- •Держава і право стародавнього риму Вступ
- •Джерела римської історії
- •Періодизація історії держави і права Риму
- •Утворення Римької держави
- •1. Стародавня Італія
- •2. Виникнення Риму. Римське суспільство у переддержавний період (VIII-VI ст. До н.Е.)
- •3. Реформи Сервія Туллія. Виникнення Римської держави
- •Римська держава в період республіки
- •1. Суспільний лад
- •2. Державний устрій
- •Криза і падіння республіки
- •1. Зовнішня політика Римської держави
- •2. Внутрішня політика Римської держави
- •3. Повстання рабів. Реформи Гракхів
- •4. Військова реформа Гая Марія
- •5. Громадянські війни. Кінець Римської республіки
- •6. Повстання Спартака. Тріумвірати
- •Римська держава в період імперії (і ст.До н.Е. — V ст.Н.Е.)
- •1. Рання імперія — принципат (і ст.До н.Е. — кінець ііі ст.Н.Е.)
- •2. Пізня Римська імперія-домінат. Падіння Римської держави (IV-Vct. Н.Е.)
- •Джерела та основні риси римського права
- •1. Джерела права в період республіки
- •2. Джерела права в період імперії. Кодифікація Юстиніана
- •3. Основні риси права в період республіки. Судовий процес
- •4. Римське право в період імперії
- •Історичне значення римської держави та права. Рецепція римського права
Історичне значення римської держави та права. Рецепція римського права
Причини падіння Риму. Проіснувавши близько тисячі років, Римська держава у 476 р. припинила існування. На її окремих територіях виникли нові держави, засновані переможцями — "варварами". Довгі століття на усією Європою, північною Африкою, Малою Азією панували римляни, непорушним здавалося Вічне Місто — Рим. Проте у природі, зокрема і в людській історії, немає нічого вічного. Все перебуває у русі, розвивається, виникає, живе і гине. Загинув і Рим. Учені різних часів і народів написали багато праць, досліджуючи причини падіння Риму: внутрішні та зовнішні, суб'єктивні й об'єктивні, економічні та політичні, соціальні й військові.
Не викликають сумніву такі причини, як загострення до крайніх меж класових та соціальних протиріч між вільними і рабами, між різними прошарками в середовищі самих вільних людей, зокрема зневажливе ставлення знаті до низів, їх потреб, життєвих проблем, суспільних питань, інтересів народних мас загалом. Отже, це: разюча прірва між розбещеною, розніженою знаттю і трудящими масами; безперервна боротьба за владу між самою знаттю; постійне намагання римлян захопити все нові землі, підкорити все більше народів; нещадний визиск нових земель і народів, які, в свою чергу, неодноразово повстають проти поневолювачів — римлян, ведуть невпинну боротьбу за звільнення; натиск на Рим так званих варварів — навколишніх племен і держав, який Рим врешті-решт не зміг стримувати; гостра криза рабовласницького способу виробництва, що віджив свій вік, став гальмом соціального розвитку, гальмом прогресу.
Побудована на підвалинах рабства, Римська держава існувала за його рахунок, і як тільки рабство почало зникати, поступаючись прогресивнішим соціально-економічним відносинам, вона була приречена на загибель, оскільки до нових умов пристосуватися не могла.
Вплив римського права на розвиток правових систем світу. Римська держава залишила надзвичайно глибокий слід в історії розвитку народів Європи й світу, їх державності, права, культури, мистецтва, архітектури, історії та багато іншого. Римляни дали людству численні зразки іноді доведених до досконалості ланок державного механізму, розвиненої політичної системи тощо. Багато державних термінів, понять, інститутів, введених римлянами, використовували наступні покоління. І хоч падіння Західної Римської імперії супроводжувалось руйнуванням продуктивних сил, економічної інтеграції, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, занепадом культури, проте саме в цій державі були закладені основи нового, прогресивнішого суспільства — феодального.
Велике значення у загальному розвитку юриспруденції мало й римське право. Проте одна його частина — право публічне — фактично не пережило Римської держави. Збереглися тільки окремі його інститути, окремі поняття — сенат, консул, імператор, окремі положення в галузі злочинів і покарань, організації та діяльності державних органів, судів тощо, які були сприйняті в державотворчій і законодавчій практиці держав пізніших часів.
Водночас римське приватне право пережило Римську державу і мало величезний вплив на розвиток наступних правових систем — Середньовіччя, Нового і Новітнього часів. Це була найдосконаліша система права, що ґрунтувалася на приватній власності. До логічних меж можливого в ньому були розроблені засади найбільшої свободи господарського самовизначення, приватної власності, її правового забезпечення.
