5.6. Мода

Мода (від лат. — норма, правило, міра) — це норма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві.

У відомого філософа XVII ст. Б.Спінози категорією «модус» охоплювалися всі стани суб'єкта, в яких виявля­ється нескінченна множинність речей та їхні мінливі якості. Пізніше цим терміном почали визначати вияв змін головним чином у побуті, поведінці, одязі, зачісці тощо.

Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та меха­нізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифі­кацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслі­дування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється в усіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо.

Мода дуже тісно пов'язана із смаками та звичаями людей. З першими її зближують змінність та рухливість, з другими — повторюваність та усталеність.

Для моди характерна динамічність, постійне прагнен­ня до швидкоплинності, новизни і водночас вона кон­сервативна. Щось заперечуючи, відкидаючи старе, мода разом з тим претендує на роль зразка, еталона. Інакше кажучи, мода — це часткова, зовнішня зміна соціально-культурних форм поведінки і уподобань людини.

Багато суперечок точиться з приводу походження моди. Деякі дослідники пов'язують це з фактом притуплення нервових подразнень, розглядають як засіб позбавлення людини від негативних емоцій. Інші вбачають у ній своє­рідну соціально-психологічну компенсацію незадоволених або відсутніх соціальних потреб, засіб підвищення свого престижу та статусу. Соціологи та економісти розглядають моду у зв'язку з економічною кон'юнктурою, впливом ре­клами та засобів масової інформації. Мабуть, кожен з цих поглядів лише частково пояснює моду як специфічну фор­му соціально-психологічного впливу.

Суперечливість моди виявляється також у процесі со­ціалізації людини. Наслідування моді веде до певної ав­томатизації, стандартизації поведінки, робить людину схожою на інших. Разом з тим розумне наслідування моді звільняє людину від необхідності витрачати енергію у сфері побуту, самообслуговування, тим самим заощад­жує сили для реалізації інших справ, творчої діяльності. Оскільки сучасна людина за умов різноманітності життя не завжди у змозі раціонально розв'язати питання, пов'язані з одягом, зачіскою, предметами побуту тощо, наслідування моді позбавляє її психологічних проблем вибору своєї поведінки.

5.7. Чутки

Коли люди стикаються з чимось незрозумілим, але, на їх думку, важливим, вони завжди намагаються знайти відповідну інформацію, в якій було б необхідне роз'яснення. Якщо ж система офіційної пропаганди не дає пояснень, що знімають психічну напругу, то люди самі починають з'ясовувати ситуацію, яка виникла, але роблять це в межах звичних для них уявлень.

Таке зняття особистісної напруги дуже часто здійсню­ся за допомогою чуток. Чутка — це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не тверджені події. Як правило, вони стосуються важливої для певної соціальної групи чи людини явищ, заторкують актуальні для них потреби та інтереси. Очікування одержати задоволення в інформації є головним мотивом сприймання і відтворення почутого (чутки).

Засадовими стосовно типології чуток є дві характеристики: інформаційна та експресивна. Перша визначає активну міру вірогідності чутки, друга — загальний тип емоційної реакції, на яку вона розрахована і яку виявляє під час сприймання аудиторія. Ця характеристика відображає суб'єктивний стан людей і в типології чуток є говною. Відповідно до неї виокремлюють чутку-страховище, агресивну чутку, чутку-бажання. Залежно від міри вірогідності розрізняють такі різновиди чуток: абсолютно невірогідна чутка; невірогідна з елементами правдоподібності; вірогідна чутка з елементами не-правдоподібності; правдоподібна чутка.

Як специфічний різновид міжособистісного спілкування чутки відображають загальну інформаційну ситуацію в суспільстві або великій соціальній групі. Вони пов"язані не тільки з певною актуальною подією, а з па­нуючими у суспільстві масовими настроями та громадською думкою, відтворюють існуючі стереотипи і установ­ки людей.

Суспільство, закрите для точної й повної інформації, породжує свою неформальну інформаційну мережу у ви­гляді чуток, а у відповідь на дозування інформації вини­кає стереотип невіри або недовіри до офіційних джерел. Спроба подолати інформаційний вакуум породжує уні­кальну систему неофіційного тіньового оповіщення. У відповідь на офіційні міфи виникають міфи буденної свідомості зі зворотним знаком, як розплата за відсут­ність інформаційної свободи, низьку інформаційну куль­туру суспільства.

У міжособистісному плані поряд із чинником ком­пенсації емоційної недостатності задоволення тих чи ін­ших незадоволених потреб у виникненні та поширенні чуток велику роль відіграє власне особистісний чинник. Метою того, хто передає чутку, є не стільки саме пові­домлення, скільки формування певної установки стосов­но -того, шо є предметом інформації (чуток), а також формування сприятливого ставлення до самого себе. Мотивом цього може бути суперництво у групі, боротьба за лідерство, прагнення підвищити групову оцінку чи са­мооцінку.

Не відаючи, звідки йде чутка, люди часто схильні ві­рити тому, що повідомлення йде від надійного джерела. Це надає чутці позірної вірогідності, тобто її можна вва­жати формою престижного навіювання. У подібних ви­падках відбувається явище емоційного зараження, яке звужує поле свідомості та зменшує критичне ставлення до повідомлення.

Ще одним мотивом поширення чуток є неусвідомлене прагнення зменшити власну особистішу напругу, розді­лити свій страх, невпевненість або хвилювання зі слухача­ми. У цьому випадку взаємність страху або хвилювання дає полегшення. Крім того, людина, яка передає іншому якусь панічну чутку, має хоч слабку надію на те, що ті, хто ЇЇ слухають, спростують тривожне повідомлення.

Засоби протидії чуткам можна поділити на дві групи: профілактичні та активні. Профілактичні засоби пов'яза­ні з ефективністю дії засобів масової інформації та пропаганди, наявністю обов'язкового зворотного зв'язку між керівництвом та переважною масою народу. Важли­вим при цьому є ефективність керівництва на всіх рів­нях, довіра до нього та засобів масової інформації. Засоби активної протидії, як правило, пов'язані з контрпропагандою, яка виходить з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення, виникнення нових чуток. Пряме спростування чуток часто викликає ефект «бумерангу». Вони знову повертаються і поширюються серед людей, ще з більш недостовірними деталями.

Найкраший спосіб припинення чи хоча б зменшення ж чуток — широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів взагалі без посилання на чутки. Важливим при цьому є авторитет та престиж джерела інформації, комунікатора, який для більшості аудиторії має образ незалежного експерта чи спеціаліста.

Аналіз спілкування як складного, різнобічного процесу показує, що його конкретні форми можуть бути різними. Для того, щоб зрозуміти, як саме особистість включена в ці процеси, що вона вносить у них, необхідно простежити, як конкретно розвиваються процеси спілкування в різних групах, тобто за умов різної за змістом діяльності.

Принцип єдності спілкування і діяльності вимагає логічного переходу від загальних характеристик процесу спілкування до його вивчення в контексті конкретних груп.

ЧАСТИНА З СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ГРУП

Розділ 1

ПРОБЛЕМА ГРУПИ В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