IV.Помилки та ускладнення реабілітаційно-відновного етапу лікування

Помилки післяопераційного періоду реабілітації:

1. Недостатня іммобілізація при застосуванні методик нестабільного остеосинтезу.

2. Довготривала іммобілізація при використанні методик стабільного остеосинтезу та ігнорування ранньої розробки рухів у суглобах прооперованої стопи після його виконання.

3.Необґрунтоване раннє вагове навантаження або неадекватне перенавантаження прооперованої кінцівки.

4.Пізній початок вагового навантаження на уражену стопу.

Ускладнення внаслідок помилок післяопераційного періоду:

1. Вторинне зміщення уламків, міграція чи перелом металевих конструкцій, сповільнене зрощення переломів, незрощення, псевдосуглоб.

2.Контрактури суглобів стопи та гомілково-ступневого суглоба.

3.Просідання заднього суглобового плато п'яткової кістки, асептичний некроз таранної або човноподібної кістки.

4.Остеопороз кісток ураженої стопи.

Висновки

Отже, можна систематизувати помилки, які призводять до ускладнень при лікуванні переломів та переломовивихів кісток стопи, що дає змогу стандартизувати діагностичні та лікувальні заходи, намітити шляхи їх профілактики на всіх етапах консервативного та оперативного лікування, оптимізувати процес повної реабілітації хворих із такими пошкодженнями. Основними складовими успіху лікування пацієнтів є:

На догоспітальному етапі - уважне клінічне обстеження, адекватне знеболення, якісна транспортна іммобілізація, термінове транспортування хворого у спеціалізоване відділення.

На госпітальному етапі при консервативному лікуванні - багатопроекційне рентгенологічне (комп'ютернотомографічне) обстеження, динамічний контроль (а при необхідності - інструментальний моніторинг) за набряком стопи та її неврологічним і судинним статусом, обов'язкове проведення протинабрякової та судинної терапії, чітке визначення показань до консервативного лікування, застосування якісної зовнішньої іммобілізації.

На госпітальному етапі при плануванні хірургічного лікування - повне багатопроекційне рентгенологічне (комп'ютернотомографічне) обстеження, правильне визначення терміну виконання оперативного втручання, застосування доопераційної протинабрякової та судинної терапії при підготовці до планового втручання, вибір оптимальної методики хірургічної стабілізації та засобів фіксації.

На госпітальному етапі при виконанні оперативного втручання - якісне виконання ПХО ран при відкритих пошкодженнях із застосуванням первинної шкірної та кісткової аутопластики (при необхідності) і використанням апаратів зовнішньої фіксації; обов'язкова відкрита репозиція при внутрішньосуглобових пошкодженнях; застосування раціональних хірургічних доступів і анатомічної репозиції при закритих пошкодженнях із використанням можливостей внутрішнього стабільно-функціонального остеосинтезу при цьому; обов'язкове відновлення довжини медіальної та латеральної колони стопи (при необхідності - із застосуванням кісткової аутопластики).

На амбулаторному реабілітаційно-відновному етапі при консервативному чи після оперативного лікування - застосування якісної зовнішньої іммобілізації при продовженні консервативного лікування, а також при застосуванні методик нестабільного остеосинтезу; ранні функціональні навантаження на стопу після застосування методик стабільно-функціонального остеосинтезу; вчасне дозоване вагове навантаження на пошкоджену стопу; широке застосування можливостей фізіотерапевтичного лікування та лікувальної фізкультури.

Ушкодження суглобів

До ушкоджень суглобів відносяться наступні травми:

1.внутрішньосуглобні переломи, які бувають закриті і відкриті;

2.ушкодження зв'язкового апарату;

3.травми внутрішньосуглобних утворень.

Відкриті ушкодження суглобів поділяються на проникаючі, які

супроводжуються порушенням цілісності шкіри, а також непроникаючі.

Небезпека відкритих проникаючих ушкоджень заключається в можливості

розвитку важких інфекційних ускладнень.

Усі переломи кісток і ушкодження суглобів бувають у свою чергу

ізольованими, множинними, об'єднаними і комбінованими.

Ізольованими є переломи кісток одного сегмента чи ушкодження одного

суглоба.

Під множинними розуміють кілька переломів одного чи декількох сегментів

або суглобів.

Об'єднаними називають загальні ушкодження опорно-рухового апарата й

органів тіла людини, а також структур інших анатомічних областей.

Діагностика переломів кісток і ушкоджень суглобів. Діагностика переломів

ґрунтується на даних клінічного і рентгенівського досліджень і дозволяє

визначити раціональну тактику лікування. Правильно проведені дослідження

дають можливість установити механізм і характер перелому.

Клінічні ознаки перелому поділяються на абсолютні і відносні.

До абсолютних відносяться наступні симптоми:

1.наявність кісткових уламків у рані;

2.патологічна (не природна) рухомість кінцівки;

3.скорочення чи деформація кінцівки;

4.порушення цілісності кісти, що визначається на основі рентгенологічних

досліджень.

Відносними ознаками є:

1.припухлість і крововилив у зоні травми;

2.відчуття болю в зоні перелому при навантаженні по осі кінцівки,

порушення її функції;

Симптомами закритих ушкоджень суглобів є наступні:

1.порушення форми суглоба внаслідок нагромадження крові в порожнечі чи

2.посиніння і зсув уламків;

3.біль у суглобі під час руху;

4.обмеження властивих даному суглобу активних і пасивних рухів;

5.патологічна нерухомість, не властива даному суглобу.

При відкритих ушкодженнях може мати значення розміщення рани. Наявність

у рані кісткових уламків із суглобними поверхнями, при витіканні

синюватої рідини та деформація контурів суглобів, вважаються абсолютними

ознаками їх вогнепального поранення.

Травматичним вивихом називається повне роз'єднання суглобних кінців двох

об'єднаних кісток із розривом капсули і зв'язку. Частковий зсув

суглобних поверхонь називається підвивихом. У випадку поранення шкіри і

капсули суглоба вивихи називають відкритими. Травматичні вивихи

конкретних суглобів вимагають у діагностиці даного виду ушкоджень

ретельного індивідуального підходу при обстеженні пацієнта з

обов'язковим рентгенологічним дослідженням.

Важливим лікувальним заходом при травмах опорно-рухового апарату є

іммобілізація.