття Концепції Конституції України 1992 р. до винесення першого проекту Конституції України на народне обговорення (15 липня - 1 грудня 1992 p.); 3) від завершення обговорення першого проекту Конституції України в грудні 1992 р. до підготовки та затвердження Верховною Радою України другого проекту Конституції України у травні 1993 p.; 4) травень-листопад 1993 р. - доопрацювання другого проекту Конституції України; 5) листопад 1993 р. -1995 р. - конституційна криза в Україні; 6) підготовка та прийняття Конституційного договору України в 1995 p.; 7) від прийняття Конституційного договору в 1995 р. до прийняття Конституції України 1996 р.

Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.

Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей - усе те, що формуєполітико економічну систему.

Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов'язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.

Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.

Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

72. Проблеми формування державної української нації і її самовизначення в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.Складною для української держави є проблема пошуку власного місця в суперечностях світової глобалізації та антиглобалізму.

Глобалізація – це вища на даний момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки, політики і культури, яка проявляється у зростаючій взаємозалежності різних суспільств. Становлення транснаціональних господарських систем, що руйнують кордони національних господарств, пов’язаних міцними торговельними, фінансовими, політичними, соціальними і культурними відносинами, – найбільш значущий процес, котрий визначив обличчя світу на межі ХХ–ХХІ століть.

Глобалізація спричиняє посилення взаємозалежності та взаємозв’язків між національними політичними інститутами в усьому світі, до швидкого розповсюдження ефективних моделей державного володарювання.

Грандіозні масштаби взаємозв’язків та взаємозалежностей між різними країнами не лише прискорюють еволюційний розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Частину повноважень національних держав отримують нові міждержавні та міжнародні об’єднання. Політичний суверенітет народу і національної держави немовби «розмивається», державно-політичні бар’єри, що за недавніх часів ізолювали народи, «розчиняються».