21. Соціальні стереотипи старіння

Геронтолог К. Вінтор виділяє наступні стереотипні погляди на старих людей:

1) усі старі схожі один на одного;

2) люди старого віку соціально ізольовані;

3) більшість з них має слабке здоров'я;

4) звільнення з роботи породжує більше проблем для чоловіків, ніж для жінок;

5) більшість старих людей ізольовані від своїх родин;

6) розумові якості з віком погіршуються.

«от-рицательное или унижающее отношение к че-

ловеку из-за его возраста» преувеличение возрастных изменений, приписывание пожилым людям отрицательных, а также социально порицаемых качеств. пожилые люди чаще всего озабоченные, озлобленные и что человеческие качества и характер с годами портятся

22. Вихід на пенсію як психологічна проблема. Ставлення до виходу на пенсію. Підготовка до виходу на пенсію.

Одним із найбільш значимих моментів на життєвому шляху людини, який вносить істотні зміни в умови і спосіб її життя - це вихід на пенсію, який може розглядатися як завершення однієї діяльної фази соціального життя людини і початок іншої, суттєво відмінної від попередньої. Відбуваються зміни в уявленні, які були у людини відносно самої себе. Нове бачення самого себе може спонукати до перебудови суб'єктивної картини світу. Одним з наслідків виходу на пенсію є втрата щоденних моделей поведінки, що може провокувати агресію, спрямовану як на інших, так і на себе. З припиненням трудової діяльності у старіючих людей різко порушується життєвий стереотип, пристосовність до нових умов, перебудовується весь спосіб життя. Під соціальною адаптацією зазвичай розуміють: постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища ; результат цього процесу. При цьому виділяються два рівні адаптованості: адаптація і дезадаптація. Адаптація пов'язується з досягненням оптимальної взаємодії між особистістю і середовищем за рахунок конструктивної поведінки; дезадаптація - з відсутністю оптимальної взаємодії особистості і середовища (відсутність динамічної рівноваги) внаслідок домінування неконструктивних реакцій або неспроможності конструктивних підходів.

Людина вперше стикається з ситуацією повної і постійної незайнятості на роботі. У неї практично відсутній особистий досвід, який би дозволив точно прогнозувати цю нову ситуації. Оцінюючи наслідки припинення роботи, людина узагальнює доступний їй досвід інших людей, співвіднісши його з власним стилем вимог, цінностей.

- після відходу на пенсію кожній людині потрібен час для перебудови стилю власного життя і свідомості; - ця діяльність залежить від індивідуальних особливостей і об'єктивних обставин, що являє собою процес адаптації.

Істотним чинником такої адаптації є раціональна організація і правильний вибір занять. Процес адаптації до нового становища має дві сторони: з одного боку - людина пристосовується до свого соціального оточення, з іншою - оточення пристосовується до нової соціальної ролі конкретної особистості. Сім'я виконує компенсаторну функцію, тобто стає основною сферою міжособистісних контактів.З виходом на пенсію соціальне становище і роль людей змінюються. Вони набувають нового соціального статусу: переходять з умовно названої групи «покоління керівників», до так званої групи людей «на заслуженому відпочинку». А це припускає зниження соціальної активності, що для багатьох виявляється однією з найзначніших подій (не завжди позитивних), які відбуваються в період пізньої дорослості.

З виходом на пенсію, щоб уникнути особистісно-соціального знецінення, самотності тощо людина зосереджує свої зусилля на підтримці соціального інтересу, що виражається в цілеспрямованому пошуку тих видів діяльності, які дадуть їй відчуття своєї корисності та причетності до життя суспільства. Це - участь в суспільних акціях і організаціях, ведення суспільної роботи і звичайна трудова діяльність.

Шапіро В.Д., аналізуючи позитивні і негативні наслідки відходу на пенсію, робить висновок про відсутність таких пенсіонерів, які оцінюють реальну ситуацію лише як позитивну і негативну.

Таким чином, старіння є внутрішньо суперечливим процесом. Разом з явищем згасання виникають і важливі пристосувальні механізми індивідуального характеру.

Отже,не існує єдиного, універсального способу пристосування до старості. У кожному окремому випадку – це індивідуально особливий процес, який визначається особистісними рисами самої людини, її поведінкою, звичками, потребою в соціальних контактах, улюбленим стилем життя.