Навчальні цілі:

• розглянути умови зародження первісної культури, визначити український контекст;

• виявити унікальні риси Трипільської культури;

• визначити форми реалізації сакральних уявлень в культурі;

• охарактеризувати особливості колонізації українських земель греками.

• розглянути історичні умови формування духовної та матеріальної культури слов’ян.

ПЛАН:

1. Мистецтво кам’яного віку: український контекст.

2. Археологічні культури бронзового віку: зрубна культура, сабатинівська культура, катакомбна культура, бондарихинська культура.

3. Історико-географічні фактори розвитку української культури. Трипільська культура (IV – ІІІ тис. до н. е. ), її характер і зміст.

4. Вплив на історико-культурний розвиток кочових племен, що заселяли територію сучасної України: кімерійці, сармати, готи, гуни, анти. Особливості скіфської культури.

5. Грецькі поселення у Північному Причорномор’ї (Херсонес, Ольвія, Тіра, Пантікапей), Боспорське царство. Вплив грецької культури на культуру скіфів.

6. Зарубинецька культура.

7. Черняхівська культура.

8. Характерні риси язичницької культури східних слов’ян.

Методичні рекомендації:

Звертаючись до передісторії української культури, її першовитоків, потрібно враховувати існуючі наукові концепції стосовно її походження. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією. Стоянки первісної людини тут з’явилися декілька сот тисяч років тому, в епоху раннього палеоліту. У наступні епохи (мезоліту і особливо неоліту) людина наполегливо розширювала сферу своєї діяльності, опановувала територію та природні багатства, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних форм збирання, полювання та рибальства вона переходить до землеробства і скотарства.

Друге питання передбачає розгляд бронзового віку на території України. Умовно бронзовий вік поділяють на три періоди: ранній (ХХV-XVII ст. до н.е.), середній (ХVІІ-ХV ст. до н.е.) і пізній (ХV-ІХ ст. до н.е.). Культури цих трьох періодів виявлено як у степовій, так і в лісостеповій частинах України. Карта розселення племен на Україні і суміжних територіях була досить строкатою. За найновішими даними, протягом II тисячоліття до н.е. в межах України виділяється близько 20 археологічних культур. За типом господарства, етнографічними і територіальними ознаками їх можна поділити натри основні групи, а саме:

а) скотарські і землеробсько-скотарські культури лісостепового Правобережжя, Полісся, Волині і Прикарпаття: шнурової кераміки, або бойових сокир, в т.ч. городоцько-здовбицька, підкарпатська, стжижовська, середньодніпровська; тшинецька; комарівська; білогрудівська; Ноа.

б) група культур скотарських племен Північного Причорномор’я, Приазов’я та Лівобережжя: ямна; катакомбна (декілька локальних варіантів); зрубна; багатовалікової (багатопружкової) кераміки, в т.ч. камя’нсько-лівенцівька група у Криму; мар’янівська; бондарихінська; сабатинівська; білозерська; абашівська (Сіверській Донець).

в) культури Закарпаття: Отомань, Станове, фракійського гальштату (Ґава-Голігради).

Переходячи до третього питання, варто усвідомити, що глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. За твердженням М. Суслопарова, саме тут існував перший у Європі літеро-звуковий алфавіт. Отже, створений він раніше, ніж у фінікійців (а це IV тис. до н. е.). Ряд істориків, прагнучи віднести початки України та її культури якомога далі за небосхили людської історії, не втримались від спокуси пов’язати трипільців з майбутніми українцями, прагнуть вбачати в трипільцях праукраїнців. Проте ці погляди поки що науково не доведені. Є вчені, котрі стверджують, що трипільські племена з часом були асимільовані іншими племенами. Але більшість істориків усе таки вважають, що трипільські племена зникли безслідно, так, як і з’явилися. І це, на їх думку, одна з найбільших загадок нашої історії. Їх місце заступили представники інших археологічних культур.

