Функції

Функція, визначена користувачем, складається з заголовка і тіла функції. Заголовок містить зарезервоване слово Function, ідентифікатор (ім’я) функції, взятий у круглі дужки, список формальних параметрів і тип значення, що повертається функцією.

Формат опису:

Function <ім’я> (формальні параметри) :<тип результату> ;

<ім’я> – задається по тим же правилам, що й імена змінних.

<параметри функції> – у дужках вказуються аргументи функції, названі її параметрами, причому для кожного параметра обов’язково повинен бути зазначений його тип. Якщо параметри відносяться до одного типу, то вони перераховуються через кому, а після двокрапки вказується їхній загальний тип, якщо ж параметри відносяться до різних типів, то вони відокремлюються один від одного крапкою з комою.

<тип функції> – після дужок обов’язково вказується тип значення, що повертає функція після свого виконання. Результат, що повертається, може мати будь-який простий тип і тип string.

Приклад заголовка функції: Function beta (x,b:integer; z:real):real;

Дана функція має ім’я beta, у ній використаються 3 параметри: х і b – цілого типу, z – дійсного, а значення самої функції є дійсним.

Слідом за заголовком в описі функції описуються змінні й константи, використовувані в тілі функції (локальні змінні). Робиться це так само, як і у звичайній програмі. При цьому описані тут змінні й константи будуть доступні тільки в тілі функції.

Далі йде тіло функції, у якому розташовується оператор або група операторів, за якими обчислюється її значення. Тіло функції, так само як і тіло програми, починається зі службового слова begin і закінчується словом end.

УВАГА: У тілі функції обов’язково повинен бути оператор присвоювання, що присвоює імені функції певне значення. Це значення буде видане як результат виконання функції й повинне бути зазначеного в заголовку типу. Таких операторів присвоювання може бути декілька, у цьому випадку результатом виконання функції буде значення останнього оператора присвоювання.

Формат звертання до функції у основній програмі:

Y:=<ідентифікатор функції > (фактичні параметри);

В основній частині програми дії, зазначені в розділі опису функції, виконуються тоді, коли необхідно знайти її значення. Для цього необхідно здійснити звертання до функції. Звертання до функції в основній частині програми містить у собі ім’я функції й наступний за ним список параметрів, поміщений у дужки. Параметри, зазначені при звертанні до функції, називаються фактичними параметрами, а параметри, зазначені в описі функції – формальними. Фактичні параметри повинні бути того ж типу, що й формальні.

Наприклад, права частина оператора присвоювання d:=beta(3, 4, 7.5) – це звертання до функції beta, a 3, 4 і 7.5 – фактичні параметри даної функції на відміну від формальних параметрів х, b і z. Як фактичні параметри функції можуть виступати й константи (як у вищенаведеному прикладі), і змінні. Зверніть увагу, що всі фактичні параметри перераховуються через кому, навіть якщо вони належать до різних типів. Кожен аргумент повинен відповідати формальним параметрам, зазначеним у заголовку, і мати той же тип.