за галузями або галузева належність:

• виробничі підприємства – створюються тільки в матеріальній сфері

• невиробничі підприємства – сфера послуг

3. Всього існує три організаційно-правові форми:

1) одноосібне володіння – це така форма підприємницької діяльності, при якій майно є власністю однієї особи, яка несе відповідальність за результати діяльності і отримує весь прибуток. Представлене фермерством. Переваги одноосібного володіння:

- дуже простий тип організації, легко заснувати, невелика кількість витрат

- власник сам собі господар

- максимум спонукальних мотивів

Недоліки:

- невеликі фінансові ресурси

- відсутність потенційних вигод від спеціалізації виробництва

- необмежена відповідальність;

2) партнерство (в Україні – товариство) – це така форма підприємницької діяльності, що склалася з двох або більше осіб, які домовляються про володіння підприємством та його управління. Наприклад „ТОВ”. Преваги:

- легко заснувати

- більш високий рівень спеціалізації виробництва, завдяки декільком особам

- розширені фінансові можливості, що є менш ризиковим для банкірів

Недоліки:

- не можуть домовитись про управлінські рішення

- фінасові обмеження ресурсів

- строки діяльності партнерства не передбачені;

3) корпорація (в Україні відкрите акціонерне товариство) – це така форма підприємницької діяльності, при якій майно поділяється на певні частки, власники яких несуть обмежену відповідальність за результати своєї діяльності. Переваги:

- ефективне залучення грошового капіталу;

- обмежена відповідальність лише тією сумою, яку вони вклали в акції;

- спеціалізація в управлінні: відокремлення власності від управління, тобто необов’язково чиновники можуть бути співвласниками цих акцій, безпосередня спеціалізація;

- необмеженість у строках дії підприємств;

Недоліки:

- реєстрація корпорації пов’язана з бюрократичними процедурами;

- дає можливість для зловживань;

- подвійне оподаткування прибутку корпорацій;

- розподіл функцій власності та управління.

4. Капітал як матеріальна основа.

Капітал перекладається з лат. як головний, основний. Капітал визначають таким чином: це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає. Маркс: капітал – це вартість, яка, знаходячись в русі, зростає. Для підприємця капітал – це сума вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.

!Рейдерство на фондовому ринку України! – реферат + Муніципальні цінні папери в Україні.

Підходи до капіталу:

1. предметно-функціональний підхід – за цим підходом капітал ототожнюється з нагромадженоб працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою отримати доход. До представника можна віднести Жана Батіста Сея – розглядав капітал як фактор виробництва. Нагромаджена праця може бути як знаряддя праці або як виготовлений товар;

2. соціально-економічний – капітал трактується як економічна категорія, тобто специфічні економічні відносини. Засновником є Карл Маркс, який трактуючи капітал як авансовану вартість, що самозростає, як специфічні капіталістичні відносини, що грунтуються на експлуатації найманої праці. Сьогодні відбувається соціалізація капіталу (тобто він став більш доступним для всіх) і капіталізація праці;

3. грошовий підхід – капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить доход у відсотках;

4. часова концепція капіталу – заснована на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього;

5. трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує доход, незалежно від сфери його застосування.

Сучасні поняття капіталу:

1. людський капітал – це міра, втіленої у людині, здатності приносити доходи. Це освіта, професійна підготовка, фізичні та розумові здібності людини.

2. інтелектуальний капітал – це нагромаджена у процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей, що приносить в подальшому доходи.

3. соціальний капітал – втілений у якості соціальних зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрації очікувань та зобов’язань, що спонукають до досягнення спільних цілей. Френсіс Фукуяма запропонував це визначення. Він казав, що соціальний капітал має бути заснованим на довірі. Тобто, довіра – це і є фактор виробництва в соціальному капіталі.

З точки зору політекономічного підходу (Карл Маркс), капітал розглядається як авансована вартість, що в процесі свого руху самозростає.

Кругооборот капіталу. Маркс: Г – Т – Г’ , Г’=Г + д Г.

