38. Передача інформації в мережі Інтернет. Система адресації

У мережі Інтернет, по аналогії з локальними обчислювальними мережами, інформація передається у вигляді окремих блоків, які називаються пакетами. В разі передачі довгого повідомлення його слід розбивати на певне число блоків. Будь-який з цих блоків складається з адреси відправника і одержувача даних, а також деякої службової інформації. Будь-який пакет даних відправляється по Інтернет незалежно від останніх, при цьому вони можуть передаватися різними маршрутами. Після прибуття пакетів до пункту призначення з них утворюється початкове повідомлення, т.  е. відбувається інтеграція пакетів.

У Інтернет застосовується три різновиди адрес:

1) IP-адрес – основна мережева адреса, що привласнюється кожному комп'ютеру при вході в мережу. Для позначення IP-адреса використовується чотири десяткові числа, розділених крапками, наприклад 122.08.45.7. У кожній позиції кожне значення може змінюватися від 0 до 255. Будь-який комп'ютер, підключений до Інтернет, володіє своєю унікальною IP-адресом. Такі адреси можна розділити на класи відповідно до масштабу мережі, до якої підключається користувач. Адреси класу А застосовуються у великих мережах спільного користування. Адреси класу У використовуються в мережах середнього розміру (мережах крупних компаній, науково-дослідних інститутів, університетів). Адреси класу Із застосовуються в мережах з малим числом комп'ютерів (мережах невеликих компаній і фірм). Можна виділити також адреси класу D, призначені для звернення до груп комп'ютерів, і зарезервовані адреси класу Е;

2)  доменна адреса – символьна адреса, яка має строгу ієрархічну структуру, наприклад yandex.ru. У такому вигляді адрес справа указується домен верхнього рівня. Він може бути двух-, трьох-, чотирьохбуквеним, наприклад:

• com – комерційна організація;

• edu – освітня установа;

• net – мережева адміністрація;

• firm – приватна фірма і ін.

Зліва в доменній адресі застосовується назва сервера. Переклад доменної адреси в IP-адрес проводиться автоматично за допомогою системи доменних імен (Domain Name System – DNS), яка є методом призначення імен через передачу мережевим групам відповідальності за їх підмножину імен;

3) URL-адрес (Universal Recourse Locator)  універсальна адреса, яка використовується для позначення імені кожного об'єкту зберігання в Інтернет. Ця адреса має певну структуру: протокол передачі даних: // ім'я компьютера/каталог/подкаталог/. /имя файлу. Прикладом назви є http://rambler.ru/doc.html.

39. Адресація і протоколи в Інтернет

Хост – це комп'ютер, підключений до Інтернету. Ідентифікація кожного хоста в мережі здійснюється за допомогою двох систем адрес, які завжди діють спільно.

Як і телефонний номер, IP-адрес призначається провайдером і складається з чотирьох байтів, розділених крапками і що закінчуються крапкою. Будь-який з комп'ютерів в Інтернет повинен мати свою власну IP-адрес.

У системі доменних імен DNS-имена іменуються провайдером. Таке повне доменне ім'я як win.smtp.dol.ru включає чотири розділених точками простих домена. Кількість простих доменів в повному доменному імені довільна, а кожен простий домен описує деяка безліч комп'ютерів. При цьому домени в імені вкладені один в одного. Повне доменне ім'я необхідно закінчити крапкою.

Кожен з доменів має наступний сенс:

• гu – домен країни, що позначає всі хосты в Росії;

• dol – домен провайдера, що позначає комп'ютери локальної мережі російської фірми Demos;

• smtp – домен групи серверів Demos, обслуговуючий систему електронної пошти;

• win – ім'я одне з комп'ютерів з групи smtp.

Особливе значення мають імена доменів самого верхнього рівня, розташовані в повному імені справа. Вони зафіксовані міжнародною організацією INTERNIC, і їх побудова здійснюється за регіональною або організаційною ознакою.

Система адресації URL використовується для вказівки способу організації інформації на конкретному хосте і ідентифікації розміщеного на нім інформаційного ресурсу. Наприклад, URL може бути записане в наступному вигляді: http://home.microsoft.com/intl/ru/www_tour.html. Елементи даного запису адреси позначають:

• http://– префікс, який указує типа протоколу, що показує, що адреса відноситься до хосту, що є WWW-сервером;

• home.microsoft.com – доменна назва хоста. Через двокрапку після доменного імені може знаходитися число, що позначає порт, через який проводитиметься підключення до хосту;

• /intl/ru/ – підкаталог га кореневого каталога intl хоста;

• www_tour.html  ім'я файлу (розширення файлу може включати будь-яке число символів).

