Розділ 2. Середньовічна картографія на Далекому Сході

У Китаї епохи феодалізму - великому й могутній державі з сильною централізацією влади - були сприятливі умови для прогресу географічних знань і картографії, що зародилися вже на попередній, рабовласницької щаблі розвитку китайської цивілізації (§ 12.5). Загальний високий рівень китайської культури цього часу (про нього свідчать, наприклад, вживання компаса, винахід у II ст. Папери, гравірування на дереві з кінця VI ст. І ін.) Знайшов відображення у великій літературі, в якій географічні праці займали чільне місце. Найбільшим поширенням користувалися географо-статистичні описи Китаю по окремим адміністративним підрозділам - результат ґрунтовного вивчення дійсності. До них додавалися картографічні зображення.

Літературні джерела середньовіччя містять відомості про ряд карт країни. Пий Сю (223-271 рр., Його називають батьком китайської картографії), займаючи високий адміністративний пост (аналогічний міністру громадських робіт, за термінологією наших днів), склав карту Китаю на 18 аркушах. В описі карти, що дійшов до наших днів, він виклав правила і принципи побудови карт, і в їх числі: вживання підрозділених ліній, т. е. свого роду лінійних масштабів; використання сітки квадратів (прообразу прямокутної координатної мережі) для правильного розміщення і взаємозв'язку різних частин карти; визначення довжин з урахуванням прямолінійності або кривизни ліній; правильне орієнтування річок і гірських ланцюгів і ін. Таким чином, Пий Сю належить одне з найбільш ранніх керівництв з картоскладання. Квадратна сітка застосовувалася (без урахування кулястості Землі) на китайських картах аж до XVII ст.

Письмові джерела повідомляють і про інші, більш пізніх картах, але до нас з цієї епохи дійшли як найбільш ранні дві карти Китаю розміром близько 0,8 м по висоті і ширині, награвірована в 1137 р на лицьовій і зворотній сторонах кам'яної стели, що зберігається в «лісі плит» - музеї епіграфіки в Сіані, в Шансі

. Частина карти Китаю, вигравійована на камені (1137 г.); загальний розмір карти 75X75 см; масштаб 100 ли в стороні квадрату (1 ли=576 м);відтворена в зменшенні. Фрагмент показує місцевість між викривленням р. Хуанхэ в Ордосе і її устям в Бахайском заливі

Відтворений на рис. 13.4 фрагмент однієї з цих карт, побудованої на сітці квадратів, свідчить про подробиці та правдоподібності малюнка, особливо щодо гідрографії.

До того ж часу (близько 1 155 г.) відноситься перша з відомих в історії картографії друкованих карт з гравюри на дереві. Вміщена в енциклопедії, вона передає в схематичному зображенні північний захід Китаю - Велику китайську стіну, Жовту річку (Хуанхе) з її притоками, а на півдні Блакитну річку (Янцзи).

У подальшій історії китайської картографії відомі й інші вельми докладні карти країни, зокрема адміністративна карта 1594, що включала Корею і Японію, але вони будувалися в незмінною, традиційній манері на мережі квадратів без урахування кулястості Землі. За межами Китаю ці карти не були відомі і тому не зробили впливу на загальний розвиток географічного пізнання Землі. Уявлення про кулястість Землі були привнесені в Китай із Заходу; вони знайшли відображення у відомій карті Китайської імперії 1717 (масштаб близько 1: 1400 000, трапецієвидна проекція), для якої були використані, поряд з іншими джерелами, астрономічні визначення і зйомки, виконані на початку XVIII ст. католицькими місіонерами за наказом імператора Кансі. Ці матеріали послужили західноєвропейським картографам для створення достовірних карт Китаю.

Інший осередок середньовічної картографії на Далекому Сході утворився в Японії, спочатку під впливом китайської культури. Ранні згадки про картографічної діяльності відносяться до VII ст., Коли були зроблені кадастрові опису і розмежування сільськогосподарських земель. Відомі також приписи центрального уряду місцевим властям про надання карт на керовані ними адміністративні території. У VIII ст. буддійський чернець Гегі виготовив карту всієї Японії, що служила аж до кінця XVII в. прототипом наступних карт країни, часто служили декоративним цілям. Карти типу Гегі стали поліпшуватися до XVII ст., Коли їх використовували в Західній Європі для складання карт Далекого Сходу. Тоді ж з'явилися японські навігаційні карти, що відобразили вплив карт португальських мореплавців. Цікаві також збереглися великомасштабні плани великих міст і міст-замків XVII в. - Рукописні та друковані, виготовлені по зйомках. Деякі з них вказували розміри земельних ділянок, імена власників і служили для справляння поземельного податку.