Г-Т: засоби виробництва і робоча сила … (тобто процес виробництва переривається знову створеним товаром) В…Т – Г’.

Кругооборот капіталу – це рух капіталу, що послідовно охоплює його авансування, застосування у виробництві, реалізацію вироблених товарів і повернення капіталу до початкової форми. Стадії кругообороту:

1. сфера обігу (гроші обмінюються на товар);

2. процес виробництва, де створили товар;

3. перетинається з другою і вклучає товар+гроші’.

Проходячи ці три стадії капітал набуває функціональних форм: на першій стадії капітал набуває грошової форми; набуває продуктивної форми; набуває товарної форми.

Постійно повторюваний кругооборот капіталу становить його оборот. В залежності від того як обертаються різні частини капіталу, капітал поділяється на:

1. основний (будинок, споруда, верстат) – це ті елементи продуктивного капіталу, які повною мірою беруть участь у процесі виробництва, натуральна форма яких незмінна, але вартість свою переносить поступово в міру свого зношування на знову створений товар. Поділяється на активні частини (все те, що безпосередньо задіяно в процесі виробництва – верстати, машини тощо) та пасивні частини (будинки, споруди або те, що створює нормальні умови для процесу виробництва);

2. оборотний – це частина продуктивного капіталу, вартість якого в процесі виробництва повністю переноситься на знову створений товар і повністю втрачається натуральна форма. До оборотного капіталу відносять матеріали, паливо, заробітну плату працюючим.

Головною властивістю основного капіталу є зношування, яке має дві форми: фізичне – це зношування основного капіталу під впливом дій природи, може бути як активним, так і пасивним (так звана „втома металу”); моральне зношування здійснюється в результаті його знецінення незалежно від фізичного зношування, має два види:

• коли в результаті зростання продуктивності праці знижується вартість основного капіталу;

• коли створюються машини абсолютно нової конструкції, завдяки новітнім технологіям.

Процес поступового перенесення вартості основного капіталу на знову виготовлену продукцію має назву амортизація, а сума перенесеної вартості, що повертається в грошовій формі після реалізації товару, створює амортизаційний фонд.

5. Час і швидкість обороту капіталу залежить від того, де знаходиться капітал. В задежності від того де знаходиться капітал (на якій стадії) виділяють час обігу (період, протягом якого капітал знаходиться в обігу, а в обігу він знаходиться на 1 і 3 стадії) капіталу і час виробництва (період часу, протягом якого капітал знаходиться у процесі виробництва) капіталу. Час обороту капіталу – це час, необхідний для повернення авансованого капіталу до підприємця в первісній формі, але у збільшеному вигляді. Швидкість обороту визнається протягом року і показується літерою „N”. Прискорення обороту капіталу є одним із найважливіших резервів підвищення ефективності капіталу.

ТЕМА: Праця. Заробітна плата.

1. Ринок праці та його особливості.

2. Суть та функції праці.

3. Форми організації заробітної плати.

1. Ринок праці – це сфера економіки, в якій відбувається купівля-продаж праці або робочої сили. Як і будь-який ринок ринок праці має суб’єктів і об’єктів. До суб’єктів відносять: продавець праці (працездатне населення або одна особа, яка згодна продавати свою працю за певною ціною) і покупець (це завжди підприємець (роботодавець), який виражає попит на працю. Попит на працю – це попит на певну кількість певної якості робочу силу для здійснення економічної діяльності. Попит обумовлюється певними детермінантами (чинники, які впливають на предмет):

1) ціньові детермінанти;

2) рівень технічної оснащеності виробництва (обернена залежність);

3) рівень ділової активності (зростаюча ділова активність спонукає до зростання попиту на працю);

4) інтенсивність інвестиційного процесу.

Пропозиція праці – це така кількість працездатного населення, яка пропонує свою працю (робочу силу) на продаж. Так само, як і попит має детермінанти:

1. ціновий;

2. неціновий:

• демографічна ситуація, що обумовлює кількість працездатного населення;

• рівень безробіття (пряма залежність між безробіттям і пропозицією).