Запам'ятовувати довгу URL-адрес складно, тому у всіх програмних засобах для роботи в Інтернет є інструмент Вибране. Засоби роботи, що існують зараз, в мережі забезпечують зручні умови створення, зберігання і вживання заслань. Серед них можна виділити:

• присутність спеціальної теки Вибрана. Вона існує у всіх програмах роботи з WWW, в ній можна створити вкладені тематичні теки. Прикладами таких тек можуть бути, зокрема, Банки, Соціально-економічні показники, Аналітичні прогнози;

• введення інструментальних кнопок в панелях інструментів програм роботи в Інтернет для вживання найбільш популярних заслань;

• розташування заслань або їх ярликів безпосередньо на Робочому столі або в панелі завдань;

• автоматичне перенесення заслань з теки Вибране в елемент меню Вибране, що виникає при клацанні по кнопці Пуск.

Для ідентифікації адресата електронної пошти використовується система E-mail-адресов. Така адреса не повинна містити пропусків.

Адресація в системі новин проводиться подібно до адресації за допомогою доменного імені. Кожна група символів, розділена крапками, утворює тему. Кожна тема в імені конференції, як і DNS, є сукупністю деякої безлічі статей.

Проблеми роботи в Інтернет з кирилічними текстами

Для кирилічних текстів в системах DOS і Windows застосовувалися різні системи кодування. У DOS використовувалися коди ASCII, які відповідали кодовій сторінці 866, а в системі Windows – кодування, що відповідає кодовій сторінці 1251. Тому тексти, підготовлені в текстовому редакторові, що працює під управлінням DOS, безпосередньо в Windows не могли бути прочитані і вимагали тієї, що перекодувала. Тексти, які були підготовлені редакторами Windows, виглядали абракадаброю, якщо їх намагалися прочитати в кодуванні DOS. Для усунення цієї проблеми були створені перекодировщики, які вбудовувалися в деякі редактори текстів і забезпечували ту, що перекодувала з DOS в Windows і назад.

В разі роботи з Інтернет проблема посилилася. Це пояснювалося тим, що символи кирилиці кодувалися третім способом, із застосуванням кодової таблиці KOI8. Її традиційно використовували в комп'ютерах, які працювали під управлінням операційної системи UNIX. Спочатку сервери Інтернет були побудовані виключно на основі UNIX, унаслідок чого російськомовні тексти кодувалися тільки за допомогою KOI8. Цим пояснювалося те, що в Інтернет російськомовний текст був абракадаброю при відтворенні в кодуванні, відмінному від тієї, в якій він був спочатку створений. Цю проблему можна усунути при роботі в WWW за допомогою розміщених на екрані кнопок, що дозволяють повторно вивести сторінку документа в іншому кодуванні.

Труднощі з кирилічними текстами виникають і при їх збереженні. Це може відбуватися при подальшій автономній (зовні Інтернет) роботі з текстами.

Зберігають WWW-страницы двома способами:

1)  збереження в тому ж форматі HTML, в якому він був присутній в Інтернет. В цьому випадку переглядати і редагувати подібний файл можна, по-перше, тими ж програмними засобами, які забезпечували його перегляд при роботі безпосередньо в Інтернет, а по-друге, іншими спеціалізованими редакторами, орієнтованими на роботу з форматом HTML;

2)  збереження документа у формі звичайного текстового файлу. При цьому текстова інформація зберігається без елементів форматування. Документ запам'ятовується в кодах ASCIL, якщо він був створений за допомогою кодових сторінок 866 або 1251 (у DOS або Windows). Подібний документ можна прочитати і відредагувати як в DOS, так і в Windows, але при тій, що його перекодувала у момент завантаження в Word як спосіб тієї, що перекодувала необхідно указувати «Тільки текст», а не «Текст DOS».

Протоколи можна використовувати для наступних цілей:

1)  реалізація в глобальній мережі вказаної системи адресації хостов;

2)  організація надійної передачі інформації;

3)  перетворення і уявлення відповідно до способу її організації.

Основний протокол, використовуваний при роботі в Інтернет,  TCP/IP, що поєднує в собі протоколи передачі (TCP) і ідентифікації хостов (IP). Насправді робота в мережі Інтернет при доступі до провайдера за допомогою модему по комутованій телефонній лінії проводиться за допомогою однієї з двох модифікацій протоколу TCP/IP: по протоколу SLIP або РРР (сучасніший протокол).

Коли користувач використовує тільки електронну пошту, не реалізовуючи всі засоби Інтернет, йому досить працювати по протоколу UUCP. Це трохи дешевше, але можливості користувача при цьому погіршуються.

Для деяких інформаційних служб окрім загальномережевих протоколів використовуються свої протоколи.