Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книжка.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
21.08.2019
Размер:
218.62 Кб
Скачать

Бордетели коклюшу.

До роду Bordetella належать дрібні грам- бактерії. Це збудники коклюшу – Bordetella pertussis, паракоклюшу- Bordetella parapertussis і бронхсептікозу- Bordetella bronchiseptica. Які відрізняються своїми морфологічними, біохімічними і антигенними властивостями.

Бордетели коклюшу відкриті у 1906 році Ж. Борде і О. Жангу.

Морфологія і фізіологія: представляють собою невеликі кокобактерії, які розташовані поодинці або попарно. Нерухомі. Не утворюють спор, мають капсулу, пілі. Грам негативні. Хемоорганотрофи. Облігатні аероби. Не росте на протих ПС. Для його росту необхідні деякі амінокислоти, кров, древесне вугілля або іонообмінні смоли. Для культивування використовують картопляно-гліцериновий агар з кров’ю (середовище Борде-Жангу) або казеїново-вугільний агар – колонії дрібні з рівними краями, блискучі, нагадують краплі ртуті. На КА викликають гемоліз. Bordetella pertussis ферментативно мало активна, Сахара не розщіпляє, не має протеолітичних ферментів.

Антигени. Антигенна структура бактерій роду Bordetella складна. У них виявлено 14 антигених компонентів (аглютиногенів). Родовим є аглютиноген 7. Видоспецифічним дл збудника коклюшу – аглютиноген 1, паракоклюшу – 14, бронхісетикозу – 12.

Патогенність і патогенез: до факторів вірулентності належать здатність збудника до адгезії за рахунок наявності пілів на епітеліоцитах респіраторного тракту. Утворює білкові токсини, зв’язані з цитоплазмою:

  • трахеальний токсин (функціональний блокатор), який викликає подразнення нервових рецепторів слизової оболонки дихальних шляхів, що призводить дозбудження дихального центру, спазму дрібних бронхів і виникненню приступів кашлю;

  • дерматонекротоксин, який діє на клітини міокарду.

Імунітет: стійкий.

Екологія і епідеміологія: знаходяться на слизових оболонках верхнього відділу респіраторного тракту. Джерелом інфекції являються хворі діти і бактеріоносії. Швидко гинуть у повітрі. Зараження відбувається повіиряно-краплинним шляхом при безпосередньому контакті з хворим або носієм.

Лабораторна діагностика: основний метод – бактеріологічний. Серодіагностика проводиться у більш пізній період хвороби (РА, РЗК, РНГА).

Профілактика і лікування: використовують АКДП з 3-х місяців триразово з інтервалом 30 днів, ревакцинація – 18 міс. Для лікування використовують проти коклюшний імуноглобулін і антибіотики- тетрацикліни, макроліди.

Холерний вібріон.

Вперше описав італійський вчений Ф. Пучіні у 1854р., детально вивчив і описав Р.Кох у 1883 році. Ф. Гот шліх виділив вібріон Ель-Тор, який відрізняється від класичного своїми гемолітичними властивостями і також викликає холеру. Останнім часом виділений вібріон О139 серогрупи, який може бути причиною спалахів холери.

Морфологія: це зігнуті або прямі поліморфні палички довжиною1,5-3 мкм, спор і капсул не утворюють, монотрихи. Грам негативні.

Фізіологія: факультативні анаероби, легко культивуються у аеробних умовах при Т 370. невимагливі до поживних середовищ, але вимагають лужної реакції (рН 8,5-9,5). На 1% ПВ утворюють ніжну плівку блакитного кольору, на ЛА - прозорі колонії з блакитним відтінком і чіткими краями.

Біохімічні властивості: дуже активні: ферментують галактозу, лактозу, глюкозу, мальтозу, манному, сахарозу. У перші 48 годин не ферментують лактозу і арабінозу. Утворюють індол, аміак, спричиняють зсідання молока, продукують лецитіназу, гіалуронідазу, колагеназу, нейрамідазу.

Антигенна структура: термостабільний О-Аг і термолабільний Н-Аг. За О-Аг поділені на серогрупи. Класичний холерний вібріон і вібріон Ель-Тор належать до О1 серогрупи. У класичного вібріону О1-Аг складається з трьох антигенних фракцій: А,В,С. Різні їх комбінації властиві трьом сироварам: огава (АВ), Інаба (АС), Гікошима (АВС).

Токсиноутворення:

  • білковий екзотоксин (холероген, який порушує водно-сольовий обмін);

  • ендотоксин – ліпополісахаридний комплекс.

Екологія: Природний біотоп – кишечник людини, де вони розмножуються у тонкому кишечнику. Звідти виділяється у зовнішнє середовище, де зберігається протягом декількох днів і навіть тижнів.

Епідеміологія: холера – антропонозна інфекція з фекально-оральним механізмом розповсюдження. Має епідемічне і навіть пандемічне розповсюдження. Відомо 7 пандемій холери. В Україні після епідемії 1961 року захворювання реєструвалися у Миколаївській, Дніпропетровській, Херсонській областях, Керчі. Ендемічним осередком холери є Індія, де щорічно реєструється декілька тисяч захворювань.

Холерні вібріони порівняно стійкі до дії навколишнього середовища, але малостійкі до висушування, сонячних променів. При кип’ятінні гинуть миттєво. Дуже чутливі до дії кислот і дезінфікуючих розчинів.

Патогенез: ІП – декілька годин – 5 діб. Подолавши шлунковий бар’єр, вони швидко ромножуються у лужному середовищі тонкого кишечнику. Вони колонізують клітини слизової оболонки і прикріпляються до них. Холероген порушує проникливість мембран, що призводить до інтенсивного виділення води, іонів натрію і калію. Виникає профузний пронос і сильне зневоднення організму. Випорожнення часті, рясні і нагадують рисовий відвар із запахом свіжої риби. Приєднується багаторазове блювання, що призводить до ще більшої втрати води, яка може сягати до 10л. Температура знижується до 35-360. інколи розвивається блискавична форма холери – „суха” холера, при якій виникає сильна інтоксикація, яка закінчується смертю.

Імунітет: стійкий антимікробний і антитоксичний. Велика роль належить імуноглобулінам А, які перешкоджають адгезії вібріонів на слизових оболонках кишечнику.

Лабораторна діагностика: досліджують випорожнення і блювотні маси.

Метод – бактеріологічний. Ідентифікація збудників здійснюється за:

  • морфологічними;

  • біохімічними;

  • антигенними властивостями і чутливості до бактеріофагу.

Профілактика: раннє виявлення хворих і бактеріоносіїв, госпіталізація, виявлення і обсервація усих контактних. У вогнищі проводять поточну і заключну дезінфекцію. Велике значення має охорона державних кордонів. Локалізацію і ліквідацію вогнища здійснюють надзвичайні протиепідемічні комісії області, міста, району. Серед контактних проводять антибіотико профілактику тетрацикліном, левоміцетином.

Лікування: антибіотики протягом не менше 5 діб, для ліквідації зневоднення вливають сольові розчини, кровозамінники.