Об’єктом купівлі-продажу є праця або робоча сила. Робоча сила – це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці (Маркс). Праця – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їх життєвих потреб. Об’єкт ринку праці має певні відмінності від будь-якого іншого об’єкту на ринках:

1) товар має дві властивості: споживча вартість – це здатність праці задовольняти потреби роботодавця; інтелектуальний капітал.

Вартість товару залежить від фізіологічних потреб людини.

Робоча сила має найнижчу вартість, і не може існувати без мінімальної межі вартості. Людина завжди має отримувати мінімум – соціальні допомоги від де-ви тощо.

Особливості ринку праці:

1. ринок праці є найбільш недосконалим з усіх видів ринку;

2. специфічність товару – робоча сила;

3. найвищий рівень регулювання ринку з боку держави:

• обов’язково щорічно приймається норма про мінімальний рівень заробітної плати;

• законодавчо обумовлено, що не будь-яка особа може бути суб’єктом ринку праці;

• соціальна угода: де-ва, роботодавець і працівник.

2. Заробітна плата – це ціна праці або ціна робочої сили або ціна робочої сили. Величина цієї ціни праці залежить від величини затрат на продукцію, що виготовляється. Величина ціни на працю залежить від співвідношення попиту і пропозиції на працю. Попит падає, а пропозиція зростає – ціна падає. Ціна на працю залежить від мінімальних потреб людини, що сприяють життєдіяльності людини:

1) фізіологічні потреби;

2) соціальні;

3) потреба у підготовці робочої сили (у перекваліфікації);

4) відтворення здатності до праці (відпочинок).

Заробітна плата поділяється на такі два види:

1. номінальна заробітна плата – це така кількість грошей, яку особа отримує за свою працю;

2. реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, яку особа може придбати за номінальну заробітну плату.

Чинники, від яких залежить реальна з/п:

1. інфляційні процеси зумовлюють зменшення реально З/П;

2. закон зростаючих потреб;

3. інтенсивність праці – прискорення здійснення праці.

Чинники, які зумовлюють номінальну з/п:

1. стан ринку праці, зокрема безробіття (чим більше безробіття, тим менший рівнь реальної з\п);

2. рівень податків (із зростанням рівня податків реальна з/п зменшується). Рівень подітків стосується як виробників.

Функції з/п:

• відтворювальна – спроможність працюючого населення відтворити свої здібності до праці;

• стимулююча – повинна стимулювати до кращої праці. А більш якісна праця стимулює до підвищення з/п;

• регулююча або розподільна – за допомогою з\п перерозподіляється працездатне населення країни між галузями економіки;

• соціальна – за рівну працю – рівна оплата.

3. Організація з/п – це приведення складових елементів з/п у певну систему. Існує два рівні організації з/п:

1) на рівні ринку праці – визначаються умови праці, закріплені трудовою угодою

2) на підприємстві – визначається рівень з/п відповідно до діючих норм.

До організації з/п входять наступні елементи:

1. тарифна система – входять фіксація розміру з/п в залежності від посади, що обіймає особа і від місця роботи;

2. тарифна сітка – включає в себе розмір ставки з/п за одну годину часу, розряди і коефіцієнти;

3. нормування праці – це встановлення величини затрат праці на виготовлення одиниці виробу або виконання заданого обсягу роботи. В нормування також входить обладнання.

Форми з/п:

1. погодинна – це з/п за відпрацьований час;

2. відрядна – це з/п, отримана за виконання певного обсягу робіт.

Додаткові форми з/п:

1. преміальні – за достроковий виконаний план, або зроблена робота більш якісна, ніж розраховували;

2. відпрацьовані за вихідні та святкові дні.

ТЕМА: Витрати виробництва і прибуток.

1. Суть та види витрат виробництва.

2. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах.

3. Прибуток, його норма та напрями використання.

