Ііі. Семантико-граматичні категорії іменника

1. Іменники зі значенням конкретності та абстрактності.

Іменники зі значенням конкретності називають предмети, що пізнаються безпосередньо за допомогою органів чуття (скло, квітка, дерево, день). Це:

а) Одиничні предмети – назви людей, тварин, рослин, предметів неорганічного світу (чайка, жоржина, озеро). Ці іменники мають форму обох чисел (озеро – озера) і вільно сполучаються з власне кількісними числівниками (два озера, три дні).

Б) Назви речовин, маси, матеріалу (халва, цукор, вата, мармур).

В) Назви нечітко окреслених просторових понять (смуга, берег).

Г) Власні назви (Іван, Софія, “Дивослово” (журнал), Кавказ)

2. Іменники зі значенням абстрактності називають поняття, образи, якості і властивості, які не сприймаються конкретно органами чуття, напр.: воля, добро, духовність, любов, міркування.

Більшість абстрактних ім. утворилася від прикметників та дієслів за допомогою суфіксів –ість, –ство, –зтво, –цтво, –ання, –ення, –іння, –изм та ін., напр.: прикрість, сирітство, боягузтво, пророцтво, дерзання, натхнення, видіння, романтизм.

Грамат. ознаки цих іменників –

• нездатність утворювати форми обох чисел (більшість – тільки в одн.),

• несполучуваність з власне кількісними числівниками (тільки деякі з них допускають неозначено-кількісні числівники – багато терпіння, чимало щастя)

• частина цих ім. уживаються лише у множині – іменини, кошти, радощі, відносини.

Іменники з конкр. значен. можуть набувати абстрактн. значення і навпаки:

крила чайки – на крилах пісень.

2. Іменники – назви істот та неістот.

До назв істот належать ім., що називають:

• осіб (чоловік, жінка, директор, лікарка);

• тварин (кішка, собака, тигр, вовк);

• міфологічні образи (домовик, мавка, сирена, циклоп);

• померлих (мрець, небіжчик, покійник).

Інші іменники є назвами неістот. Грамат. поняття істоти / неістоти не збігається з поняттям живого / неживого в природі. Назви сукупності осіб (клас, гурт, натовп) і назви мікроорганізмів в граматиці належать до назв неістот (бацила, мікроб, вірус).

2. Іменники – назви власні та загальні.

Загальний ім. – це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять або одного існуючого в природі, напр.: дерево, орел, будинок, біль, сум.

Власний ім. – це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів, або одного існуючого в природі. Власними назвами є

• прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми,

• клички тварин

• геграфічні, топографічні, територіально-адміністративні, астрономічні назви

• назви установ і організацій,

• назви високих посад

• свят: День незалежності України

• почесні звання: лауреат Нобелівської премії

• назви книг, журналів, видавництв, заводів, пароплавів тощо.

Власні назви пишуться з великої літери, мають тільки однину (Дунай, Світязь, Львів) або тільки множину (Черкаси, Суми, Карпати). Межа між власними та загальними назвами дуже рухлива:

• коваль (фах) – Коваль (прізвище).

• орел (птах) – Орел (місто).

Частина колишніх власних назв (переважно прізвищ учених) поповнила групи загальних: ампер, вольт, ом, меценат, дизель, бостон, френч та ін.

2. Іменники зі значенням збірності.