- •1. Конституційне право як галузь права
- •2. Поняття «конституційне право зарубіжних країн»
- •3. Предмет, об’єкт та суб’єкт порівняльного конституційного права
- •4. Функції порівняльного конституційного права
- •5. Джерела конституційного права зарубіжних країн
- •6. Джерела конституційного права у державах романо-германської правової системи
- •7. . Джерела конституційного права у державах англо-саксонської правової системи
- •8. Джерела конституційного права у державах релігійних правових систем
- •9. Охарактеризуйте розвиток конституційно-правової науки
- •10. Дайте визначення юридичного поняття та наведіть основні властивості Конституцій
- •11. Класифікація Конституцій
- •12. Жорстка та гнучка конституція
- •13. Типова структура конституцій зарубіжних країн.
- •14. Порядок прийняття та внесення змін до Конституції.
- •15 Правова охорона Конституцій.
- •16. Поняття конституційного нагляду(контролю).
- •Органи конституційного контролю.
- •17. Інститут громадянства та підданства.
- •18. Співвідношення понять «права людини», «права громадянина», «права» та «свободи».
- •19. Основні особисті права громадянина
- •20. Основні політичні права громадянина.
- •21. Економічні, соціальні та культурні права.
- •22. Гарантії прав і свобод людини і громадянина
- •23. Діяльність омбудсмена.
- •24. Обов’язки людини і громадянина
- •25. Поняття форми держави
- •26. Форма правляння у зарубіжних країнах
- •27. Унітарна держава
- •28. Федеративна держава
- •29. Різновиди республіканської форми правління
- •30. Сутність демократичного політичного режиму
- •31. Головні риси тоталітарного режиму
- •32. Автономія в державі: поняття та основні ознаки
- •33. Поняття та функції парламенту
- •34. Двопалатний парламент у зарубіжних країнах
- •35. Системи парламентських комісій та комітетів
- •36. Здійснення парламентського контролю над діяльністю уряду.
- •39. Поняття та зміст «парламентаризму»
- •40. Юридичний зміст інституту глави держави
- •41. Типологія глав держави
- •42. Права та привілеї монарха.
- •44. Характеристика повноважень президента (парламент. Форма правління)
- •45. Характеристика повноважень президента (президентська форма правління)
- •46. Процедура імпічменту. Характеристика підстав імпічменту.
- •47. Узурпація влади.
- •48. Визначення поняття органи виконавчої влади
- •49. Склад і структура уряду
- •50. Компетенція уряду
- •51. Правовий статус голови уряду, членів уряду
- •52. Поняття та сутність місцевих органів влади
- •53. Компетенція і фінансова база місцевого самоврядування
- •54. Судові органи і судові системи: конституційний аспект
- •55. Конституційні принципи діяльності судової влади у зарубіжних країнах
- •56. Охарактеризуйте основні положення конституції японії
- •57. Конституційний процес російськоі федерації
- •58. Прийняття та основні положення конституції сша
- •59. Конституційний процес у великій британії
- •60. Особливості конституційного устрою у Німеччині
- •61. Зміст конституції Китайської Народної республіки
- •62. Конституційний процес в Україні
- •63. Основні положення Конституції України 1996 р.
- •64. Конституційна реформа 2004 р. В Україні: зміст та наслідки
- •65. Прийняття та зміст Конституції автономної республіки Крим
- •66. Конституційна юрисдикція в Україні
- •67. Дайте визначення та функції політичної партії.
- •68. Класифікація політичних партій
- •69. Партійні системи у зарубіжних країнах
- •70. Конституційні гарантії багатопартійності
- •71. Діяльність та правовий захист опозиції
- •72. Стадії виборчого процесу
- •73. Виборча система: сутність та різновиди
- •74. Поняття референдуму. Відмінність референдуму та плебісциту.
- •75. Конституційне забезпечення волевиявлення: гарантії захисту
46. Процедура імпічменту. Характеристика підстав імпічменту.
