26 Декабря 1918 года принимается Декларация,в которой Директория объявила себя верховной властью,установленной силой

и волей трудящихся классов Украины.Подтверждая временность власти Директории,Декларация официально объявила о созыве

конгресса трудового народа как "революционного предствительства организованных трудящихся масс".

Местное самоуправление гетьманат отмененно;восстановлен 8 ч.рабочий день.

Директория предлагала всем трудовым коллективам выбрать своих представителей на конгресс трудового народа Украины.

Конгресс имеет всет верховные права и вправе решать все вопросы жизни Республики;возврат всем крестьянам контрибуций

Директория на всех предприятиях установила гос. рабочий контроль;уничтожение всех форм спекуляции,для этого огр-ция

"комиссий по боьрьбе со спекуляциями".Директория ставит цель-национальное согласие и дружеское объединение трудовой

демократии всех наций;трудовую интеллигенцию призывают стать трудовым классом.

Воплощение всех этих задач в жизнь дано Раде народных Министров.

Состав декларации:

Введение

ч.1-Кому принадлежитьвласть?

ч.2-Грехи буржуазии

ч.3-вся власть трудовому народу

ч.4-конгресс

ч.5-возвращение контрибуций

ч.6-рабочий контроль

ч.7-борьба со спекуляцией

ч.8-соц.реформы

ч.9-международ.отношения

ч.10-внутренняя политика

ч.11-призыв к общему труду

Діяльність УРСР на міжнародній арені після 2ї світової війни

В конце войны произошли события, имеющие огромное ист. Значение. Начался процесс юр. Оформления западнях границ Укр., в рез-тате котрого большинство укр.. земель были объединены в пределах одного гос-ва. На Ялтинской конференции лидерыСССР, США, Великобрит. Признали присоединение западноукрю земель к СССР. Эта договоренность была реалізована в двусторонних договорах с Польшей, Чехословакией, мирного договора с румынией – Запад. Укр. Вощла в состав УССР. Кроме того, на завершаю щем этапе войны УССР во второй раз за свою историю стала субъектом междунар. Отношений. В марте 1944 был создан Нар. Комиссариат иностранных делУССР. Укр. Делегація приняла участие в учредительной конференции ООН, став ее полноправным членом.

Закон « Про громадянство України» від 8 жовтня 1991.

Стаття 2. Принципи законодавства України про громадянство

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1. єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України

2. запобігання виникненню випадків безгромадянства

3. неможливості позбавлення громадянина України громадянства України

4. визнання права громадянина України на зміну громадянства

5. неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя

6. рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України

7. збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Стаття 3. Належність до громадянства України

Громадянами України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України

2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав

3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України»...

4. особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України

Стаття 6. Підстави набуття громадянства України

1. за народженням

2. за територіальним походженням

3. внаслідок прийняття до громадянства

4. внаслідок поновлення у громадянстві

5. внаслідок усиновлення

6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування

7. внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки

8. у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини

9. внаслідок встановлення батьківства

10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон УЦР « Про національно –персональну автономію» від 9 січня 1918 р.

- один з найважливіших правових актів конст. характеру в Українській Народній Республіці. Прийнятий в один день з IV Універсалом — 9(22).І 1918. Надавав рос, євр. і польс. націям право на нац.-персональну автономію. Білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари, що мешкали в Україні, могли користуватися таким правом після подання відповідної заяви до Генерального суду УНР, підписаної не менш як 10 тис. гр-н, не обмежених у політ, правах. Протягом 6 міс. суд мав винести рішення і сповістити про нього Генеральний секретаріат. Нації, не зазначені у цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж заяви, але вже на розгляд парламенту УНР.

Центр. Рада проголошувала право на самост. творення свого нац. життя невід'ємним природ, правом нації. Будь-яка з них могла створювати на тер. України власний нац. союз. До нього входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до «національного кадастру». Останній мав публікуватися для заг. відомості, і кожен гр-нин отримував право вимагати як включити його до кадастру, так і виключити зі списків. Нац. союзові належало виключне право представництва даної нації перед держ. і громад, установами. Кошти союзів мали складатися з відрахувань центру та органів місц. самоврядування від сум, спеціально призначених на ці справи, пропорційно до кількості членів того чи того союзу. Його бюджет міг також поповнюватися за рахунок оподаткування власних членів і встановлення для них відповідних позик. Структура та склад кер. органів нац. союзу визначались установчими зборами нації, делегати до яких обиралися з числа гр-н віком понад 20 років на основі загального, без різниці статі і віри, та рівного виб. права, через безпосередні вибори і таємне голосування з використанням принципу пропорц. представництва. Компетенція нац. союзу мала встановлюватись і затверджуватись Установчими зборами УНР або її парламентом. Усі_рргани нац. союзу вважалися державними. Його вищим представн. органом були нац. установчі збори, а виконавчим — нац. рада. Вони мали право видавати закони у межах своєї компетенції. Влада нац. союзу поширювалася на всіх його членів, незалежно від місця їх мешкання у межах УНР. Спори між органами нац. союзу, з одного боку, та органами ін. нац. союзів або держ. урядування і місц. самоврядування, з іншого, повинні були розв'язуватись адм. судами. 29.IV 1918 закон про національно-персональну автономію було включено окремим розділом до Конституції УНР.