1. З точки зор К.Маркса, всі витрати виробництва розглядаються в матеріальній сфері і, таким чином, всі витрати виробництва складаються з такої форми: С+V+M = суспільні витрати виробництва (це витрати живої (витрати на з/п) та уречевленої (витрати, здійснені колись на саме виробництво) праці; „М” – це додатковий продукт. Крім суспільних витрат Маркс розрізняє витрати окремого виробника – це лише витрати засобів виробництва та витрати на оплату праці найманого працівника. А витрати окремого виробника: С (витрати уречевленої праці) + V (витрати живої праці). Маркс виділяє також витрати обігу, які поділяються на:

1) додаткові витрати – це витрати по переробці або обробці, зберіганню, перевезенню продукції, таким чином, ця частина витрат включається у суспільні витрати;

2) чисті витрати – не включаються до ціни (маркетинг і торгівля).

Витрати виробництва визначають як затрати ресурсів, визначені в грошовій формі. Види витрат виробництва:

1. матеріальні ресурси (паливо, сировина, електроенергія);

2. робоча сила;

3. витрати на будівлі споруди.

Сучасна ек.теорія при визначенні витрат виробництва виходить із двох потулатів:

• обмеженість ресірсів;

• альтернативність використання ресурсів.

Всі витрати виробництва за сучасною ек.теорією поділяються на:

• явні витрати – це витрати, здійснені виробником за отримані фактори виробництва від постачальника. Явні витрати завжди занотовані в бугалтерській звітності;

• приховані або внутрішні витрати – це витрати, здійснені раніше. Характерною ознакою цих витрат є те, що вони не занотовуються в бугалтерській звітності.

Безповоротні – це витрати, здійснені раніше, які ні за яких умов не можна повернути.

2. Витрати виробництва здійснюються в 2 періодах, але ці періоди не залежать від часу. В основі на ці два періоди поділу лежать можливість або ні змін виробничих потужностей. Короткостроковий період – це період часу, протягом якого можна змінити частину потужностей, а решта потужностей залишаються незмінними.

Довгостроковий період – це період часу, протягом якого всі потужності можна змінити.

В короткостроковому періоді всі витрати виробництва поділяються на змінні витрати виробництва та постійні витрати виробництва. Змінні витрати виробництва – це витрати виробництва, розмір яких залежить від обсягів виробленої продукції. Це витрати на сировину, на паливо, за електроенергію, або іншими словами на предмети праці. А також сюди відносять витрати на оплату праці. Розмір постійних витрат виробництва не залежить від обсяшу виробленої продукції. Постійні витрати – це орендана плата, оплата праці управлінського персоналу. В короткостроковому періоді діє так званий закон спадної граничної віддачі. Це означає, що якщо змінюється лише один фактор виробництва, а решта залишаються сталими, то в результаті, спочатку прибуток буде збільшено, а в подальшому він буде зменшуватись. В короткостроковому періоді визначають таке поняття як середні витрати вробництва, яке відноситься як до змінних, так і до постійних витрат виробнитцва. Середні витрати вробництва – це витрати виробництва на одиницю продукції. Можна отримати повні середні витрати виробицтва, які = середні змінні витрати виробництва+середні постійні витрати виробництва. Крім цих понять існують ще граничні або маржинальні виртати виробництва – це витрати виробництва на кожну додаткову вироблену одиницю продукції.

Показники повних витрат				Показники середніх витрат			Граничні витрати
Сукупний продукт	Постійні витрати	Змінні витрати	Повні витрати	Середні постійні витрати	Середні змінні витрати	Середні повні витрати	90 80 70 60
0	100	0	100	0	0	0
1	100	90	190	100	90	190
2	100	170	270	50	85	135
3	100	240	340	33,3	80	113,3
4	100	300	400	25	75	100,0
5	100	370	470	20	74	94,0
6	100	450	550	16,6	75	91,6
7	100	540	640	14,29	77,1	91,4
8	100	650	750	12,50	81,2	93,7
9	100	780	880	11,1	86, 6	97,7

Граничні витрати – це відношення зміни повних витрат до зміни обсягу виробленої продукції. ГВ = відношення четвертої колонки до першої.

