14. Рамочная Директива 89/391/еес «о введении мер, содействующих улучшению безопасности и гигиены труда работников»

Важное значение Рамочной Директивы 89/391/ЕЕС от 1989 года заключается в том, что она создала основу для последующих директив, Она требует, чтобы государства-члены внесли кардинальные изменения в свои законодательства в отношении обязанности работодателей по охране здоровья и принятия решения о мерах защиты; например, работодатель должен адаптировать работу применительно к ее исполнителям, избегать монотонной работы в заданном рабочем темпе. В обязанности работодателя входит также замена опасных компонентов на безопасные или менее безопасные; например, при выборе химических веществ некоторые работодатели могут соблазниться краткосрочным экономическим критерием и купить дешевое и опасное вещество, вместо более дорогого и менее опасного. Это, однако, не соответствует констатирующей части Директивы, указывающей, что "улучшение безопасности и гигиены труда рабочих является целью, которая не может быть поставлена в зависимости от экономических соображений". Особо важное значение имеют положения, касающиеся информации и обучения работников, что также входит в обязанности работодателя. В целях улучшения степени защиты, необходимо информировать работников о рисках, угрожающих их безопасности и здоровью, а также о том, как можно их уменьшить или исключить. Более того, работодатель должен обеспечить консультирование и участие рабочих и/или их представителей в обсуждении вопросов, связанных с безопасностью и гигиеной труда. С другой стороны, работник обязан незамедлительно информировать работодателя и других работников о любой производственной ситуации, которая может угрожать безопасности и здоровью на рабочих участках. Обязанностью работодателя является замена опасных компонентов на безопасные или менее опасные. Все действующие и намечаемые к принятию в будущем директивы Сообщества и соответственно законодательные акты государств-членов должны следовать трем правовым принципам охраны труда и здоровья работников, установленным в рамочной Директиве 89/391/ЕЭС от 12 июня 1989 г., вводящей мероприятия, способствующие повышению безопасности и улучшению охраны здоровья трудящихся на производстве: — обязанность работодателя гарантировать здоровье и безопасность в процессе осуществления трудовой деятельности, в частности путем надлежащего и своевременного информирования работников с помощью инструкций, специальных курсов правильного обращения с оборудованием предприятия; — обязанность каждого работника способствовать охране собственного здоровья и безопасности, безопасности других работников путем соблюдения инструкций безопасности, правильного использования технических средств; — отсутствие (или ограничение) ответственности работодателя за ущерб, причиненный здоровью работника ввиду непреодолимой силы (непредвиденных либо чрезвычайных обстоятельств).

15. Міжнародний стандарт исо 26000 «Настанова по соц відпо-ті». Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соц відп-ті.

Найбільше у суспільстві закріплюється думка, що принципи соціальної відповідальності є однією із складових успішної стратегії, що зміцнює імідж і репутацію компанії, приваблює клієнтів та утримує найкращих працівників.

Відсутність соціальної відповідальності, продуманої, виваженої соціальної політики унеможливлює побудову позитивного іміджу компанії, етичне ведення бізнесу, обмежує доступ до фінансових ринків. За результатами соцопитування, що проводився Центром розвитку корпоративної соціальної відповідальності, на сьогоднішній день в Україні більшість опитаних оцінюють розвиток соціальної відповідальності у своєму регіоні на рівні "нижче середнього", "низькому" та "дуже низькому" (36,4%, 19,2% та 10,1% відповідно). Лідерами з впровадження практик соціальної відповідальності за визначенням респондентів є Донецька, Львівська та Одеська області. Але компанія, що прагне стати соціально–відповідальною, постійно стикається з проблемами впровадження соціальної відповідальності, її термінології, нефінансової звітності. З метою вирішення цих проблем Міжнародна організація стандартизації у січні 2005 році ініціювала процес розробки стандарту із соціальної відповідальності ISO 26000 "Керівництво з соціальної відповідальності". Також підставою для розробки стандарту із соціальної відповідальності стало визнання значення ролі соціальної відповідальності у сталому розвитку організації на Всесвітньому Самміті з навколишнього середовища у Ріо–де–Жанейро у 1992 році та на Всесвітньому Самміті зі сталого розвитку у Південній Африці у 2002 році. У листопаді 2007 року Україна приєдналася до розробки міжнародного стандарту із соціальної відповідальності ISO 26000. 25 січня 2008 року було затверджено склад Національного дзеркального комітету, роботу якого координує Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. За рекомендаціями ISO до розробки стандарту були залучені представники шістьох зацікавлених сторін, так званих стейкхолдерів: споживачі, органи державної влади, бізнес, профспілки, неурядові організації, дослідницькі інституції. На роботу над ISO 26000 витратили три роки і 12 мільйонів доларів. Всього у розробці стандарту прийняли участь 397 експертів з 76 країн світу. Об’єм тексту стандарту– 91 сторінка. Втішним є той факт, що близько третини опитаних організацій (32%) показали, що ознайомлені з проектом міжнародного стандарту з соціальної відповідальності ISO 26000. Соціальна відповідальність за визначенням в стандарту ІSО 26000 – це відповідальність організації за вплив своїх рішень та діяльності на суспільство і навколишнє середовище, що реалізується через прозору і етичну поведінку, відповідає сталому розвитку та добробуту суспільству, враховує очікування зацікавлених сторін, поширена в усій організації і не суперечить відповідному законодавству і міжнародним нормам поведінки Згідно ISO 26000 СВ компанії включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у новому керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН. Результати такої діяльності повинні бути відображені у нефінансовій звітності. Під нефінансовою звітністю у даному випадку розуміють визначення, оцінку, контроль, публікацію інформації про суттєві, з точки зору стійкого розвитку та соціального добробуту, результати і наслідки діяльності організації. Така звітність повинна складатися у відповідності з принципом "потрійного підсумку", тобто аналізу наслідків діяльності організації з урахуванням її внеску у економічне процвітання, якість навколишнього природного середовища та зростання соціального капіталу.

Структура стандарту включає наступні розділи:Вступ. Інформація про зміст стандарту та обґрунтування необхідності його розробки. Сфера застосування. Визначення об’єкта стандарту – керівництва, сфери та меж застосування. Нормативні посилання. Перелік документів (при їх наявності) які необхідно застосовувати сумісно з даним стандартом.Терміни та визначення. Ідентифікація застосовуваних у стандарті термінів, для яких необхідні визначення, та підготовка таких визначень. Контекст соціальної відповідальності, придатний для усіх організацій. Історія та сучасний стан соціальної відповідальності. Питання, що витікають зі змісту поняття соціальної відповідальності. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. Принципи СВ, застосовувані до організацій. Визначення набору принципів СВ на основі аналізу різноманітних джерел та надання керівництва по цим принципам. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. Керівництво з ключових об’єктів–питань. Надання окремого керівництва з ряду ключових об’єктів–питань та їх прив’язка до організацій. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. Керівництво з практичної реалізації СВ в організаціях. Практичне керівництво по застосуванню та інтегруванню СВ у діяльність організації, включаючи такі питання, як політики, практики, підходи, ідентифікація питань, оцінка діяльності, звіти та взаємодія. Відповідні питання, що стосуються стейкхолдерів. До переліку соціально відповідальних ЗМІ експерти зарахували 24 медіа та 33 бізнес–компанії, з них 4 – благодійні фонди, які демонструють найбільшу соціальну відповідальність на території України. Сподіваємось, що широке інформування громадськості та впровадження на підприємствах, в організаціях та установах вимог міжнародного стандарту ISO 26000 сприятиме зростанню цих показників та сталому розвитку України.