3. Податковий контроль корпорацій

У контексті фінансового контролю над доходами бюджету особливу увагу привертають податки на корпорації. Адже прибуток як об'єкт податку найбільшою мірою залежить від успіху господарювання та фінансово-економічної кон'юнктури, а рівень та режим корпоративного оподаткування, у свою чергу, суттєво впливає на господарські процеси. Отже, економіка і фіск найтісніше взаємодіють саме у сфері оподаткування приватного сектору. Крім того, податок на прибуток — найбільш універсальна форма корпоративного оподаткування, властива всім країнам, тоді як податку на додану вартість немає, наприклад, у США.

З усього комплексу питань, пов'язаних з податками на корпорації, найактуальніші для українського читача два: прийоми фіскального контролю та апеляційні процедури. Ці аспекти національних податкових кодексів ряду країн світу вибрані для ознайомлення не випадково. Перший з них розкриває організаційні підходи до контрольної роботи, підпорядковані державницькому принципу — діяльності фіску з мобілізації державних доходів. Другий торкається гарантування юридичних прав і демократичних свобод платників у податковому процесі, тобто відповідає індивідуалістичному принципу в оподаткуванні.

Особлива значущість фінансового контролю за сплатою податків підприємницьким сектором зумовлена зростаючою складністю господарської діяльності, зокрема міжнародних операцій транснаціонального бізнесу. В останні роки у сфері фіскальних взаємовідносин держави з юридичними платниками відбулися суттєві зміни, пов'язані не тільки зі спрощенням і зниженням оподаткування прибутку, а й з удосконаленням звітності, посиленням відповідальності за порушення податкового законодавства. Адже, попри пієтет до правопорядку й високу ділову етику як ідеали західного підприємництва, і там є чимало бізнесменів та менеджерів, які не зупиняються перед обманом фіску.

У найбільш загальних рисах призначення податкового контролю полягає в перевірці виконання податкових зобов'язань платників на основі функціональних та інформаційних можливостей фіскальних властей. Крім того, контроль забезпечує дотримання суб'єктами господарювання установлених правил бухгалтерського обліку та фінансового рахівництва. Інформаційний потенціал податкового контролю полягає у розпорядженні конфіденційними даними про заходи і фінансово-господарські операції платників, а також у доступі (хоч і дещо обмеженому) до банківської і комерційної таємниці.

У Сполучених Штатах Америки контроль за декларуванням доходів та справлянням податків входить до компетенції Бюро внутрішніх доходів, що міститься в структурі міністерства фінансів. Повноваження Бюро внутрішніх доходів (БВД) є складовою функціонального механізму забезпечення фіскальної законності, здійснюваного центральним апаратом БВД та його регіональними відділеннями. Розподіл платників між різними рівнями БВД та вибір декларацій для контролю робиться за спеціальною рейтинговою системою.

Про складність і трудомісткість перевірок свідчить уже те, що найпростіша декларація за формою 1040 включає дані, тільки на заповнення яких, за підрахунками фахівців БВД, платниками витрачується пересічно 9 годин 17 хвилин. Що ж стосується складніших форм, то тут потрібно по кілька днів. Проте справа варта зусиль, оскільки фіскальне розслідування двох з кожних трьох декларацій приводить до додаткових нарахувань податків, штрафів і процентів. За розрахунками, кожен додатковий долар, вкладений у службу податкового контролю, додає 5 дол. надходжень до бюджету.

Після перевірки керівництво корпорації має або офіційно погодитись з її результатами, або подати апеляцію. Строк давності за недоплатами і переплатами становить три роки. Права платників гарантуються в судовому порядку. До 90 % усіх претензій вирішує спеціалізований податковий суд. Складніші справи розглядаються в суді з претензій або в окружному суді. У порядку апеляцій справи передаються в Апеляційний суд і, насамкінець, у порядку судового нагляду — у Верховний суд (рис. 1). Отже, інтереси платників податків у США захищені судами п'яти інстанцій.

Рис. 1. Схема судочинства з податкових справ у Сполучених Штатах Америки

За податкові правопорушення на американські корпорації накладаються додаткові, понад звичайні, суми податків, нараховуються штрафи і пеня. Штраф за порушення строків подання декларацій не може перевищувати 25 % суми нарахованого податку (у разі затримки не довше двох місяців). У випадку приховування прибутків податок, нарахований на прихований дохід згідно з установленою ставкою для даної категорії доходів, додатково підвищується на 75 %.

