Поняття обдарованості і геніальності
Всі раніше перераховані факторні моделі інтелекту дуже мало зачіпають найбільш насущну проблему диференціальної когнітології – науки про генезис креативности (творчих здібностей, обдарованості, геніальності людини), проблему обдарованості. Обдарованість розуміють по-різному. Існує принаймні п'ять дефініцій, кожна з яких виділяє різні складові обдарованості як комплексного феномена, вивчення психофізіології, що є об'єктом, диференціальної і соціальної психології. Обдарованість можна розуміти як 1) якісне своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності, 2) загальні здібності (на відміну від специфічних), що обумовлюють широту можливостей людини, 3) розумовий потенціал – інтелект, що припускає широту узагальнення, логічність (а не здібності до мистецтв), 4) сукупність завдатків, природних даних, що забезпечують початковий високий рівень в якій-небудь діяльності (наявність природжених передумов), 5) талановитість (умови для успіхів найвищого рівня).
Обдарованість показує, завдяки яким початковим, структурним умовам можливо досягнення високого результату (16, 17, 18). Проте цей результат може бути і не досягнутий. На відміну від обдарованості, геніальність, як ми побачимо нижче, підкреслює не потенційні і структурні, а актуальні і процесуальні характеристики творчого процесу.
Термін «геніальність» уживається як для позначення здатності людини до творчості, так і для оцінки результатів його діяльності, припускаючи природжену схильність до продуктивної діяльності в тій або іншій області і досягнення видатного результату.
Геній, на відміну від таланту, є не просто вищим ступенем обдарованості, а пов'язаний із створенням якісно нових творінь. Чітко розмежовує генії і таланти формула: «Геній робить те, що винен, талант – те, що може» (19).
По Бюффону, геніальність полягає в надзвичайній мірі витримки. Уордсворт визначив геніальність як акт збагачення інтелектуального миру якимсь новим елементом. Гете стверджував, що початковою і завершуючою особливістю генія є любов до істини і прагнення до неї. Згідно Шопенгауеру, суттю генія є здатність бачити загальне в приватному і вивчення фактів, що безупинно вабить вперед, відчуття справжнє важливого. По Карлейлю, геніальність – це перш за все надзвичайна здатність долати труднощі. По Рамон-і-кахалю – це здатність в період дозрівання ідеї до повного ігнорування всього, що не відноситься до піднятої проблеми, і здатність концентрації, що доходить до трансу. По В. Оствальду – це самостійність мислення, здатність спостерігати факти і витягувати з них правильні висновки. По Люкка: «Якщо оцінювати продуктивність об'єктивно, а саме як перетворення наявне що існує в цінність, як перетворення тимчасового у вічне, то геніальність ідентична найвищій продуктивності, а геній – продуктивний непрерывнее, тому що саме творчість є його суттю, саме перетворення слова на справу» (по 19). Отже, вирішальну роль в підвищеній творчій віддачі грає зовсім не наднормальне дарування, а підвищене прагнення до реалізації, дуже сильна установка, ведуча до безперервних пошуків самого себе. Генії нерідко довго не знаходять ту область, в якій вони найбільш обдаровані (19).
Згідно визначенню оксфордського словника, геній – це природна інтелектуальна сила незвичайно високого типу, виняткова здібність до творчості, що вимагає уяви, оригінального мислення, винаходу або відкриття (по 19). Таким чином, головним у феномені геніальності виявляється підвищений тонус, здатність концентрації, потужність життєвих сил (а початкові здібності набувають не першорядного значення). Тому не дивно, що в пошуку генетичних передумов геніальності відкриваються особливості обміну речовин, гормонального балансу, що приводять до підвищеної продуктивності.
До теперішнього часу простежується чотири основні підходи, що намагаються пояснити феномен геніальності (2).
1. Патологічні теорії пов'язують геніальність з безумством, недоумством, «расовою дегенерацією», занепадом фізіологічних функцій геніїв. Традиція ця веде початок від Арістотеля і Платона, що відзначали особливості марення великих людей. Надалі було показано, що рівень їх психічного здоров'я дійсно часто буває далеким від норми. На думку В. Ланжейхбаума, що вивчив 800 біографій відомих людей, патологічний стан підвищує емоційну сензитивність, ослабляє самоконтроль, приводячи людей в стан пригніченості, що, у свою чергу, ставить їх перед необхідністю гіперкомпенсації; все це разом приводить до підвищення креативності.
2. Психоаналітичні теорії загострюють увагу на мотиваційних компонентах творчості, розглядаючи його як однієї з психологічних защит (сублімації). Згідно цьому підходу, творчість є: компенсаторною відповіддю на психологічні або фізіологічні проблеми (Бетховен, Демосфен).
3. Теорії якісної переваги розглядають геніальну людину як що спочатку відрізняється від інших, володіє «креативным інтелектом» - здатністю породжувати не тільки суб'єктивно, але і об'єктивно нове.
4. Теорії кількісної переваги розглядають геніальність як досягнення верхньої межі здібностей, які спочатку властиві багатьом, але зазвичай не отримують мотиваційного або освітнього підкріплення.
Емпіричних доказів вірності який-небудь однією з перерахованих теорій поки не отримано, і геніальність розглядають як полідетерміноване явище.