88.Військова демократія. Приклади її прояву у етнографічних народів.

ВОЕННАЯ ДЕМОКРАТИЯ - термин, введенный Л.Г. Морганом для обозначения власти военных вождей при сохранении остатков коллективизма и демократии на стадии разложения первобытнообщинного строя и возникновения государственности (напр., общество греков гомеровской эпохи). В современной науке государства и права понятию В. д. близко понятие вождество. Полноправными членами общества считались взрослые и здоровые мужчины. Они должны были явиться на народное собрание с оружием. Без него воин не обладал правом голоса. Военная демократия существовала практически у всех народов, являясь последним этапом догосударственного развития общества. К военной демократии можно, например, отнести римскую общину периода царей, а также греческие полисы «гомеровской эпохи». Археологически эпоха военной демократии соответствует периоду начала использования металлов, что повлекло за собой изменения в экономическом и политическом развитии обществ.

89. Первісні форми релігії та засоби їх відправлення у народів світу.

Аними́зм (от лат. anima, animus — «душа» и «дух» соответственно) — вера в существование души и духов, вера в одушевлённость всей природы. Впервые этот термин ввел немецкий учёный Г. Э. Шталь. От тэйлоровского (Э. Тайлор) понимания анимизма как самой ранней формы религии происходит обозначение анимисты. К этой категории относят коренных обитателей Африки,Северной Америки, Южной Америки, Океании — приверженцев традиционных местных религий. Смысл подчёркивания в верованиях анимизма в том, что он не усложнён мифологией, не прикрыт философией, а выступает во всей первобытной простоте. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.

Анімістичні образи — це:

• по-перше, духи померлих предків (тому анімізм нерозривно пов'язаний з культом предків);

• по-друге, душі живих людей;

• по-третє, уособлення сил природи (душі озер, гаїв, вітрів).

Тотемíзм — віра у містичний зв'язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом). Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв'язували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною — рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, його відмічають у всіх народів на родоплеменній стадії розвитку. Багато які племена індіанців Північної Америки в момент появи там європейців носили імена своїх тотемів. У світі тотемів звичними були такі самоназви, як «люди-леопарди», «люди-антилопи». У різних народів відношення до тотемних тварин було різним. Полювання на тотемну тварину і вживання її м'яса в їжу могли бути суворо заборонені. Але у інших народів існував особливий ритуал поїдання м'яса тотема. Відгомони тотемізму легко можна побачити в світі фольклору. У чарівних казках тварини мають надзвичайні здібності. Вони часто уподібнюються людині, стаючи її другом, заступником. До часу тотемізму сходять, очевидно, і живучі перекази про «перевертнів».

Фетишизм – религиозное поклонение материальным предметам – фетишам, которым приписываются сверхъестественные свойства. С почитанием фетишей у народов Западной Африки впервые познакомились португальские моряки в 15 веке. Термин «фетиш» введён голландским путешественником В. Босманом в начале 18 века. Французкий учёный Ш. де Брос в сочинении «О культе богов фетишей» исследовал фетишизм в религиях древних египтян, греков, римлян. Французские просветители рассматривали фетишизм, как архаичную форму религии, непосредственно связанную с невежеством.

Для Г. Гегеля фетишизм – форма первоначальной, непосредственной религии – колдовства, когда человек осуществляет косвенную власть над природой с помощью волшебного средства – фетиша, достигая того, что ему нужно. Фетишизм свидетельствует, по Гегелю, о переходе от непосредственно-вожделеющего к опосредованно-трудовому отношению к миру, от почитания непосредственных предметов природы к наделению их духовным смыслом. Характеристика фетишизма в этнографии многозначна: Дж. Леббок основывал фетишизм на первобытном веровании в возможность принудить божество исполнить желание человека; Э. Б. Тайлор, Г. Спенсер и др. считали фетешизм формой Анимизма (фетиши – вместилища духа). Место фетишизма в верованиях разных народов различно: у австралийцев фетиши – Чуринги – символы и заменители тотемов; у индейцев Северной Америки – воплощение родовых покровителей; у народов Западной Африки – личные покровители. Формы фетишей разнообразны: камни, куски дерева, части тела животного, изображения (идолы). Выбор фетиша мог быть случайным или определялся жрецом, колдуном. В «мировых» религиях, фетишизм сохраняется в почитании мощей и икон (христианство), священных «ступ» (буддизм), святых мест и «чёрного камня» у мусульман.