Закон УЦР « про національну символіку» 12 березня 1918р.

Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою у січні 1918 р. IV Універ¬салу, коли було визнано за необхідне використати знак кня¬зівської влади київських князів - тризуб як герб Української Народної Республіки, що символізувало б спадкоємність дер¬жавної традиції в українських землях. В лютому 1918 р. голо¬ва Центральної Ради М.Грушевський (великий вчений-історик) виступив із пропозицією визнати як державний герб УНР зображення тризуба.

Після повалення ЦР 29 квітня 1918 р. і проголошення Ук¬раїнської Держави гетьмана П.Скоропадського питання про герб України постало знову. Пропонувалося затвердити як герб давній знак гетьманів із зображенням козака з рушни¬цею і шаблею (можливо, тому, що на чолі держави знову став гетьман). Та все ж вирішили зберегти у цій ролі тризуб. Саме тоді він став атрибутом військового одягу. 17 травня 1918 року було затверджено кокарду: золотий герб Української Дер¬жави на блакитному стані із золотим облямуванням. Ця - ко¬карда була поширена і в часи Директорії, після відновлення УНР

Закон УЦР «Про громадянство» 2 – 4 березня 1918р.

- конст. акти, ухвалені Українською Центральною Радою: Закон про громадянство УНР від 2.III 1918 та Закон про реєстрацію громадянства УНР від 4.ІІІ 1918. Гр-нином УНР вважалась особа, яка народилася, постійно проживала на тер. України та отримала свідоцтво про належність до гр-н УНР. Подвійне громадянство виключалося. Гр-ни УНР зобов'язані були коритися законам д-ви, боронити її від ворогів і підтримувати в ній добрий лад, порядок, свободу, рівність і справедливість. їм надавалася уся повнота громадян, і політ, прав. Закони регламентувати порядок вступу до громадянства і виходу з нього, визначення громадянства жінок і дітей, одержання свідоцтва про громадянство, складання обов'язкової присяги («приречення») гр-нина України. 3. про г. УНР сприяли також заг. вирішенню правових проблем, пов'язаних із громадянством. Проте ряд їх положень було сформульовано неконкретно, що створювало можливість використання їх з антидем. метою. Так, усі питання громадянства було віднесено до компетенції м-ва внутр. справ, а не найвищого органу держ. влади; ставилася неконкретизована вимога, щоб особи, які прагнуть набути укр. громадянство, «не помічені були ніколи в діяльності проти Української держави», щоб родом занять були тісно пов'язаними з тер. України; пропонувалась анахронічна норма, згідно з якою жінки набували громадянство своїх чоловіків, якщо протягом певного строку не заявляли іншого. Практично нездійсненною виявилася вимога про загальнообов'язкову реєстрацію громадянства, що мала супроводжуватись процедурою доведення свого права з допомогою свідків і сплатою гербового збору за отримання свідоцтва про громадянство. В ост. дні свого існування, наприкінці квітня 1918, Центр. Рада визнала недосконалість 3. про г. УНР. На розгляд законод. комісії Ради було подано проект нового закону про громадянство, складений за участю Б. О. Кістяківського і О. О. Ейхельмана. Цей проект став основою для схваленого 2.VII 1918 гетьманом П. П. Скоропадським Закону про громадянство Укр. Д-ви.

ЗАКОНОДАВСТВО ДИРЕКТОРІЇ

Директория частично аннулировала одни и востановила действие других законов 24 января 1919г.-востановление Закона

УНР"О нацтональной-персональной автономии" от 09 января 1918г.

Закон "О порядке внесения и утверждения законов в УНР" от 14 февраля 1919г.-попытка регламентации законодательного

процесса.Директория не восстановила действие К-ции УНР от 28.01.1918г. 06 мая 1920 было провозглашено обещание

"выработать и принять К-цию."Только в июле 20-г бчло УНР образовало комиссию из 15 членов "по разроботке полной

Конституции Укр. гос-ва." В конце октября комиссия подготовила проэкт новой К-ции -УНР.гос-ва-президентско-парла-

ментская республика,прицип разделения властей.Закон"О восстановлении гарантий неприкосновенности личности на тер-рии

УНР"от 28.02.1919 г. по которому подлежал преследованию и лишению свободы только за предусмотренные преступления.На

обеспечении исполнения воинской обязанности и иных гос.обязанностей был направлен Закон"О регистрации населения,про-

живающего на территории УНР" от 26 сентября 1920г.

Закон "О гос. языке" от 03 октября 1918г; Закон"О форме власти в У"от 28 января 1919г.

"Временный закон о гос.устройстве и порядке закон-ва УНР"от 14февраля1920г.

Гражд.отношения регулировались 10 томам Свода законов Рос.Империи Уголов.дела-Военный уголовный устав,Уголовный

Устав,Уголовное уложение 1903г.