Поряд з правом власності юридично майже досконалу, технічну і чітко розроблену регламентацію набули зобов'язальні відносини, зокрема ті, які виникали з договорів. Розробкою вчення про договори римські юристи повністю задовольнили потреби зростаючого торговельного і взагалі ділового обігу. Тому вчення про договори багато в чому зберегло своє значення і для нашого часу.
Право приватної власності знайшло логічне завершення в спадковому праві. У ньому були детально врегламентовані умови спадкування за законом і за заповітом, чітко проводився принцип свободи заповітних розпоряджень з деякими обмеженнями на користь найближчих родичів.
Після падіння Риму римське приватне право зберігало свою чинність, оскільки колишні римські громадяни продовжували вже в новостворених державах залишатися під дією римського права. Серед римського населення поселялися і варвари, які хоч і мали своє право, але не таке досконале, і воно зазнавало впливу більш розвиненого римського права. У "варварських" державах почали з'являтися нові законодавчі обробки римського права, зокрема "Римські закони вестготів", або "Вестготський збірник" короля Аларіха II (506 p.), згодом "Бургундський збірник римського права" (VI ст.), "Edictum Theodorici" (VI ст.) в Остготській державі та ін.
Рецепція римського права. В ХІ-ХІІ ст. у Західній Європі розвиваються внутрішня і зовнішня торгівля, товарно-грошове господарство, зростає значення міст. Розвиток продуктивних сил вимагав гнучкої, розвиненої, пристосованої до нових умов правової системи, значно розвиненішої, ніж консервативне і бідне за змістом феодальне право. Виходом з цієї ситуації стало одне з найсвоєрідніших явищ людської державно-правової історії —рецепція, тобто відновлення дії римського права (найперше — приватного). Рецепцію ще розуміють як запозичення однією чи декількома державами більш розвиненого права іншої держави. Отже, починаючи з XII ст. рецепцію римського права в Європі зумовили насамперед розвиток промисловості й торгівлі, приватної власності загалом, зародження капіталістичних відносин, що потребувало їх юридичної регламентації, правового забезпечення. Римське право з його високими досягненнями в галузі юридичної техніки, з точністю і чіткістю визначень, формулювань, логічною послідовністю викладу в поєднанні з дохідливими практичними висновками якнайліпше відповідало новим вимогам. Воно стало незаперечним авторитетом у регулюванні нових правовідносин, оскільки в умовах феодальної роздробленості численні суперечливі, дріб'язкові, сугубо місцеві норми звичаєвого феодального права не відповідали економічним вимогам розвитку суспільства.
В рецепції римського права найбільше були зацікавлені купці, банкіри, торговці, котрі побачили в цьому визнання і закріплення необмеженої приватної власності, вільної від феодальних обмежень і дріб’язкової регламентації, свободу договорів і завершену систему врегульованих договірних відносин.
У римському праві в розвиненому вигляді містилось усе те, чого стан середньовічних міщан домагався у феодальній державі.
Королі, імператори та інші правителі також підтримували рецепцію римського права. Дотримуючись римського права, королі та їхні юристи відстоювали необхідність єдиної міцної влади, централізованої держави, єдиного законодавства, єдиної міри, ваги, фінансової системи та ін. Вони доводили, що саме король має бути верховним правителем держави, виступали проти всевладдя і сваволі феодалів, верховенства церкви у світських справах та ін. Але й самі феодали використовували формули римського права з метою захоплення селянських і общинних земель, встановлення своєї необмеженої приватної власності на землю, всебічного захисту цього права. Вони вбачали у нормах римського права обґрунтування для закріпачення селян і збільшення феодальних повинностей.
Рецепція римського права меншою чи більшою мірою захопила всі країни Європи, навіть віддалені Англію чи Росію, де його вплив відчувався через дію церковних судів, які, вирішуючи справи своєї обширної юрисдикції, користувалися римсько-візантійськими кодифіка-ціями, через Литовські статути XVI ст. і правові збірники прибалтійських губерній та Царства Польського.
Значним був вплив римського права на правову систему України, де діяли ті самі Литовські статути, магдебурзьке право. З використанням норм та інститутів римського права тут проводили свої кодифікації: "Суд та розправа" Ф.Чуйкевича, "Права, по яких судиться малоросійський народ" та ін.
У деяких країнах до XV-XVI ст. римське приватне право було рецептоване майже в повному обсязі, наприклад, у Німеччині. Закон 1495 р. у Німеччині прямо наказував судам керуватися римським правом (і правом римсько-католицької церкви, тобто канонічним правом).
Об'єктом рецепції були не всі джерела і збірники римського права, а переважно завершена і вичерпна Кодифікація Юстиніана, відома в Європі під назвою Corpus juris civil is.