Система податкового контролю у Великобританії відрізняється від інших країн тим, що в цій країні податкова інспекція не завжди безпосередньо перевіряє бухгалтерську звітність платників. Британські податкові органи не мають власної аудиторської служби. Спосіб, яким стягуються податки з англійських фірм, суттєво відрізняється від традиційного механізму самооподаткування. З 1993 р. в Англії запроваджена процедура «спочатку заплати, потім повідомляй» (pay and file), згідно з якою компанії-платники зобов'язані повідомляти Управління податкових зборів про вже сплачені податки і слідом за цим подати декларацію про прибутки. Перевірка здійснюється лише в тому разі, коли подані документи викликають сумнів.

Функціонування подібної системи пояснюється прийнятим в Англії оригінальним порядком справляння податків «біля джерела», тобто в момент одержання доходу і за місцезнаходженням оподатковуваних майна чи власності (так звана шедулярна система оподаткування). Відсутність аудиторської служби компенсується широкими правами Податкового управління щодо затребування будь-якої інформації стосовно податкових зобов'язань самих платників, їх ділових партнерів і клієнтів, у тому числі даних про ціни та умови фінансово-господарських операцій. Шедулярна система створює можливість контролювати не стільки податкоплатників безпосередньо, скільки формальних розпорядників джерел оподатковуваних доходів та майна (банкірів, роботодавців, власників орендованого майна тощо).

Грошовому стягненню в Англії підлягають платники, податкова звітність яких визнана неправильною через їх недбалість або спробу обману. Затримка податкових платежів чи ухилення від них по суті рівнозначне безпроцентному кредиту податкоплатникам з боку фіску. Тому на суму недоплаченого податку, крім власне штрафу, нараховуються проценти за недооподаткований період за звичайною комерційною нормою процента. Максимально нарахування можуть подвоїти початковий розмір податку, але в кожному конкретному випадку враховується серйозність порушення, а також співпраця платника з фіскальними органами в ході розслідування.

Ще одна оригінальна риса податкової системи в Англії — улагодження конфліктних ситуацій між Податковим управлінням і платниками, не вирішених на рівні податкових інспекторів, доручене так званим податковим уповноваженим. (Детально ці питання розглянуті українськими вченими В. М. Суторміною, В. М. Федосовим і В. Л. Андрущенком в першій в Україні фундаментальній праці з питань світового досвіду оподаткування «Держава — податки — бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання економіки)». ) Діяльність останніх має арбітражний, третейський характер. Цей інститут фіскальної служби складається з уповноважених двох категорій: загальних і спеціальних. І ті, і ті призначаються на посади лорд-канцлером (спікером Палати лордів британського парламенту), що підкреслює їх незалежний від виконавчої влади статус.

Уповноважені мають ідентичні функції, але відрізняються характером підбору персоналу і методами роботи. Загальні уповноважені комплектуються за локальною ознакою з відомих у певному регіоні авторитетних громадських діячів, а також з досвідчених економістів, юристів, технологів. Загальні уповноважені не обов'язково мають бути фахівцями з фінансового права, головна їх місія полягає в глибокому знанні місцевих умов, людей і кон'юнктури бізнесу. Це схоже на почесні посади експертів на громадських засадах. Вони мають штатних помічників, які і є консультантами з фіскально-юридичних питань.

Навпаки, спеціальні уповноважені — це оплачувані державні фахівці податкової справи. Будучи службовцями Міністерства фінансів, вони за викликами постійно роз'їжджають по країні. Платник має право альтернативного вибору між загальним і спеціальним уповноваженими, а також право брати участь у слуханні свого позову особисто або, як правило, через свого представника -— адвоката. За образним зауваженням одного англійського податкоплатника, сподіватися на щире співчуття скоріше можна від загальних уповноважених, а розраховувати на холодну голову — від спеціальних

Оскарження рішень уповноважених подаються в Канцлерський суд — структурний підрозділ Верховного суду, де розглядаються цивільні справи. У суд потрапляють, звичайно, не всі справи, а лише ті рішення уповноважених, які сумнівні з погляду закону або під час розгляду яких були порушені правові формальності. Нарешті у випадку, коли й сама буква закону допускає різні інтерпретації, наприклад у разі особливо важливих і складних податкових деліктів, справу вирішує Апеляційний суд або вона доходить навіть до Палати лордів (див. схему на рис. 2).

