3.2. Властивості та особливості бактеріологічної зброї

Біологічні середники, призначені для використання з воєнною метою, повинні мати наступні властивості та особливості:

— потенційно висока ефективність, що зумовлює можливість використання надзвичайно малої кількості патогенних мікробів і їх токсинів, здатних викликати ураження;

— висока контагіозність бактерійних середників, яка викликає уражаючий ефект, що виходить за межі первинного вогнища біологічного ураження;

— здатність бактерійних середників викликати епідемічні процеси поширення інфекційних захворювань;

— здатність деяких патогенних мікроорганізмів тривалий час зберігати життєздатність в навколишньому середовищі;

— наявність скритого періоду впливу, тривалість якого залежить від тривалості інкубаційного періоду, реактивності організму, дози зараження та інших факторів;

— складність визначення факту застосування бактеріологічної зброї, яка пов'язана з можливістю виявлення біологічних уражаючих агентів тільки шляхом складних лабораторних досліджень, спеціальних епідеміологічних обстежень;

8. здатність уражати виключно живі об'єкти, не руйнуючи промислової інфраструктури, оборонних та інших військових споруд;

9. величезний психологічний вплив на населення та війська противника.

3.3. Медико-тактична характеристика осередка (вогнища) і зони бактеріологічного зараження

Під медико-тактичною характеристикою осередку і зони бактеріологічного зараження слід вважати сукупність особливостей, які впливають на розвиток епідемічного процесу. Вона визначається насамперед:

8. властивостями використаних противником бактерійних засобів,

9. методами, способами застосування,

10. масштабами застосування,

11. санітарно-гігієнічною та епідемічною обстановкою, на фоні якої відбувся біологічний напад.

Зона бактеріоло-гічного зараження

район місцевості (акваторії) чи область повітряного простору, заражена біологічними збудниками захворювань в небезпечних для людей межах.

Її характеризують:

— види бактеріальних засобів, які використовуються для зараження;

— розміри зараженої території;

— розташування відносно населених пунктів, об'єктів господарства;

— час утворення;

— ступінь небезпеки і її зміни з часом.

Розміри зони бактеріологічного зараження залежать від виду боєприпасу, способу застосування бактеріальних засобів, метеорологічних умов, щільності заселення території та інших факторів.

Осередок біологічного ураження

— територія, на якій, в результаті впливу бактеріологічної зброї, відбулися масові ураження людей, тварин, рослин.

Осередок бактеріологічного зараження характеризується:

— видом застосованих бактерійних засобів;

— кількістю уражених людей, тварин, рослин;

— тривалістю збереження уражаючих властивостей збудника.

В практичному відношенні осередком бактеріологічного зараження є населені пункти (місця тимчасового розташування військових частин, населення), об'єкти народного господарства, які були піддані впливу бактерійних середників. Його межами є межі цих населених пунктів чи об'єктів.

Епідеміологічний процес, який формує осередок бактеріологічного зараження, багато в чому залежить від способу передачі збудників інфекційних захворювань.

Переважно відмічаються чотири шляхи передачі збудників (бактеріальних агентів):

І — трансмісивний	– передача збудників за допомогою якого-небудь переносника (комахи, гризуни та ін.) — чума, епідемічний висипний та поворотний тифи, малярія, жовта лихоманка, лихоманка Денге, гострі енцефаліти та ін.
ІІ — пероральний	– поширення азіатської холери, черевний тиф, паратифи, бактерійна та амебна дизентерія та інші.
ІІІ — аерогенний	–грип, віспа, дифтерія, скарлатина, пневмонії різної етіології, вірусні трансмісивні енцефаліти, жовта лихоманка, рикетсіози та ін. В основному уражають людину. Цей шлях передачі біологічних засобів є найбільш ефективним.
ІV — механічний контакт	( через забруднені руки, їжу, домашні речі) Контактним шляхом передаються багато гострих кишечних заразних захворювань (холера, вірусний гепатит, дизентерія) особливо небезпечні інфекції (чума, віспа натуральна, туляремія та інші). Механізм передачі збудника в цій групі захворювань є дуже різноманітним.

В механізмі передачі інфекційного збудника простежуються три стадії:

а) виділення збудника із зараженого організму (з повітрям, що видихається, виділеннями з шлунково-кишкового тракту, сечею, через шкірні покриви);

б) перебування збудника в зовнішньому середовищі (в повітрі, воді, харчових продуктах, ґрунті, предметах побуту, живих переносниках);

в) вторгнення збудника в організм другої людини (вказаними вище шляхами).

Характерною особливістю вогнищ при навмисному поширенню бактерійних середників є бурхливий початок розвитку епідемічного процесу в осередку, зумовлений одномоментністю зараження великих груп населення, тварин і об'єктів зовнішнього середовища. Епідемічний процес розвивається не поступово, як це буває при звичайному перебігу епідемії, а у вигляді так званого "епідемічного вибуху".

На першому етапі утворення вогнища бактеріологічного зараження, протягом періоду виживання збудника в зовнішньому середовищі, головною епідемічною небезпекою для людей є заражене довкілля (повітря, вода, продукти харчування та ін.).

В подальшому, на другому етапі, розвиток епідемії йде за законами природного процесу. Проте масове інфікування населення збудниками висококонтагіозних особливо небезпечних інфекцій може привести до високих темпів розвитку епідемічного процесу у вогнищі і на другому етапі, коли зовнішнє середовище вже не буде джерелом зараження.

Важливе місце в медико-тактичній характеристиці вогнища бактеріологічного зараження займає ефективність дії застосованого збудника, яка включає в себе тривалість інкубаційного періоду, важкість і тривалість перебігу захворювання та одужання, летальність. Ефективність впливу збудника у вогнищі має значення для організації лікувально-профілактичного забезпечення. Зокрема, тривалість інкубаційного періоду буде визначати організацію проведення екстреної та специфічної екстреної профілактики, а тривалість перебігу захворювання — потребу в мережі лікувально-профілактичних закладів, кількості медичного персоналу.

Вогнище бактеріологічного зараження характеризується тривалістю існування. В залежності від певних умов (кліматичних, погодних, бойових, санітарно-гігієнічних, епідемічних та ін.) в районах застосування противником бактерійних середників можуть створюватись тривало діючі активні вогнища інфекції. Тривалість дії вогнища бактеріологічного зараження також залежить від контагіозності середників.