2. Склад і структура національного багатства
В умовах зростання науково-технічного прогресу значних змін зазнає склад і структура національного багатства, відбувається оновлення основних виробничих фондів, у складі невиробничих фондів збільшується частка майна наукових організацій, освітніх установ, медичних закладів, спостерігається прискорене використання природних багатств, що може негативно вплинути на навколишнє середовище і спричинити підвищення витрат на екологічні заходи.
Національне багатство є одним із найважливіших показників економічної могутності і соціально-економічного прогресу.
У сучасних умовах статистична практика визначення національного багатства відповідає розробкам міжнародних статистичних організацій і системі національних рахунків, де показники національного багатства інтегровані з рахунками і таблицями національного доходу і національного продукту для виявлення взаємозв'язків з поточними результатами виробництва та змінами запасів матеріальних благ. Статистика національного багатства повинна відображати наявність та склад активів, оцінювати їх динаміку і ефективність використання.
Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До матеріальної частини відносяться створені людиною матеріальні фонди та природні ресурси. До нематеріальної частини відносяться духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства і включають фізичні, професійні та інтелектуальні здібності населення, уміння та навички, рівень освіти та культури населення, досягнення науки і техніки, сукупність духовних, культурних та літературних цінностей. Підвищення освітнього рівня населення сприяє створенню і вдосконаленню засобів виробництва. В свою чергу, ефективне функціонування виробництва неможливе без висококваліфікованої робочої сили, яка здатна управляти технічними засобами і мати високий інтелектуальний рівень.
Рис. 1. Схема складу національного багатства
Ефективність використання виробничих і трудових ресурсів у процесі виробництва виражається співвідношенням одержаного результату від застосування ресурсів та їх витрат. Підвищення ефективності використання може відбуватися як екстенсивним, так і інтенсивним шляхом. Процес інтенсифікації передбачає більш повне використання факторів виробництва при удосконаленні технологій, пов'язаних з науково-технічним прогресом, який дозволяє підвищити використання можливостей наявної та новітньої техніки.
Найвищий ефект досягається тоді, коли в процесі виробництва використовуються ресурси, які відповідають передовим технологіям і висококваліфікованим працівникам, здатним до високопродуктивної праці.
І. Нефінансові активи — це об'єкти, які дозволяють їх власникам отримувати економічні винагороди в результаті їх використання в економічній діяльності або в результаті зберігання їх як запасу вартості. Нефінансові активи поділяються на вироблені та невироблені. 1. Вироблені нефінансові активи згідно з системою національних рахунків виникають у результаті процесу виробництва і включають: 1) основний капітал, 2) запаси матеріальних оборотних коштів та 3) цінності.
1) Основний капітал складається з матеріальних та нематеріальних активів, які неодноразово використовуються в процесі виробництва. До цього виду вироблених активів також відносяться плодові насадження та нематеріальні продукти; такі як програмне забезпечення.
2) Запаси матеріальних оборотних коштів включають виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію, товари, державні матеріальні резерви.
3) До цінностей відносяться дорогоцінні метали, дорогоцінні каміння, антикварні вироби, колекції, які є носіями вартості для їх власників.
2. Невироблені нефінансові активи включають: 1) активи, які не є результатом виробництва і складаються 2) з природних ресурсів (земля, надра, водні ресурси, корисні копалини та інше).
2) Невироблені нематеріальні активи включають авторські права, патенти, ліцензії, товарні знаки тощо.
Джерелами даних про обсяги національного багатства є дані інвентаризації, бухгалтерської та статистичної звітності.
ІІ. Згідно з системою національних рахунків фінансові активи -це фінансові вимоги та зобов'язання у різних формах. Основними видами фінансових активів є готівка, кошти на рахунках у банку (депозити), цінні папери, монетарне золото, страхові резерви тощо.
1) Готівка — це банкноти та монети в національній та іноземній валюті, які використовуються для проведення розрахунків.