Рис. 2. Схема податкового судочинства у Великобританії

Британська система податкового контролю та судово-парламентської апеляційної процедури вже тим заслуговує на особливу увагу, що вона є чи не найдавнішою у світі. Основні її інститути існують з часів «Славної революції» 1688—1689 pp., коли в країні була установлена конституційно-парламентська монархія, закріплені демократичні права і свободи. В організації британської податкової адміністрації вдало скомбіновані бюрократично-апаратні й громадські засади. Залучення з метою вирішення спірних питань до податкового процесу і контролю представників населення та самих платників з числа авторитетних і компетентних громадян, безумовно, є однією з рис демократичного суспільства.

Подібний порядок надає податковим проблемам максимальної гласності та свідчить про суспільно усвідомлений характер оподаткування. Тут цілком доречна аналогія з судом присяжних. Справа податкоплатника-підприємця вирішується в колі компетентних представників бізнесу з урахуванням особистості відповідача. Рішення залежить від конкретної ситуації й зароджується лише під час розгляду. Значною мірою вердикт уповноважених грунтується на етичних критеріях довіри, громадянського обов'язку. Така демократична раціоналізація виводить податковий процес за межі простого фіскалізму, перетворюючи його в активний чинник економічної доцільності та соціальної позиції.

За німецькою системою податкового контролю, кожна з корпорацій («Aktiengisellschaft AG») щорічно подає декларацію, дані якої служать і базою для оподаткування, і об'єктом перевірки та державного контролю за підприємницьким сектором. З метою здійснення аудиту компанії класифіковані на кілька категорій відповідно до характеру господарської діяльності та величини доходів. Великі фірми перевіряються суцільно і регулярно, решта фірм — у строки, визначені податковими органами.

Податкова служба Німеччини правомочна затребувати необхідну інформацію від бухгалтерії і податкових консультантів (Steuerberater) відповідної компанії, взагалі від будь-яких посадових осіб як у структурі компанії, так і за її межами. Бухгалтерські книги, документи, баланси мають зберігатися протягом десяти років, що значно довше, ніж у Великобританії (три—шість років) і в США (три роки).

Типові санкції: штрафи за приховування доходів та пеня за прострочені платежі. Якщо компанія оскаржує суму податку, нараховану податковою інспекцією, вона подає апеляцію в Податковий суд федеральної землі за місцем свого розташування. Вищою й остаточною інстанцією для вирішення податкових справ є федеральний Верховний суд у Мюнхені.

У Франції податкова декларація подається разом з підтвердним річним балансом фірми, на підставі якого визначається оподатковуваний дохід. На відміну від США і ФРН прибуток виробничого та комерційного походження французьких фірм оподатковується згідно з так званим територіальним принципом. Це означає, що податки з доходів (прибутку, дивіденду, процента) стягуються частинами в тих адміністративно-територіальних межах, де вони створені. Навпаки, у податкових системах, побудованих за принципом платника, національний фіск оподатковує сукупний (глобальний) дохід платника незалежно від його виду, внутрішнього чи закордонного походження.

Контроль за сплатою податків підприємницьким сектором здійснюється центральними, регіональними і місцевими податковими службами (залежно від розміру господарського обороту компанії-платника). Нормативна періодичність перевірок — три роки, термін зберігання бухгалтерської документації, що стосується податкових платежів, — 10 років. Французькі податкові органи наділені правом доступу до будь-яких матеріалів, що є в розпорядженні приватних підприємств, державних установ, банків, страхових компаній, різних фондів, осіб вільних професій та ін. Якщо платник ігнорує повторні нагадування податкової інспекції чи злісно ухиляється від сплати податку, штраф досягає 80 % від величини попереднього нарахування податку.

Компанія-платник має право оскаржити скориговані в результаті перевірки податкові зобов'язання до кінця третього року від дати перевірки. Якщо податкова інспекція не погоджується на перерахунок, справа передається в Адміністративний трибунал. При цьому звертатися в цю арбітражну судову інстанцію може як платник, так і податкова служба. Коли сторони не приходять до згоди, справа надсилається в Апеляційний адміністративний суд і, насамкінець, — у Верховний суд.

