Геокультурні фактори формування праслов’янських культур

Всесвітня історія свідчить, що поява першої розумної людини Homo sapiens neandertalensis відбулась приблизно 300 тис. років тому. Антропологи визначили її як «неандертальська людина» (палеоантроп). Перші стоянки такої людини знайшли в Африці та Азії. Майже водночас з неандертальцями в районі Середземномор’я мешкали кроманьонці (неоантропи), від яких веде свій родовід саме сучасна людина.

Заселення майбутніх українських земель людиною типу Homo sapiens відбувалось у середньому палеоліті (100 тис. років тому). Археологічні знахідки констатують про перші поселення в Закарпатті, на Житомирщині, у Донбасі та Криму.

Майже вся територія України була заселена первісними людьми у пізньому палеоліті (40 тис. років тому). Учені відкрили понад 500 стоянок праслов’ян, в кожній з яких проживало від 25 до 70 осіб. Середня тривалість людського життя не перевищувала 25 років.

На теренах сучасної України тоді мешкало не більше 25 тисяч людей.

Період неоліту та енеоліту пов'язаний з історією слов’янських племен, які населяли територію сучасної України (приблизно VII тис. до н.е. – V тис. до н.е.).

У зв’язку з цим, за своїм характером, українська культура вважається зразком слов’янського типу культури. Характерними рисами східнослов’янської культури на ранніх стадіях розвитку суспільства є:

• міфологічна свідомість;

• давні форми язичницьких релігійних уявлень (магія, анімізм, фетишизм, тотемізм);

• обряди, які відповідні релігійним уявленням;

• первісні форми мистецтва.

Видатною пам’яткою духовної та матеріальної культури прадавнього населення України є Кам’яна Могила – заповідник, який знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Ця пам’ятка розташована біля села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Вона уявляє собою величезну громаду каміння площею понад 30000 кв. м висотою в 12 метрів з великою кількістю гротів та печер. Нагадує курган (з укр. – могильник). Археологи довели, що кам’яні громади не були помешканням для первісних людей, а виконували роль місць для ритуальних обрядів, тобто існували як святилища.

Характеристика найвідоміших археологічних культур

Про розвиток прадавньої української культури свідчать численні археологічні культури, назва яких умовно залежить:

1. від місця проживання племен – носіїв археологічних культур (трипільська, зарубинецька, середньостогівська, бондарихінська, черняхівська тощо);

2. від обряду поховань (зрубна, ямна, катакомбна тощо);

3. від змісту орнаменту на керамічних виробах та різновиду посуду (ямково-гребінцева, лінійно-стрічкова, культура кулястих амфор, культура лійчастого посуду тощо).

Серед давніх культур найбільш дослідженою є трипільська культура, названа так від села Трипілля Київської області, вивченням якої займався київський археолог Вікентій Хвойка наприкінці XIX століття. Після нього вивченням трипільської культури займалися понад 180 вчених. Знахідки трипільської культури зберігаються в 60 музеях світу. На території України відкрито близько двох тисяч культурних пам’яток. А заповідник «Музей трипільської цивілізації» – один з пам’ятників, що охороняється ЮНЕСКО.

Розвиток трипільської культури продовжувався понад 2,5 тис. років (V-II тис. до н.е.) на великій території Правобережної України, Польщі, Молдови, Румунії.

Трипільці започаткували традиції землеробства, яке назавжди стало визначальним фактором розвитку місцевого населення, зумовлюючи побут, звичаї, календар і вірування.

Після занепаду трипільської культури визначною вважається скіфська культура. Наприкінці VI ст. до н.е. скіфські племена – калліпіди («прекраснокінні»), алазони, скіфи-орачі, скіфи-кочівники та царські скіфи – об’єдналися в єдину державу – Велику Скіфію. Саме в образі Скіфії детально описує Україну в V ст. до н.е. античний історик Геродот в книзі «Історія».

Значного розвитку у скіфському суспільстві набуло декоративно-прикладне мистецтво з відомим на ті часи «звіриним» стилем: в орнаменти ювелірних прикрас, зброї та інших речей впліталися візерунки з дивовижними тваринами. Предмети розкоші оздоблювалися дорогоцінними та напівдорогоцінними каменями. Всесвітнього визнання набула скіфська пектораль, знайдена археологом Борисом Мозолевським у 1971 році в кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. Пектораль – це велика нагрудна прикраса, яку носили сановники у стародавньому світі. Прикраса із золота найвищої проби (958), важить 1кг 150г, у діаметрі сягає більше 30 см. Зараз знаходиться в Київському музеї історичних коштовностей України.

В VI ст. відбувається грецька колонізація Північного Причорномор’я, виникають міста-поліси (Херсонес, Пантікапей, Ольвія, Керкинітіда тощо) і утворюється Боспорське царство (столиця – Пантікапей).

Після скіфів культурний розвиток був пов'язаний із сарматами. Скіфо-сарматський період в історії України відомий під назвою «велике переселення народів». З широкого розселення слов’ян і розпочинається справжня історія України та її культури.

У V-VI ст. н.е. слов’яни почали розселятися по всій території майбутньої України. Слов’янські племена утворили великі племінні союзи, заклавши підвалини української нації. Серед найвідоміших племен (деякі стали основою населення Київської Русі) були: поляни, дуліби, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, уличі, тиверці, хорвати, дреговичі тощо.

Взагалі, слов’янські етноси, які існували на ті часи, не розвивалися відособлено. Слов’яни інтегрували з іншими етнічними угрупованнями, що призвело до зародження нових слов’янських етносів.