З кожною наступною виробленою продукцією спочатку відбувається спад, а після знову зростання.

В довгостроковому періоді діє ефект масштабу виробництва – це залежність між середніми витратами виробництва і розмірами підприємства. Ефект масштабу виробництва має два ефекти: позитивний і негативний. Позитивний – коли середні витрати зменшуються під час збільшення розмірів підприємства. Негативний ефект – із збільшенням розмірів підприємства середні витрати починають зростати.

Найглобальнішим показником національної економіки є національний продукт. Національний продукт – це маса матеріальних і духовних благ, створена національною економікою протягом певного періоду часу (як правило – рік). Функцірнальне призначення нац.продукту:

1. для того, щоб створити умови для виробництва товарів і послуг особистого споживання;

2. умови для виробництва товарів і послуг виробничого призначення;

Роль національного продукту в нац.економіці:

• національний продукт показує рівень розвитку продуктивних сил;

• національний продукт показує рівень спеціалізації та кооперування виробництва;

• нац.продукт показує рівень відкритості економіки;

Економічна природа нац.продукту має двоїсту форму:

1. натурально-речова:

• товари для особистого споживання;

• інвестиційні товари (верстати наприклад);

2. вартісна або грошова форма;

Весь нац.продукт поділяється на такі два види:

1. проміжний продукт – товари і послуги, вироблені в поточному періоді і використані у виробництві того ж періоду;

2. кінцевий продукт – це товари і послуги, створені у поточному періоді, що остаточно виходять за межі поточного виробництва і використовуються для особистого споживання, для інвестицій, амортизації (процес поступового перенесення вартості основного капіталу на знову виготовлену продукцію).

Вартісний вираз національного продукту представлений через вартість кінчевого продукту або через додану вартість – це ринкова ціна обсягу продукції, виробленої фірмою за відрахуванням спожитої сировини та матеріалів, придбаних фірмою у постачальників.

Існує два підходи до визначення вартості національного продукту:

• об’єктивний або класичний – прихильники цього підходу вважають, що національний продукт створюється працею, яка є продуктивною, тобто коли створює нову вартість, а саме у матеріальній сфері виробництва. Недоліки: при обчисленні вартості національного продукту не врахована національна сфера; присутній „повторний рахунок”, сюди відносять обчислення всіх проміжних товарів;

• суб’єктивний – представниками є сучасні економісти, які вважають, що праця є продуктивною, коли вона створює благо, яке має цінність для споживача.

3. Валовий національний продукт: поняття і способи виміру.

ВНП – це сукупна ринкова вартість обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, створених протягом певного періоду часу (1 рік).

Умови:

• при обчисленні ВНП потрібно уникати „повторного рахунку”;

• враховувати всю випущену протягом року продукцію;

• враховувати вартість тільки тих товарів, що створені протягом поточного року;

• необхідно враховувати вартість товарів і послуг, вироблених тільки національними засобами виробництва. Лізинг – довгострокова оренда.

ВВП – це ринкова сукупна вартість обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду часу.

ВВП має три методи обчислення:

1. за витратами або потоку товарів: ВВП = С + І + Д + Ne

С – це сума цін, товарів і послуга, які витратили домогосподарства

І – це сума цін, товарів і послуг, які витрачають підприємства

Д – це сума цін, товарів і послуг, які витрачає держава

Ne – це чистий експорт. Ne = е – і

2. за доходами: ВВП = Р + ЗП + % + П + А + НП

Р – рента, доход від землі

ЗП – заробітна плата

% - капітал

П – прибуток

А – амортизація

НП – непрямі податки

3. метод доданої вартості

№ з/п	Стадія виробництва готової продукції	Ціна продавця	Проміжний продукт	Додана вартість
1 2 3 4 5 6	Шкіра Викроєна шкіра Куртка Куртка у оптовій торгівлі Куртка в роздріб Разом	100 140 200 220 250 910	0 100 140 200 220 660	100 40 60 20 30 250

На наступну лекцію скласти табличку доданої вартості на будь-який вид продукту на що завгодно з іншими цифрами!

