Класифікація відчуттів. Види відчуттів.
І. Відчуття класифікують за аналізаторами.
Стародавні греки виділили 5 органів чуття і 5 видів відчуття – дотикові, смакові, нюхові, слухові, зорові. Сучасна наука виділяє біля двадцяти аналізаторних систем, а значить і біля двох десятків відчуттів.
До зорових відчуттів відносять відчуття світла і кольору. Відчуття різних кольорів викликаються в людини електромагнітними коливаннями довжиною хвилі від 380 до 770 мілімікрон. Найкоротші видимі хвилі викликають відчуття фіолетового кольору ( ще коротші хвилі викликають ультрафіолетові невидимі промені). Найдовші хвилі викликають відчуття червоного кольору (ще довші хвилі викликають інфрачервоні невидимі промені). Таким чином, око розкладає світлові промені на коливання різної довжини і людина розрізняє червоний, синій і інші кольори. Хвилі, що є поза межами видимої нами частини спектра, не викликають відчуттів кольору. Так, інфрачервоні промені викликають відчуття тепла, ультрафіолетові, рентгенівські і радіопромені не викликають ніяких відчуттів, але порушують життєдіяльність живої тканини (якщо діють тривало).
Відчуття кольору характеризуються тоном, яскравістю або світлістю і насиченістю. Кольоровий тон – це особливість відчуття, що зумовлюється довжиною діючої хвилі (а саме червоні, оранжеві, жовті, зелені, блакитні, сині, фіолетові кольори).
Яскравість або світлість кольору – це ступінь його наближення до білого кольору. Чим колір ближчий до білого, тим він яскравіший і світліший.
При денному світлі найяскравішим кольором є жовтий, потім за ним іде фіолетовий, зелений, червоний, найтемніший – синій.
Яскравість (світлість) визначається кількістю відбитого світла. Чим більше світла відбивається об’єктом, тим більша його яскравість.
Так, білий якісний папір відбиває до 80% світла, чорний папір, яким користуються фотографи, відбиває 0,04% світла.
Насиченість кольору характеризується ступенем його наближення до спектрального. Спектральні кольори – найбільш насичені.
Слухові відчуття викликаються звучащими об’єктами, які діють на слуховий аналізатор на віддалі через коливання повітря.
До слухових відчуттів належить відчуття шумів і тонів, або музичних звуків.
Для слухових відчуттів характерні висота звуку, його голосність, сила і тембр.
Висота звуку визначається довжиною повітряної хвилі або кількістю коливань на секунду. Найнижчий звук викликається 16 Гц (коливань за секунду), найвищий – 20000 Гц.
Сила звуку (його інтенсивність) визначається амплітудою повітряної хвилі. Чим більша амплітуда повітряної хвилі, тим сильніший звук.
Тембр звуку – це його відтінок, який залежить від джерела звуку. Звуки, що відтворені різними музичними інструментами, як і різноманітні людські голоси, мають свій тембр.
Тіло, що звучить і передає коливання навколишньому середовищу, коливається передусім всією своєю масою. Внаслідок таких коливань виникає основний тон. Проте, звучне тіло коливається не лише в цілому, а й своїми частинами.
Нюхові відчуття викликаються пахучими речовинами. Нюховий аналізатор людини відчуває велику кількість різноманітних запахів. Традиційно вважається, що сучасна людина поступово втрачає необхідність нюхових подразнень. Це, в основному, пов'язано з її анатомічними особливостями (прямою ходою) і з тим, що для людини найважливішими є зорові відчуття. З іншого боку стверджується, що нюхові відчуття проявляються більше у сфері несвідомого, і механізми нюхової регуляції дієть не менш ефективно, але майже не усвідомлюються нами. Наприклад, нюховий імпульс доходить до мозку швидше, ніж больовий. Жінки, яким у пологовому будинку приносять чужих немовлят, за запахом усвідомлюють підміну. А немовлята, які не бачать і не чують маму, відрізняють її від будь-якої іншої людини за запахом.
Смакові відчіття викликаються хімічними подразниками в рідкому стані.
Тактильні відчуття – це відчуття дотику і тиску. Вони відображають важливі властивості предметів об’єктивного світу – рівність, шороховатість, м’якість, сухість, вологість тощо.
Тактильна чутливість неоднакова в різних частинах шкіри. Найбільшою вона є на слизовій оболонці язика, губ, кінчиках пальців.
Тактильна чутливість досліджується спеціальним приладом – естезіометром.
ІІ. Відчуття класифікують за місцем розміщення рецепторів.
Екстероцептивні (одержувані ззовні) відчуття відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища, рецептори розміщені на поверхні тіла (зорові, слухові, нюхові, смакові та ін.).
Інтероцептивні відчуття відображають стан внутрішніх органів; рецептори розміщені у внутрішніх органах. Це такі органічні відчуття: голод, спрага, відчуття ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легенів та інших внутрішніх органів.
Органічні відчуття викликаються як механічним подразненням рецепторів, так і зміною хімічного складу крові, яка “омиває” нервові закінчення.
Органічні відчуття характеризуються недостатньою ясністю, нечіткістю, невизначеною локалізацією, спочатку мають дифузний характер, їм властива інертність (з’являються з труднощами).
Часто всі органічні відчуття зливаються в одне загальне відчуття, яке називають самопочуттям.
3. Пропріоцептивні відчуття відображають зміни в органах руху; рецептори знаходяться в м’язах та сухожиллях. Це – кінестетичні (рухові) і статичні відчуття. Кінестетичні відчуття – це відчуття рухів і положення тіла. Мають важливе значення для підтримання м’язового тонусу, координації рухів, в утворенні рухових навичок.
Сигнали з м’язового апарату відіграють важливу роль в погоджені рухів, у визначенні положення окремих частин тіла в просторі. Без кінестетичних відчуттів неможливі заняття фізкультурою і спортом, музикою, неможлива усна мова. Кінестетичні відчуття викликаються скороченням і розслабленням м’язів, розтягуванням зв’язок. Статичні відчуття – це відчуття статики тіла, його рівноваги, положення тіла в просторі. Статичний рецептор розміщений в середньому вусі (отолітовий канал).
Цей поділ також відносний. Тому що існують проміжні види відчуттів (больові, температурні, вібраційні – це частково рухові чи дотиково слухові відчуття).