3. 12. Сутність і природа нтр.

Успіхи в науці і техніці (фізика, хімія, біологія, електроніка) спричинили якісний стрибок у виробництві, і різке підвищення ефективності системи “наука-техніка-виробництво”, що призвело до якісних змін у суспільному житті. Промисловість, транспорт, будівництво, с\г, соціальна і культурна сфери швидко змінювалися. Десь із середини 20 ст. розпочалася нова фаза суспільного розвитку, яка дістала назву “науково-технічної революції”.

НТР – це докорінний переворот у системі продуктивних сил, наслідок злиття наукової й технічної революції в єдиний процес. Він охоплює всі компоненти соціальної системи, суттєво змінює вигляд соціуму, обумовлює його швидкий розвиток.

Головними напрямами розвитку НТР є: 1) освоєння нових джерел енергії, передусім ядерної. Вчені шукають нових джерел, розмірковують над шляхами ефективнішого використання традиційних – енергії сонця, вітру, води; 2) освоєння навколишнього простору, розвиток космонавтики; 3) хімізація виробництва дає змогу одержати штучні матеріали, створити високоефективні добрива, медичні препарати, засоби боротьби з шкідниками; 4) біологізація виробництва, розвиток біології, особливо генетики і генної інженерії відкриває можливість керування спадковістю живих організмів, підвищити продуктивність с\г праці; 5) створення штучних матеріалів із наперед заданими властивостями; 6) автоматизація виробництва як засіб нового управління виробництвом, за допомогою машин.

Технологічна революція повязана з автоматизацією виробництва. Автоматизація приводить до скорочення робочого дня, збільшення вільного часу. Сьогоднішній рівень інформації визначається компютеризацією виробництва, його інформаційною насиченістю. Він повязаний з успіхами в кібернетиці й електроніці (Вінер).

Але наука й техніка можуть бути суспільним благом і не менше суспільним лихом. Одна з проблем, до якої веде компютерна революція, позначена як проблема інтелектуальної стратифікації. З одного боку, в суспільстві більша кількість робітників, службовців, що володіють комп. технікою і мають високі інтелектуальні здібності. З другого боку, росте компютерна безграмотність, що витісняє великі маси людей на периферію цивілізації. Витісняються зі сфери інтелектуального пошуку майбутнього мистецтво, мораль, релігія та інші форми духовного осягнення світу. Службовці поповнюють армію безробітних. Постає проблема перекваліфікації.

3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу

На першому етапі історичного прогресу, що охоплює передісторію людства та його цивілізаційний розвиток аж до 15 ст., наука мала надзвичайно обмежений вплив на виробництво. Вона використовувалась переважно як засіб удосконалення безпосередніх знарядь праці. Наука в середні віки була зосереджена в монастирях і не мала впливу на техніку, виробництво. Під впливом ідей Відродження наука наближ. до практики, пориває з схоластичними традиціями.(комас, порх, друк книг) були відкриттями, що поклали початок міцному союзу науки, техніки, виробництва. Промисловий переворот відкрив другий етап історичної взаємодії в системі наука – техніка - виробництво і започаткував активне використання науки в промисловості й інших галузях суп. життя. Енгельс: ”Практична потреба рухає науку вперед значно швидше, ніж десятки університетів”. Як сфера людської діяльності наука спрямована на вироблення й теоретичну систематизацію об̀єктивних знань про дійсність , виникає з потреб пратики, підпорядкована теоретичному забезпеченню різноманітних форм людської життєдіяльності.

3.14. Соціальна структура суспільства. Поняття класів. Соціальна мобільність та соціальна стратифікація.

Соціальна структура суспільства - це сукупність щодо стійких соціальних общин

людей, певним чином взаємодіють між собою:

1) Історичні общини людей (рід, плем'я...)

2) Населення міста і села.

3) Працівники фізичної і розумової праці.

4) Класи і різні соц. шари.

5) Різні колективи людей.

6) Родина.

Соц. структура об'єктивна і багато в чому залежить від способу виробництва.

Марксистська теорія класів.

Маркс стверджував, що:

1) Існування класів зв'язане з визначеними историчними фазами розвитку виробницва.

2) Класова боротьба неминуче веде до диктатури пролетаріату.

3) Диктатура - є прехідний момент до суспільства без класів.

Основна класоутворююча ознака в марксизмі - відношення до засобів виробництва, відношення до власності.

Теорія соц. стратифікації - це сучасна теорія, що аналізує соц. структуру суспільства. По цій теорії суспільство поділяється на страти, за основу виділення яких беруть різні ознаки. Відомий нім. соціолог Макс Вебер за основу розподілу суспільства бере соц. статус. Він виділяє 3 статусних показники:

1) Рівень освіти.

2) Професія, рівень кваліфікації.

3) Рівень доходів.

Відповідно до цих показників Вебер розрізняє 3-и класи в суспільстві:

1) Вищий клас (фінанс. магнати, великі промисловці...)

2) Середній клас (сукупність людей найманої і самостійної праці, що володіють загальною самосвідомістю:

а) вищий шар середнього класу (середні підприємці)

б) середній шар

в) нижчий шар (люди із середньою спец. освітою )

3) Нижчий клас - низький рівень освіти.

Існують і маргінальні шари. Маргіналізація суспільства відбувається під впливом соц. і техноздвигів і пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем. Основа стабільності суспільства - середній клас. У суспільстві, розділеному на класи, існує соціал. мобільність, тобто переміщення з одних соц. шарів в ін. Вона буває горизнт. і вертикал. Суспільство порівнюють з багатоповерховим будинком, у якому рухаються 6 ліфтів: економіка, армія, політика, церква і культура, шлюб.

3.15. Особливості динаміки сучасної соціальної структури суспільства.

Опорним при дослідженні соц. структури є поняття соц. групи. Гоббс – соц. група – це сукупність певного числа людей, об’єднаних спільним інтересом чи спільною справою. Згодом поняття соц. групи набуло іншої інтерпретації: Гумплович – пов’язує соц. групи з расовими ознаками людей; Кулі: наголошував на первинності т.з. первинних груп – сім’я товариські об’єднання.

Класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного ладу внаслідок суспільного поділу праці й появи приватної власності на основні засоби виробництва. Представники соціал-дарвіністичного напрямку пов’язують існування класів насамперед з біолог. законами, боротьбою за виживання в певних географічних умовах. Інші (Сентерс) виводять класове розшарування з відмінностей в ідеях, психології, рівня морального й інтелектуального розвитку людей.

Поряд з поняттям класів у сучасній західній філософії вживається термін “страти”. За твердженням деяких західних вчених суспільство поділяються не на класи, а на страти, поділ с-ва на вищі, середні, низькі страти (2-6-8 страт). Між стратами існує взаємодія, люди переміщуються з однієї страти в іншу – цей процес захід. теоретики називають соціальною мобільністю.

Горизонтальна мобільність – в межах однієї країни – зміна проживання, фаху.

Вертикальна мобільність – з нижніх страт у верхні і навпаки. Індустріальне сус-во містить “ліфт”, на якому можна дістатись до вищої страти. Виділяють 6 ліфтів.: економічний, політичний, армійський, церковний, науковий, шлюбний. Головна вада теорії – ігнорування суттєвої поляризації людей західного сус-ва в контексті власності.