Проблемне завдання
1. Які саме невід’ємні властивості Логоса (Слово-Закон-Розум) помислив Геракліт?
2. Який смисл надають Логосу метафори «вогонь», «золото», «блискавка», «війна»?
3. Чому Геракліт ототожнює Логос і Полемос, єднальне і розрізнювальне?
Геракліт
Усім людям дано пізнавати самих себе і бути сумлінними [фр. 23е].
Ось це Слово (Логос), що вічно існує, люди не сприймають, чи то перед тим, як почують, чи то після того, як почули. Бо хоч усе і відбувається згідно з тим Словом (Логосом), вони схожі на несвідомих того. І це навіть попри те, що вони на досвіді стикаються з такими словами і речами, про які я розповідаю, розділяючи їх за природою і виказуючи їх так, як вони є. А інші люди не усвідомлюють того, що роблять по пробудженні, так само, як забувають те, що було уві сні [фр. 1].
Тож треба йти за спільним. Та хоч закон (логос) є спільний, більшість людей живе так, нібито має власний розум [фр. 2 DK].
Більшість людей не мислять речі такими, якими зустрічають їх у досвіді, і взнавши не розуміють, але щось собі вигадують [фр. 3].
І з чим вони повсякчас перебувають у спілкуванні (з логосом, що керує всіма речами), з тим вони – у розладі [фр. 4].
Природа любить ховатись [фр. 123 DK].
Потаємна гармонія міцніша за явну [фр. 54 DK].
Більша частина божественних речей вислизає від пізнання з причини неймовірності [фр. 12].
Дурними свідками є очі та вуха для людей, що мають варварські душі [фр. 107 DK].
Всезнайство розуму не вчить [фр. 40 DK].
Хто наважилися виказувати свій смисл (логос) з розумом, ті повинні міцно спиратися на спільне для всіх, як громадяни полісу – на закон, ба навіть міцніше. Адже всі людські закони залежать від одного, божественного: він простягає свою владу так далеко, як тільки захоче, і все спричиняє і все перевершує [фр. 23].
Вислухавши не мене, а Логос, слід буде визнати: мудрість полягає в тому, щоб пізнати все як одно [фр. 50 DK].
Чиї тільки промови я не слухав, ніхто не доходить до того, щоб зрозуміти, що Мудре – від усього віддільне [фр. 174 DK].
Тільки одне може бути Мудрим: Думка (гноме), що править Всесвітом [фр. 41 DK].
Сполучення: ціле і неціле, згідне і незгідне, співзвучне і неспівзвучне, і з усього – одне і з одного – все [фр. 10 DK].
Дорога вгору, вниз — одна й та сама [фр. 60 DK].
Люди як боги, боги як люди. Адже Логос – один і той же [фр. 47с].
Бог: день-ніч; зима-літо; війна-мир; ситість-голод. А зміняється, як вогонь, коли змішається з пахощами, дістає назву від запаху кожного [фр. 67 DK].
Для бога все прекрасне, добре і справедливе, а люди ж прийняли одне за несправедливе, друге за справедливе [фр. 102 DK].
Море — вода найчистіша і найбрудніша; для риб — питна й рятівна, для людей — непитна і смертоносна [фр. 61 DK].
На яві люди мають один спільний світ, а уві сні кожен звертається до власного [фр. 89 DK].
Треба знати, що війна (полемос) — річ всезагальна, що ворожнеча – звичайний порядок речей, і що все виникає через ворожнечу і збиткування [фр. 80 DK].
Гомер, молячись про те, щоб “ворожнеча згинула між богами і між людьми”, сам того не відаючи, накликає прокляття на народження всіх істот [фр. 28b3].
Все, що протилежне, поєднується, і з різнорідних речей народжується ще більш прекрасна гармонія, і все народжується посередництвом Полемоса (розмежування) [фр.8].
Полемос (війна, змагання) є батько всього, цар усіх: одних він оголошує богами, інших – людьми, одних він творить рабами, інших - вільними» [фр. 53 DK].
Ми не знали б Правди (Діке), якби не було неправди [фр. 23 DK].
Недуга робить здоров'я приємним і добрим, так само голод — ситість, а втома — відпочинок [фр. 111 DK].
Якби не було Сонця, ми б не знали, що таке ніч [фр. 60].
Всяка твар бичем пасеться [фр. 80].
Те саме живе й мертве, розбуджене й спляче, молоде й старе. Бо це обертається в те, а те в це [фр. 88 DK].
Усім отсим править блискавка [фр. 64 DK].
Усіх і все нагрянувши зненацька буде Вогонь судити, і схопить [фр. 66 DK].
Цей світовий порядок (космос), один і той самий для всіх, не створив ніхто з богів, ніхто з людей, але він завжди був, є і буде вічно живий вогонь, що мірно займається і мірно згасає [фр. 30 DK].
Під заставу вогню — усе, і вогонь під заставу всіх речей, подібно до того, як під заставу золота – майно і під заставу майна – золото [фр. 90 DK].
Все тече. Двічі не ввійдеш до тієї самої річки [фр. 91 DK].
На тих, хто входить у ті ж самі ріки, набігають в один раз одні, а в інший раз інші води [фр. 40].
Меж душі тобі не відшукати, яким би шляхом ти не йшов: настільки глибока її міра (логос) [фр. 67].
Совість людини – в її духові [фр. 119 DK].
Не до добра людям виконання їхніх бажань [фр. 71]. [фр. 110 DK].
З серцем боротися важко, бо чого воно хоче, те купує за ціну душі [фр. 85 DK].
Кращі люди віддають перевагу єдиному над множинним: вічній славі над минущими речами, – але більшість нажираються, мов бидло [фр. 29 DK].
Що більш доблесна смерть, то краща доля випадає померлому [фр. 97].
Народ повинен боротися за знехтуваний закон, як за мури міста [фр. 44 DK].
Гордість треба гасити більш, ніж пожежу [фр. 43 DK].
Бо людська істота не має розуміння, а божа має [фр. 78 DK]. Муж називається нерозумний супроти бога, як хлопчина супроти мужа [фр. 79 DK]. Найкраща з мавп — гірша в порівнянні з людським родом [фр. 82 DK]. Наймудріший із людей являється супроти бога як мавпа своєю мудрістю, красою та всім іншим [фр. 83 DK].
[Геракліт. Фрагменти / пер. М.Соневицького // Філос. і соціол. думка, 1991, №4. - С.152-158.]