2) Депозити - це грошові кошти, які передані банкам на зберігання. Грошові кошти на рахунках у банку можуть бути виражені яку національній, так і в іноземній валюті.
3) Цінні папери — це боргові зобов'язання, до яких відносяться облігації, депозитні сертифікати, приватизаційні чеки, векселі та ін.
4) Монетарне золото — це централізований запас золота в зливках та монетах, що зберігається в державних грошово-кредитних установах для створення резервів купівельної спроможності грошей.
5) До інших фінансових активів відносяться позики, акції, страхові резерви рахунки дебіторів та кредиторів.
Як бачимо, фінансові активи проявляються в фінансових вимогах чи фінансових зобов'язаннях і виступають в різних формах.
Показники національного майна
Найпершою умовою процесу виробництва є забезпечення його засобами виробництва, предметами праці та виробничим персоналом для отримання такого рівня валової продукції, яка б дала змогу підприємству отримати прибуток і прийняти модель розширеного відтворення виробництва. Вкладена у виробництво авансована вартість в процесі свого використання приносить економічну вигоду власнику.
Національне майно є більш динамічним і оновлюваним у складі національного багатства.
На основі прийнятої класифікації основних фондів вони поділяються на такі групи: будівлі, споруди, житлові будинки, машини та обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, робоча худоба, продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші види основних фондів. У вартість основних фондів також включаються витрати з покращення земель, витрати, пов'язані з передачею прав власності.
Облік основних фондів проводиться в натуральному та вартісному вигляді.
Під час експлуатації основні засоби зношуються, а їх вартість зменшується на суму амортизаційних відрахувань. Такий знос називається фізичний. Зношення, яке пов'язане з розвитком науково-технічного прогресу, називається моральним зносом.
Грошовим вираженням зносу основного капіталу є амортизаційний фонд. Авансовані основні виробничі кошти рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, накопичуються в амортизаційному фонді до повного повернення, а потім авансуються у новий цикл виробництва інституційної одиниці у розширеному обсязі за рахунок використання частини прибутку. Рух основних і оборотних фондів супроводжується їхнім споживанням і заміщенням у вартісній та натуральній формі.
Приміщення, будівлі функціонують багато років, тобто ця частина капіталу обертається досить повільно. Частина капіталу, вкладена в машини і обладнання також обертається, але швидше, тому що функціонує в процесі виробництва протягом кількох виробничих циклів. При кожному обертанні частина авансованої вартості переноситься в амортизаційний фонд, який у подальшому дозволить провести просте відтворення капіталу.
Для поповнення основного капіталу підприємства проводять амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд. Сума амортизації за рік визначається за формулою:
,
де: Ф— повна початкова вартість основного капіталу; К— вартість проведеного капітального ремонту; Л—ліквідаційна вартість; Т— нормативний термін дії основних фондів.
Норма амортизації обчислюється відношенням річної норми амортизації до повної початкової вартості основних фондів, або до їх балансової вартості.
,
де: Н — норма амортизації.
Якщо величину норми амортизації брати від балансової вартості основних фондів, то одержимо зменшуючу амортизацію. Такий метод називається методом постійного відсотка:
А = Фб–Н.
Упродовж періоду експлуатації вартість об'єктів змінюється. Балансова вартість — це вартість об'єктів з урахуванням переоцінки основних засобів підприємства. Проводять переоцінку основних фондів за діючими в сучасних умовах цінами, які відповідають відновній вартості на початок року. Перерахунок проводиться на основі індексів зміни цін на основні засоби або на основі ринкових цін відповідних видів основних засобів на момент переоцінки.
При ринкових відносинах використовується ще один вид вартісної оцінки основних фондів, яка називається ринковою вартістю. Зазначена вартість відображає можливу ціну продажу об'єктів основних фондів з урахуванням їх реального стану, фізичного і морального зносута можливого доходу від експлуатації.