4. Система національних рахунків.

Структура системи національних рахунків:

• ВНП

• ВВП

• чистий національний продукт (ЧНП = ВВП – А (амортизація))

• національний доход = ЧНП – непрямі податки

• використовуваний доход = НД – податки;

• чистий економічний добробут = ВНП + праця домогосподарств + міра використання вільного часу на фізичні виховання + результати тіньової економіки.

ТЕМА: Макроекономічна нестабільність: безробіття та інфляція.

1. Циклічні коливання економіки та їх причини.

2. Безробіття: види та наслідки.

3. Інфляція: суть, причини, види та шляхи регулювання..

1. Перша локальна економічна криза була у 1825 році у ВБ. У 1857 році – перша світова економічна криза. Маркс ввів таке поняття, як діловий цикл – період розвитку економіки від моменту початку спаду виробництва до початку наступного спаду виробництва.

І – економічна криза

ІІ – депресія

ІІІ – від закінчення депресії до пожвавлення

VI – піднесення

Ітеракція – утискання часу і простору.

Існують:

• кроткострокові цикли, які відбуваються протягом 2-3 років;

• средньострокові (8-12 років);

• довгострокові (40-60 років).

Причини циклічного розвитку економіки:

1. внутрішні:

• недоспоживання;

• принцип поєднання мультиплікації (ефект мультиплікатору – це показник задежності між невеликою сумую інвестицій і величезною сумою отриманого доходу) з акселератором (принцип акселерації – це залежність між зміною попиту і значного збільшення чи зменшення капіталовкладення);

2. зовнішні:

• плями на сонці;

• війни, революції, соціальні потрясіння;

• зміни чисельності населення;

• природні катаклізми;

• науково-технічна революція.

2. Безробіття.

Вс наслення поділяється на: працздатне і непрацездатне. Критерії цього поділу:

1. це законодавчо визначений вік працездатної особи (ЗУ „Про зайнятість” – ст.2);

2. стан здоров’я.

Непрацездатні – люди, працездатного віку, але з фізіологічних причин не здійснюють суспільно-корисної праці. Працездатне поділяється на: зайняте (люди, які створюють суспільну корисну продукцію) і незайняте (особи, що незайняті суспільно-корисною працею) населення. Безробітні – це працездатні особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу (зареєстровані у службах зайнятості) і готові працювати. Види безробіття: фрекційне (перехід осіб з одного місця роботи на інше за власним бажанням, і умовою є зберігання навичок і професії); структурне або технологічне безробіття (пов’язане із структурними змінами в економіці, із втіленням досягнень науково-технічного прогресу); циклічне безробіття (пов’язане з циклами розвитку виробництва і зумовлене скороченням виробництва, характерними ознаками є зміна професії під час виробництва); приховане безробіття; сезонне безробіття (передбачає зайнятість в певних періодах, наприклад, сільське господарство); застійне бзробіття (характеризується тим, що особи втрачають кваліфікацію і, як правило, поповнюють кримінальні верстви населення).

Існує таке поняття, як природний рівень безробіття включає в себе фрекційне безробіття і структурне безробіття. Цей рівень = 5-7 %. Існує також поняття повної зайнятості, але в ідеалі такого не існувало. Повна зайнятість = природному рівню безробіття. Природний рівень бзробіття = відношенню фрикційного + структурного виробництва і працездатного населення. Наслідки безробіття:

1. позитивні:

- безробіття є джерелом підготовленої робочої сили, яку можна використати в будь-який момент;

2) негативні:

- виявляється в законі Оукена – залежність між збільшенням на 1% безробіття, яке тягне за собою зменшення на 2,5% ВВП;

- зменшення доходів, що веде до зменшення рівня життя населення;

- зростає злочинність, захворюваність та смертність (лише збільшення на 1% безробіття тягне за собою – збільшення смертності на 2%, зростання самогубств на 5% і на 4% душевно хворих);

- найбільше до таких наслідків вразлива молодь та пенсіонери.