Податкову службу Японії очолює Національне агентство податкової адміністрації, яке має 12 регіональних відділень. У країні існує кілька рівнів обкладання корпорацій: на загальнодержавному (національному), провінційному і муніципальному рівнях, а також податок на бізнес. Сплата цих податків здійснюється за комбінованою системою, яка поєднує режим самооподаткування з примусовим стягненням податку в момент одержання доходу. Самооподаткування передбачає справляння податку самими платниками на підставі сумарного декларування доходів, одержаних на японській території як резидентами, так і нерезидентами. В інших випадках діє порядок оподаткування поточних доходів кожного разу, коли корпорація отримує прибуток.

Японії властива своєрідна форма привілейованих, так званих блакитних декларацій. Право на таку декларацію надається (як заохочення) компаніям, які ведуть бездоганний бухгалтерський облік, безпомилково визначають та своєчасно виконують свої податкові зобов'язання. Платник за блакитною декларацією має низку суттєвих переваг: перенесення допущених у поточному році збитків наперед на п'ять наступних років; перенесення збитків назад з декларованого року на один попередній рік; створення на пільгових умовах резервних фондів; пільгові правила списання амортизації; скидки з податків на суму технологічних затрат за кордоном; податковий кредит на суму вартості науково-дослідних робіт.

Державна податкова служба Японії перевіряє також бухгалтерську і податкову звітність корпорацій, які потрапили в поле їх зору, незалежно від того, були вони до того перевірені приватними аудиторами чи ні. У процесі контролю податкові органи користуються широким правом доступу до документів та іншої необхідної інформації. Для матеріалів, які стосуються оподаткування, установлено термін зберігання 7—10 років. За прострочені податкові платежі нараховуються проценти в розмірі 7, 3 або 14, 6 % як за користування безпроцентним кредитом у період затримки. За несвоєчасно подані декларації стягується пеня в розмірі від 5 до 15 %. У разі зловмисного приховування доходів з метою ухилення від податків належний за законом податковий оклад збільшується ще на 35—40 %.

У випадках, коли корпорація-платник не погоджується з рішенням податкових органів, вона оскаржує нараховані податкові зобов'язання в судовому порядку в такій послідовності: Державний податковий трибунал -— Суд з цивільних справ — Верховний суд.

Діючі на території Італії національні й іноземні компанії подають у міністерство фінансів декларації про доходи, самостійно розраховують належні платежі та вносять їх у бюджет. У цей процес «самообслуговування» податкоплатників фіскальні органи втручаються лише з метою внесення в декларації поправок, зумовлених невмисними помилками чи некомпетентністю платників, роблять порівняння з деклараціями минулих років для виявлення розбіжностей та умовчань. Ці рутинні деталі процедури можуть мати те значення, що у разі переплати податку, допущеної з вини фіскальної служби, згідно з італійським цивільним кодексом на користь платника буде здійснено нарахування процента (9 %) як за кредитування держави з боку «потерпілого».

В Італії широко практикуються нерегулярні, раптові перевірки. Можливе внесення змін у декларації особисто податковим інспектором, але в присутності представника корпорації, що перевіряється. Об'єкти для перевірки відбираються за принципом випадковості, а також у разі підозри у фіскальних правопорушеннях або за ознакою незалежності до певного сектору економіки.

Перевірки виконання податкових зобов'язань здійснюються службовцями відомства прямих податків, а в окремих випадках — спецпідрозділом фіскальної поліції. Контролери мають широкий доступ до джерел інформації (бухгалтерська звітність зберігається десять років), у тому числі право вилучення необхідної документації безпосередньо з офісу корпорації.

Слід особливо підкреслити, що в Італії санкції за порушення податкового законодавства мають не лише фінансовий і адміністративний характер стосовно корпорацій як юридичних осіб, а й передбачають кримінальну відповідальність посадових осіб. У разі неподання або несвоєчасного подання декларації про доходи за підсумками року податок стягується в дво- чотирикратному розмірі. Якщо в декларації показано нижчий дохід, ніж виявлено під час перевірки, штраф сягає одного або двох податкових окладів залежно від репутації платника, розміру шкоди, завданої фіску, та ін.

