2. Система планів підприємства.

У господарській практиці вітчизняних підприємств загальновизнано виділяються дві основні системи або виду ринкового планування: техніко-економічні та оперативно-виробничі.Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки і економіки підприємства в їх єдності і взаємозалежності як за місцем, так і за часом дії. Оперативно-виробниче планування є наслідком техніко-економічного і являє собою його подальші розвиток і завершення. На даному етапі встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехом, ділянкою і робочим місцем, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливу з метою коригування процесу виробництва.

Система планів на підприємстві може бути систематизована за такими основними класифікаційними ознаками як:

1) за змістом слід виділити: техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технічні, соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансові, бізнес-планування, стратегічне, програмне та інші;

2) за рівнем управління в залежності від числа лінійних ланок на підприємстві розрізняють такі види, як корпоративне і заводське - на найвищому рівні управління. На середньому рівні застосовується цехова система планування, на нижньому - виробнича, яка охоплює ділянки, бригади і робоче місце;

3) за методами обгрунтування знаходять застосування системи ринкового, індикативного та адміністративного або централізованого планування ;

4) за часом охоплення планування буває короткочасним або поточним (один рік, квартал, декада чи тиждень), середньостроковим в межах (1-3 років) і довгостроковим чи перспективним (від 3 до 10 років);

5) за сферою застосування планування підрозділяється на міжцехових, внутрішньоцехових, бригадне й індивідуальне;

6) за стадіями розробок планування буває попередніми, на етапі якого розробляються проекти планів, і остаточною;

7) за ступенем точності планування буває уточненими і укрупненими. Точність планів в основному залежить від застосовуваних методів, нормативних матеріалів, термінів планування і від рівня кваліфікації розробників планів;

8) за типами цілей планування може бути оперативним, тактичним, стратегічним і нормативним.

Тактичне планування полягає в обгрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення заздалегідь встановлених або традиційних цілей (наприклад, завоювати лідерство на ринку збуту продукції).

Стратегічне планування включає вибір і обгрунтування засобів , завдань і цілей для досягнення заданих або поточних для підприємства результатів.

Нормативне планування вимагає відкритого і обгрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. У такому плануванні вирішальну роль грає правильний вибір ідеалу або місії підприємства.

У зарубіжній науці та практиці в плануванні майбутнього корпорації прийнято виділяти чотири основних види орієнтації або технології складання планів.

За класифікацією Р. Л. Акоффа, планування буває реактивним, інактивні, преактівним та інтерактивним.

Реактивне планування базується на аналізі попереднього досвіду та історії розвитку виробництва і найчастіше спирається на старі організаційні форми і традиції, що склалися. Таке планування розглядає виробничі проблеми окремо, а не як відповідну систему, і тому не враховує взаємодію цілого і його окремих частин. Воно грунтується на помилковому уявленні, що якщо позбавитися від непотрібного, то вийде потрібний результат. Реактивний планування, орієнтоване на минуле, дуже часто призводить до витіснення продуктів і послуг цих корпорацій не тільки із зовнішнього, але і внутрішнього ринку, оскільки інші фірми краще планують і освоюють конкурентоспроможну продукцію.

Інактивне планування орієнтується на існуючий стан підприємства і не передбачає як повернення до колишнього стану, так і просування вперед. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва.

Преактивне планування спрямовано на здійснення безперервних змін у різних сферах діяльності підприємств (фірм). У своєму прагненні до кращого преактивісти спираються на всі досягнення науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається з прогнозування майбутнього та підготовки до нього і здійснюється на підприємствах «зверху вниз». Преактивне планування, засноване на прогнозах, може бути ефективним лише для відносно короткого періоду.

Інтерактивне планування полягає в проектуванні бажаного майбутнього і вишукуванні шляхів його побудови. Таке планування тому швидше зосереджується на підвищенні результативності з часом, його мета максимізувати свою здатність навчатися й адаптуватися або розвиватися. Інтерактивне планування, орієнтоване на взаємодію минулого, сьогодення і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного та суспільного розвитку підприємства та всієї країни і покращення якості життя людей.

Зміст ринкового планування на підприємствах визначається такими взаємопов'язаними зовнішніми і внутрішніми чинниками, як споживачі та постачальники, об'єкт і система показників, методи і технологія складання планів і т.п.

Будь-яке планування як процес практичної діяльності включає зазвичай кілька етапів або стадій, основне призначення яких полягає в наступному:

формулювання складу майбутніх планових проблем, визначення системи очікуваних небезпек або передбачуваних можливостей розвитку підприємства або фірми;

обгрунтування висунутих стратегій, цілей і завдань, які планує здійснити підприємство в майбутній період, проектування бажаного майбутнього організації;

планування основних засобів досягнення поставлених цілей і завдань, вибір або створення необхідних коштів для наближення до бажаного майбутнього;

визначення потреби ресурсів, планування обсягів і структури необхідних ресурсів і термінів їх надходження;

проектування впровадження розроблених планів і контроль за їх виконанням.