Четверте питання передбачає опрацювання матеріалу, пов’язаного з залізним віком. В ранньому залізному віці у ІХ ст. до н.е. в степовій частині України з’явилися кіммерійці, яких у VII ст. до н.е. витіснили скіфи, що на півдні України утворилили державу Велика Скіфія. Вона досягла піку своєї могутності у IV ст. до н.е. за царя Атея. Проте у ІІІ ст. до н.е. скіфське панування в Північному Причорномор’ї пішло у небуття під натиском груп кочових племен, яким дали загальну назву — сармати (роксолани, сіраки, аорси, язиги, а з І ст. н.е. і алани).У середині III ст. н. е. військову могутність сарматів на території Правобережної України підірвали готи, які відрізали їх від античних міст. У IV ст. сарматів розгромили й частково асимілювали гуни. Частина сарматів відійшла в гори Кавказу та в Крим, а ті, хто залишився, взяли участь у формуванні черняхівської культурної спільності. Частина сарматів взяла участь у Великому переселенні народів. Проте і гуни не довго панували на території України. Вони були розгромлені готами і антами. У VI ст. анти були поневолені аварами. У 60-х рр. цього ж століття вони створили Аварський Каганат. Проте на самій території України авари (або обри) не проживали. Слов’янські племена були залежними від аварів. У кінці ІХ ст. Аварський Каганат падає під натиском угорців.

Наступне питання семінарського заняття присвячене грецькій колонізації на українських землях. Грецькі поселення з’явилися на узбережжі Чорного моря на завершальній стадії Великої грецької колонізації (VIII—VI ст. до н. е.). Побут і культура північнопричорноморських античних держав мали багато спільного із способом життя та культурою всього античного світу. Певного розвитку набули історія, географія, філософія. Історію Херсонесу написав історик Сіріск (ІІІ ст.до н.е.).З географів варто згадати Діонісія Ольвіанського (І ст до н.е.). Важливе місце у суспільному і культурному житті посідав театр. Мистецтво античних держав Північного Причорномор’я являє собою складне переплетення еллінської традиційної культури і надбань місцевих племен. Для мистецтва VI-І ст.до н.е. характерне переважання еллінських художніх традицій. У I-VI ст.н.е. значно поширюються варварські елементи,водночас відчувається вплив провінційної римської традиції.Набув поширення живопис, розвивається мистецтво мозаїки, вазопис скульптура. Розвивається коропластика-виробництво теракотових статуеток. Теракоти зображають персонажів античної міфології, різних птахів, тварин. Було також розвинені різьба по дереву та кістці.

Зарубинецька культура – об’єкт вивчення шостого питання — одна з головних археологічних культур України періоду залізного віку. Територія розповсюдження зарубинецької культури — басейни Прип’яті, середнього і частково горішнього Дніпра. Час — приблизно 200 рік до РХ до 200 року після РХ. Була визначена у 1899 і засвідчена понад 500 пам’ятками, які охоплюють простір від Прип’яті й Подесення до Середнього Подніпров’я. Цій культурі притаманні житла площею 18-20 метрів квадратних, які були заглиблені в землю. Технікою спорудження було дерев’яно-каркасне будівництво. Населення вело осілий спосіб життя. На поселеннях зарубиньців виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готовий посуд випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної бронзи, виготовляли тканини.

Досліджуючи сьоме питання, присвячене Черняхівській культурі, потрібно запам’ятати, що ця археологічна культура існувала у 100—500 роках залізної доби. Поширена на території лісостепового Подніпров’я між Дінцем і Дністром та Прутом і вздовж Буга, а також на південному сході Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. Більшість дослідників вважає, що черняхівська культура створена племенами різного етнічного походження (даки, сармати, германці, скіфи, анти або венеди), про яких згадують стародавні автори на території поширення цієї культури. Черняхівська культура була знищена найправдоподібніше навалою гунів в кінці IV ст. Найвідоміші пам’ятки черняхівської культури на території України: Черняхівський та Ромашківський могильники, Жуківецьке і Ягнятинське поселення.

Останнє питання – світогляд стародавніх слов’ян. Уявлення про формування світогляду надають їхні релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов’янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов’ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі. Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов’язані з навколишнім світом.