. Імпічмент — відсторонення від справ і притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави, що не змогли виконати покладені на них обов´язки [3].
На сьогодні різні джерела трактують визначення «імпічменту» в різноманітних формах. Це і спеціальна парламентська процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у випадках порушення ними законів країни. Це може бути й особливий порядок судочинства у справах про злочини, що скоєні державною елітою. Юридичний словник США дає таке тлумачення: «Імпічмент — це розгляд у квазіполітичному суді кримінальної справи, порушеної проти державного службовця» [4]. Найчастіше імпічмент — це парламентська процедура позбавлення президента недоторканності у зв´язку зі скоєнням ним певного злочину. Вона, як правило, супроводжується усуненням його з посади (посту). Класичним визначенням імпічменту є відсторонення від справ і притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави, які не змогли виконати покладені на них обов´язки [5].
Конституція та конституційне законодавство України також не надають чіткого визначення терміна «імпічмент». Єдиними підставами для запуску процедури є «вчинення державної зради або іншого злочину» (ч. 1 ст. 111 Конституції України), які підпадають під дію кримінального закону. Процедура імпічменту закінчується відстороненням позбавленого недоторканності Президента України від влади.
У статті 111 Конституції України визначено такий порядок усунення Президента з поста Верховною Радою України:
1. Питання про імпічмент ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входить спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
2. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ухвалюється Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України та отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент і отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину [6].
Проблема полягає в тому, що усунення президента з посади відбувається фактично до визнання його винним
І у суді, як це передбачено тією ж Конституцією України. Сторони не зобов´язані виступати в суді, доводити переконливість своїх аргументів, і, нарешті, відсторонення президента від влади не передує рішенню суду.
47. Узурпація влади.
Узурпація (від лат. usurpare — використовувати) — захоплення влади в монархії без законного права. Узурпація може відбуватися збройним шляхом, або в результаті змови.
Термін може застосовуватися також для позначення неконституційного захоплення влади певним посадовцем чи групою посадовців у немонархічній державі, перевищення повноважень.
Узурпація (від лат. usurpare — використовувати) - термін може застосовуватися також для позначення неконституційного захоплення влади певним посадовцем чи групою посадовців у немонархічній державі, перевищення повноважень.
Узурпатор (лат. uzurpator, від лат. usurpo — захоплюю) — це особа, що незаконно захопила у свої руки владу або присвоїла собі які-небудь чужі права на щось.
Що може в такій ситуації стати провідником процесів узурпації влади? Перше. Імперативний мандат, який фактично передає до рук декількох людей повноваження у формуванні цілей, визначенні стратегії і тактики дій політичної партії. Друге. Відсутність законодавчо встановлених заборон на концентрацію владних, законотворчих і каральних функцій в одних руках або в одній структурі. Третє. Відсутність ідеологизациі в політичній і парламентській діяльності. Сьогодні інститут багатопартійності підміняється інститутом ситуативних блокових утворень, що не мають спільного ідеологічного фундаменту. Четверте. Відсутність реального впливу регіональних політичних еліт на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави. Отже, для захисту країни і нації від можливої узурпації влади необхідно зробити наступні кроки: Перше. Заборонити Імперативний мандат, розробити і прийняти пакет законопроектів про принципи внутріпартійної демократії, процедури ухвалення політичних рішень і розмежування політичної і адміністративно-господарської управлінської діяльності. Друге. Доповнити антимонопольне законодавство розділами про заборону політичних монополій в структурах державної влади і місцевого самоврядування. Підвищити статус рішень антимонопольного Комітету. Третє. Заборонити формування політичних блоків з індивідуальним членством в них безпартійних громадян. Четверте. Перерозподілити законотворчі функції і повноваження державної влади на користь місцевого самоврядування. Або сформувати в Парламенті другу палату, що представляє інтереси регіональної політики.