Спочатку римське право мало зазвичай субсидіарне (допоміжне) значення, тобто воно застосовувалось здебільшого лише тоді, коли те чи інше питання не розв'язувалося прямими нормами місцевого (даної держави) права. Але обмеженість, бідність і розбіжності феодального цивільного права фактично приводили до того, що римське приватне право набуло домінуючого значення. І навпаки, в галузях державного, кримінального і процесуального права рецепція мала значно менше значення, бо в цих галузях права у середні віки вже були розроблені нові закони, нові інститути або існували свої звичаї.
У середні віки (та й пізніше) відбувається ґрунтовне вивчення римського права. Воно почалось ще XI ст. в Італії. Тодішні юристи вивчали текст за текстом в юстиніанівській кодифікації, складали узагальнюючі правила, пояснення, усували застарілі тексти, протиріччя. їхні зауваження, примітки до текстів називалися глосами. Тому юристи цього напряму дістали назву глосаторів. Вважалось, що ті місця Кодифікації Юстиніана, які не були пояснені глосами, не є рецептованими і, отже, не мали сили діючого права. На "глосовані" норми та інститути римського права посилалися урядовці, вирішуючи державні справи, судові справи — судді. Римське право почали викладати в юридичних школах та університетах, які у XII ст. з'явилися в Італії, Іспанії, Франції.
У XIV-XV ст. виникла школа постглосаторів. Предметом їх розробок було не стільки римське право, скільки коментування складених раніше глос. Вони вивчали також канонічне право, нове законодавство, їхні праці мали значне практичне спрямування.
Зародження буржуазної ідеології та культури заклало підвалини суспільно-політичного і культурного руху, що дістав назву Ренесансу, або Відродження. На зміну феодальній схоластиці прийшла світська наука — гуманізм, У галузі розробки римського права гуманізм особливо виявився у Франції (XVI-XVII ст.). Цей напрям характерний поверненням до історичного вивчення оригінальних джерел римського права, безпосередньо до текстів, їх критичного аналізу й осмислення. На цій основі ґрунтовно вивчається римське право з метою його широкого застосування в умовах зародження і розвитку нових буржуазних відносин.
У Німеччині в XVI-XVII ст. у зв'язку з тим, що римське право остаточно стало діючим правом, знову виник практичний напрям, який, однак, ігнорував наукове історичне значення вивчення римського права. У римському праві шукали підстав для розв'язання того чи іншого практичного питання. Цей напрям, по суті, був пристосуванням римсь-) права до практичних потреб.
У XVIII-XIX ст. з’являється чимало фундаментальних праць фран-ьких, бельгійських, німецьких, італійських юристів і вчених, при-чених римському праву (Потье, Жирардо, Вільямса, К’юї, Гроція, Савіньї, Ієринга, Моммзенатаін.).
Однак суто римське право було для багатьох з них лише основою, геріалом для створення струнких і переконливих логічних структур іавершеними визначеннями, чіткою структурою, теоретичними вис-вками, з допомогою яких треба було виправдати й обгрунтувати нові ціальні відносини, економічний устрій, новий спосіб виробництва.
Кінець ХІХ–початок XX ст. характеризується новою посиленою .агою до вивчення історії римського права, яке вже перестало бути загалом діючим правом. У цей період вивчаються нові римські тексти, іститути римського права, робляться висновки, даються глибші оцінки, з’являються узагальнюючі праці. Простежується критичний підхід до окремих попередніх гіпотез, накопичується багато нового фактичного матеріалу.
Римське право, точніше його досконало розроблені інститути і юрми зобов'язального характеру, спадкового права, було одним з важ-гивих джерел у процесі створення знаменитих буржуазних кодифікацій у Європі ХІХ-ХХ ст. Мається на увазі насамперед Цивільний (1804 р.) і Торговельний (1807 р.) кодекси Наполеона Бонапарта, Німецький цивільний кодекс (1900 p.).
Норми римського приватного права використовуються (у дещо видозміненому, пристосованому до нових умов вигляді) у наші дні під час розробки конкретних законів і кодексів з цивільного, зобов'язального, сімейно-спадкового права у багатьох країнах Європи, Латинської Америки, Африки, в тому числі і в Україні, де продовжується праця над створенням нового Цивільного кодексу.
Сервія Туллія, який правив Римом 44 роки, як засвідчують матеріали римської історії, вбили прихильники нового царя — Тарквінія Гордого.
Коли, наприклад, епірський цар Пірр у 279 р. до н.е., розбивши римське військо і взявши у полон декілька тисяч римських воїнів, похвалив їх за хоробрість і запропонував зректися римського громадянства та перейти до нього на службу, погрожуючи в іншому випадку смертю, цією пропозицією не скористався жоден римлянин.
Август помер у 14 р. н.е. у віці 76 років.