2. Формування професіоналізму соціального працівника

Професіоналізм у соціальній роботі це ступінь оволодіння соціальним працівником професійними навичками, „професійна підготовка" і „професійна кваліфікація", професіоналізм, „етичні знання", схильності до виконання соціальної роботи, певних задатків до роботи з людьми [12, 362-363].

Аналізуючи сферу діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона, зумовлюється його спеціалізацією. Нині соціальні працівники спеціалізуються більш, ніж по 20 напрямах. Відповідно до спеціалізації можна виділити групи соціальних працівників, зайнятих, переважно, управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб та органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною профілактичною роботою тощо.

Соціальна робота об'єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм повинен визначатися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю і системністю.

Для характеристики професіоналізму соціального працівника науковці рекомендують наступні групи показників [1,51]:

1.• показники об'єктивного характеру, які свідчать про те, наскільки людина відповідає вимогам професії, вносить відчутний вклад в практику соціальної роботи;

2.• показники суб'єктивного характеру — дозволяють судити, наскільки професія відповідає вимогам даної особистості, її мотивам, нахилам, прагненням, наскільки людина задоволена своєю професійною діяльністю;

3.• результативні показники - свідчать про результати, які (досяг соціальний працівник) адекватність досягнень даного конкретного соціального працівника тим результатам, які очікує сьогодні суспільство у даній сфері професійної діяльності. У сучасній соціальній практиці виділяють два основні види оцінок діяльності працюючих кадрів: а) прямі (оцінки результатів праці) і б) побічні (оцінка діяльності працівників за якістю). Так, наприклад, побічними показниками професіоналізму соціального працівника може служити швидкість і легкість вирішення певних конкретних професійних завдань чи формування певних навичок у клієнтів;

4.• процесуальні показники інформують про те, чи використовує спеціаліст при досягненні своїх результатів сучасні соціальні технології, уміння, особисті якості, наскільки вміло він реалізує різні функціональні ролі (посередника, консультанта, організатора, експерта, адвоката та ін.);

5.• нормативно-етичні показники дозволяють судити, наскільки соціальний працівник засвоїв норми, стандарти професії, чи стали етичні принципи особисто прийнятими; чи керується він у своїй роботі етичними нормами, правилами, прийнятими у світовій і вітчизняній практиці соціальної роботи;

6.• критерії наявного рівня розвитку. Наявний (актуальний) рівень професійтюго розвитку - це ті результати, які в даний час отримує соціальний працівник в роботі з конкретним клієнтом, сім'єю, спільнотою, організаціями і т.п. Даний рівень найчастіше є предметом вивчення під час атестації;

7.• прогностичні показники — дають інформацію про зону його найближчого розвитку. Це характеристики потенційних можливостей професійного розвитку і саморозвитку професійного соціального працівника, це ті результати і процеси, які тільки намічаються у нього і починають проявлятися;

8.• показники здатності до професійного навчання - це характе­ристика прагнення соціального працівника до освіти, підвищення рівня своєї професійної кваліфікації, готовності постійно поновлювати теоретичний і прикладний аспекти своєї кваліфікації, вивчати і запо­зичувати інноваційний досвід своїх колег, проявляти професійну відкритість.

Високий професіоналізм соціальних працівників сприятиме їх вмінню переконати суспільство, державні і громадські структури в необхідності і значущості своєї праці, результативніше вступати в конкурентні відносини на ринку соціальних послуг, демонструючи доцільність, необхідність і переваги свого впливу.