Відповідальний за податки менеджер корпорації, з вини якого допущені недоплати або зловживання, підлягає ув'язненню на строк до двох років. Позбавлення волі може бути замінене штрафом 5 млн лір, якщо декларація подана пізніше, ніж через три місяці після установленого терміну, або непродекларований дохід перевищує 50 млн лір. Приховування прибутку компанії на суму вищу 100 млн лір призводить до тюремного ув'язнення на строк від трьох місяців до двох років або штрафується сумою від 10 до 20 млн лір.

За названими дещо екстраординарними за своєю суворістю покараннями проявляється посилена боротьба італійської держави проти поширеної у країні корупції, мафії, тіньової економіки.

При Міністерстві фінансів Італії діє Податкова комісія, куди попередньо направляються всі претензії щодо сплати податків. Поза юрисдикцією фіскальних властей функціонує чотирирівнева судова система (Податковий суд першої інстанції — Податковий суд другої інстанції — Головна податкова комісія — Верховний суд), кожна з ланок якої розглядає позови або апеляції обох сторін податкового процесу.

Для Канади характерний класичний податок на прибуток корпорацій, що справляється в режимі самооподаткування (selfassestent). Департаментом державних зборів Канади мобілізуються доходи від імені федерального уряду, а також більшості провінцій і територій за винятком Альберти, Онтаріо, Квебеку, які справляють провінційні податки на корпорації самостійно.

Податкова служба Канади на стадії приймання декларацій перевіряє повноту їх реквізитів і арифметичну правильність. Декларовані дані перевіряються також на відповідність показникам інших документів та джерел інформації про фінансовий стан корпорацій. На підставі зібраних матеріалів відбираються податкоплатники для більш детальної перевірки. Великі корпорації, як правило, перевіряються щорічно.

Податкові органи Канади вправі контролювати звітність, затребувати необхідні документи, у тому числі з-за кордону, опитувати з санкції судді будь-яку особу, обізнану з бізнесом і фінансовим станом відповідної компанії. На підтвердження даних декларацій податкові інспектори мають право обстежувати власність корпорацій-платників. Бухгалтерська документація та фінансова звітність, що стосуються нарахування й сплати податків, визначення пільг та скидок, повинна зберігатися протягом шести років у офісі корпорації за місцем її основної фінансової і господарсько-комерційної діяльності.

У Канаді прийнята звичайна процентно-штрафна система санкцій за порушення податкової дисципліни. У найбільш серйозних випадках корпорація, спіймана на ухиленні від сплати податків, штрафується в розмірі від 50 до 200 % недоплаченої суми податку на прибуток. Відповідно процент за простроченими платежами стягується на рівні поточного процента плюс 2 %, а в противному разі (у випадку переплат) відшкодовується за рахунок бюджету.

Якщо платник не згоден з перерахунком податку, запропонованим податковою інспекцією, на першому етапі конфліктна справа розглядається у відділі апеляцій регіонального податкового управління, а потім — у федеральних податкових органах. Якщо на рівні платник — податкова служба конфлікт з приводу розміру й виконання податкових зобов'язань не розв'язується, справа в апеляційному порядку слухається в судових інстанціях у такій послідовності: Податковий суд Канади — Федеральний апеляційний суд — Верховний суд.

Фіскальні системи провідних економічно розвинутих країн досить ефективно функціонують завдяки максимізації податкових надходжень за поміркованого рівня оподаткування. Рівень податків, структура податкової системи завжди також є результатом політичного торгу й соціального компромісу, що можуть прямо і не стосуватися ні економіки, ні фінансів. Крім фіскальних імперативів, економічних міркувань і матеріальних інтересів, у сфері оподаткування оперують також у принципі неекономічними і неправовими категоріями соціальної справедливості, рівності, закликами ділитися та бути чесними. Тобто аргументація переноситься в етичну площину, де взаємодіють між собою податкова етика сукупності конкретних платників і фіскальна мораль державного керівництва за даного соціального стану суспільства і співвідношення політичних сил.

Фінансові взаємовідносини корпорацій з фіском спираються на налагоджений порядок самооподаткування та платіжної дисципліни під дієвим державним контролем. У правових демократичних країнах давно відкриті і реалізовані істини, що ухилення від сплати податків тим сильніше, чим складніше податкове законодавство та чим вищі норми оподаткування. Ці ж причини породжують і адміністративні проблеми управління податковими системами, ускладнюють контроль, створюють додаткові труднощі для податкового менеджменту.