3. Інфляція походить від лат. influence – вздуття. Інфляція – це переповнення каналів обігу паперовими грошима, які нічим не забезпечені. А також, це одночасний процес і підвищення загального рівня цін і зменшення купівельної спроможності грошей. Інфляція притаманна лише паперовим грошам. Види інфляції:

1) інфляція попиту – це інфляція покупців;

2) інфляція витрат – це інфляція з боку пропозиції, а отже виробників. Причини такої інфляції: витрати починають зростати під впливом профспілок; підвищення цін на сировину та паливо.

Показники інфляції:

• індекс цін споживача (ІЦС = відношенню варстості споживчих цін поточного року до вартості споживчого кошику минулого року і все це помножене на 100%);

• темп інфляції = відношенню ІЦ поточного року – ІЦ минулого року і все це поділене на ІЦ минулого року і помножити на 100%. За темпом визначають види інфляції: помірна – коли темп інфляції не перебільшує 10%; галопуюча – від 10 до 250 % на рік; гіперінфляція – більше ніж 50% на місяць.

Загальні причини інфляції:

1. монополія де-ви на грошову емісію;

2. зростання цін на світовому ринку тягне за собою появу в країні імпортованої інфляції.

Соціально-економічні наслідки інфляції:

1. розмивання економічних основ суспільства:

• падіння стимулу до праці;

• падіння стимулів до заощадження (відкладене споживання);

• знижуються стимули до підприємництва;

2. інфляція призводить до перерозподілу багатства між різними групами населення;

3. штучна криза над виробництвом:

• безробіття;

4. посилення ролі державної бюрократії, а також збільшення корупційності;

5. посилення соціальної нестабільності в суспільстві:

• страйки;

інфляція створює сприятливі умови для встановлення авторитарних режимів.

Залежність між інфляційними процесами і рівнем безробіття – досліджував Філіпс (в 50-х роках) в період з 1861 по 1958 рр. тенденцію залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття.

X – рівень інфляції

Y – рівень безробіття

Стагнація – це зупинення виробництва. Інфляція – підвищення загального рівня цін. Стагфляція – дефіцит на все і зростання цін.

Заходи по подоланню інфляції:

1. адаптаційні заходи: відносять індиксацію доходів;

2. заходи боротьби з інфляцією: відносять монетарні заходи.

В 1994 році в нас з’явилася сурогатна національна валюта. В 1996 році була проведена грошова реформа, яка дала підстави до більш сталого розвитку економіки.

ТЕМА: Макроекономічний аналіз: сукупний попит і сукупна пропозиція.

1. Визначення сукупного попиту і сукупної пропозиції.

2. Споживання і заощадження.

3. Інвестиції, їх види та детермінанти.

4. Модель мультиплікатора (примножувача).

1. Два завдання:

- агрегування (об’єднання попиту і пропозиції товарів і послуг до якоїсь загальної суми);

- із окремих цін встановити середній рівень цін.

Зміна рівня цін породжує певні ефекти: ціньові детермінанти:

1) ефект багатства – сюди відносять фінансові активи (цінні папери: акції, облігації);

2) ефект відсоткової ставки – за умов, коли підвищується рівень цін, зростає відстоткова ставка (ціна грошей), а отже облікова, а сукупний попит зменшується;

3) ефект імпортних закупок – ціни на імпортні товари впали, а ціни таких же продуктів нац.виробника сталі. За таких умов сукупний попит на імпорт буде зростати. Якщо ціни на імпортні товари зросли, а нац.товари за сталими цінами, то сукупний попит на нац.товари буде зростати.

За умов зростання рівня цін, купівельна фінансових активів знижується, що приводить до зменшення сукупного попиту і навпаки (із зменшенням рівня цін купівельна спроможність фін. активів збільшується і сукупний попит зростає).