Неабияке значення має також громадське ставлення до податкових порушень. Нетерпимість громадської думки до кримінального приховування доходів як до аморального, антидержавного за своєю сутністю явища помітно зменшує масштаби ухилення від податків. І навпаки, суспільне співчуття до порушників, котре може спонукатись надто високими, непопулярними, ірраціональними податками, підбурює до ухилення. З цього погляду на Заході впадає в очі виважений баланс прав і обов'язків обох сторін фіскального процесу, ретельно підібраний компроміс між державницьким й індивідуалістичним принципами в оподаткуванні.

Коли податки не мають конфіскаційного характеру, немає потреби в інквізиторських контрольних заходах. Правова держава захищає платників від незаконних чи помилкових податкових зобов'язань через багатоступінчасту апеляційно-судову систему. Існуючі в країнах з розвинутою ринковою економікою правові вимоги податкової дисципліни, фіскальний раціоналізм державної влади, етично зумовлене ставлення до податків як до непорушного громадянського обов'язку значно полегшують місію податкового контролю. Податкова культура західного підприємництва сформована самою логікою конкуренції, оскільки фірма, яка ухиляється від податків, ставить себе в завідомо виграшне становище. Ось чому порушення податкових зобов'язань сприймаються як аморальність, кримінал, замах на устої ринкової економіки і правової держави.

На початку XXI ст. стало особливо помітно, що у світовому масштабі оподаткуванню властиві міждержавні процеси синхронізації проведення податкових реформ, уніфікації та гармонізації національних податкових систем, а також форм контролю і методів аудиторської роботи. Так, згідно зі «Світовим довідником з корпоративного податку», в якому відображено 145 держав і територій, у більшості країн, за винятком «податкових оазисів», ставки податку на прибуток корпорацій перебувають у діапазоні 24—36 %. У кожній країні є свої особливості, які, проте, не виходять за межі звичайних процедур сучасного податкового процесу, що має космополітичний характер. Тут уся справа в деталях, яких — безліч.

Наприклад, у рубриці «адміністрування» названого «Довідника» у статті про США зазначено, що щорічну податкову декларацію корпорація (компанія) має подати до 15-го числа третього місяця після закінчення фіскального року. На прохання корпорації подання декларації може бути відстрочене на термін до шести місяців. Як правило, 100% податкових зобов'язань мають бути сплачені поквартально частковими авансовими платежами протягом того року, в якому одержано прибуток. Дані платежі вносяться 15-го числа четвертого, шостого, дев'ятого і дванадцятого місяців упродовж фіскального року.

У Великій Британії компанії визначають розрахунковий (звітний) період на свій вибір; декларації, звіти і розрахунки мають бути подані в податкову службу протягом 12 місяців після закінчення звітного періоду. Великі компанії на основі річного розрахунку податкових зобов'язань вносять щоквартальні авансові платежі на 13-й день шостого, дев'ятого, дванадцятого і п'ятнадцятого місяців від початку звітного періоду. Усі інші британські компанії визначають свої зобов'язання за корпораційним податком у межах дев'яти місяців після закінчення звітного періоду. Компанії, які невчасно подали декларації або не розрахувалися з бюджетом, підлягають штрафним санкціям. Останнім часом повноваження податкової служби щодо посилення контролю і розслідування податкових правопорушень значно розширені.

У Федеративній Республіці Німеччини умовами податкового адміністрування передбачено, що фіскальний рік збігається з календарним. Якщо компанія приймає звітний період, відмінний від календарного року, податок на прибуток справляється на основі визначення оподатковуваного доходу в звітному періоді, який має закінчуватися в межах календарного року. Щорічна податкова декларація має бути подана 31 травня року, наступного після податкового. Допускається відстрочення за умови клопотання самої компанії або заповнення й подання декларації ліцензованим податковим консультантом.

Поточні податкові платежі на прибуток німецьких корпорацій визначаються в розмірі однієї четвертої податкового зобов'язання за попередній рік і вносяться в бюджет 10-го числа березня, червня, вересня і грудня. На прострочені платежі нараховується пеня в розмірі 6 % річних, яку починають стягувати через 15 місяців. У разі несвоєчасного подання декларації накладається штраф у розмірі до 10 % від величини податкового зобов'язання².

Ще більша схожість щодо норм оподаткування, організації податкового процесу та проведення аудиторської роботи властива податку на додану вартість, особливо в межах Європейського Союзу, а також країн Центральної і Східної Європи.