Неціньові детермінанти:

1. зміни в споживчих витратах – це ті витрати, які населення робить на закупівлю споживчих товарів (одяг, їжа, все те, що найбільш необхідне). Якщо збільшуються витрати на споживчі товари, то сукупний попит збільшується. Суб’єктами нац.економіки є населення, де-ва, підприємства (підприємці);

2. зміни інвестиційних витрат – здійснюють інвестиційні витрати підприємства. Якщо інвест.витрати зменшуються, то сукупний попит зменшується, а якщо збільшуються – збільшується;

3. зміни в урядових витратах – наприклад, на сьогодні можуть зростати або зменшуватися витрати на закупівлю військового обладнання. Залежність між змінами в урядових витратах та сукупним попитом пряма (зменшується-зменшується і навпаки);

4. зміни у витратах на обсяги чистого експорту – наприклад, коли експорт зростає, а імпорт зменшується, це веде до зростання сукупного попиту.

Отже, величина сукупного попиту залежить від 4 чинників:

1. споживання населення;

2. інвестиційні витрати, що здійснюють підприємства;

3. витрати держави;

4. чистий експорт.

Сукупна пропозиція – це загальна кількість товарів і послуг, яку виробники готові виробляти і продавати за кожного рівня цін та за інших сталих обставин.

Існує два підходи до графічного зображення сукупної пропозиції: класичний і кейнсіанський.

Неціньові детермінанти:

1. зміна цін на ресурси;

2. зміна продуктивності праці або продуктивності виробництва;

3. кількість виробленої праці за одиницю часу;

4. зміни в нормативних документах, які регулюють господарську діяльність.

Три стани взаємодії сукупного попиту та сукупної пропозиції:

1. коли сукупний попит перевищує сукупну пропозицію;

2. коли сукупна пропозиція тривалий час перевищує сукупний попит, наслідок – безробіття;

3. макроекономічна рівновага – сукупний попит відповідає сукупній пропозиції. Це таке поєднання загального рівня цін і кількості товарів і послуг, при якому ні покупці, ні продавці не бажають змінювати ні обсягу своїх покупок, ні обсягу продаж, ні рівня цін.

2. Споживання і заощадження.

Споживання – це ті витрати, які домогосподарства спрямовують на придбання товарів і послуг для задоволення першочергових потреб.

Порогове споживання – коли споживання дорівнює доходу.

Заожадження – це частина доходу в сім’ї, що не споживається.

Д=С+З

С=Д

Д=С

С=Д-З

З=Д-С

Функція споживання показує яка частка доходу сім’ї спрямована на споживання.

Функція заожадження показує яка частка доходів сім’ї спрямовується на заощадження.

Доходи сім’ї (грн.)	Споживчі витрати	Гранична схильність до споживання	Заощадження	Гранична схильність до заощадження
5000	7000	-	- 2000	-
7000	7000	0, 75	0	0, 25
9000	8500	0, 66	500	0, 33
12000	10 500		1500

Гранична схильність до споживання дорівнює зміна споживання до зміни доходу.

Гранична схильність до заощадження – це зміна заощадження до зміни доходів.

ГСС+ГСЗ = 1

Функція споживання:

3. Джон Кейнс зазначав, що заощадження є джерелом інвестицій.

Інвестиції – це витрати підприємців на придбання інвестиційних товарів, тобто для відновлення спожитого капіталу або для його розширення.

Виходячи з визначення поняття інвестицій визначають два види інвестицій:

1. відновлювальні (реінвестиції), тобто ті інвестиції, які йдуть на відновлення спожитого основного капіталу – амортизація;

2. інвестиції, що йдуть на розширення або нагромадження капіталу, ці інвестиції мають назву „чисті інвестиції”.

Разом ці два види називаються – валові інвестиції=А+ЧІ

Детермінанти, що зумовлюють зміни в інвестиціях:

1. доходи підприємців – із збільшенням доходів збільшуються інвестиції;

2. витрати підприємців;

3. відсоткова ставка;

4. очікування або сподівання зміни ефекту інвестицій.

29