- •Тема 10. Міжнародні фінанси
- •Міжнародний фінансовий ринок;
- •Для виконання своїх функцій мвф, як й інші організації, потребує коштів. Оскільки мвф є організацією акціонерного типу, то його капітал утворюється за рахунок внесків країн — членів Фонду.
- •Ресурси мвф використовуються у межах певної політики та розроблених механізмів і відповідно до статутної діяльності, що охоплює три основні напрями.
- •Кредитування здійснюється у двох формах:
Тема 10. Міжнародні фінанси
Сутність міжнародних фінансів, їх функції та структура
Міжнародний фінансовий ринок.
Міжнародні і регіональні фінансові інститути, їх функції та вплив на національні економіки.
1
Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, широкомасштабним переміщенням капіталів, об’єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі.
Міжнародні фінанси – одна із основних форм міжнародних економічних відносин.
Як економічна категорія, міжнародні фінанси – це сукупність відносин, пов’язаних з рухом валютно-фінансових потоків, які виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства, через дію ринкового і неринкового механізмів.
Суб’єкти міжнародних фінансів:
держави;
міжнародні фінансові організації і інститути;
юридичні особи ( особливо ТНК – транснаціональні компаниії);
фізичні особи.
Міжнародні фінансові відносини можна згрупувати наступним чином:
відносини між суб’єктами господарювання різних країн;
взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами різних країн;
взаємовідносини з урядами різних країн з міжнародними фінансовими організаціями;
взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами.
За формою, міжнародні фінанси – це фонди фінансових ресурсів, які утворюються в результаті перерозподільних відносин і використовуються для безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.
З організаційного погляду міжнародні фінанси – це сукупність банків, валютних і фондових бірж, міжнародних фінансових інститутів, регіональних фінансово-кредитних установ, через які здійснюється рух грошових потоків.
Функції міжнародних фінансів:
перерозподільна;
контрольна;
регулююча – координуюча – пряйняття узгоджених рішень, щодо міжнародних фінансів, розробці поточної, стратегічної міжнародної, фінансової політики.
Міжнародні фінанси складаються:
Міжнародний фінансовий ринок;
фінанси міжнародних організацій;
міжнародні фінансові інститути.
2
Світовий фінансовий ринок – це система ринкових відносин, яка забезпечує акомуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків.
Об’єктивною основою становлення і розвитку фінансового ринку є розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація фінансового капіталу.
За рівнем організації і функціонування, світовий фінансовий ринок об’єднує:
національні фінансові ринки країни;
міжнародний фінансовий ринок.
На відміну від національних, міжнародні фінансові ринки відрізняються великими обсягами операцій, у них відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово. Їх учасники переважно фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом.
Найчастіше виділяють такі основні елементи міжнародного фінансового ринку:
міжнародний валютний ринок;
міжнародний ринок боргових зобов’язань ( у тому числі міжнародних банківських кредитів і цінних паперів);
міжнародний ринок цінних паперів;
міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).
Валютний ринок – це система економічних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах і розміщення тимчасово-вільних валютних коштів, а також сукупність установ і організацій, які забезпечують рух валютних інструментів.
Суб’єкти валютного ринку:
державні установи ( Державні казначейства);
юридичні і фізичні особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю;
банківські установи, великі транснаціональні банки;
валютні і фондові біржі.
Значення міжнародного валютного ринку полягає у здійсненні міжнародних розрахунків, у регулюванні валютних курсів, диверсифікації валютних резервів,хеджуванні валютних резервів, в отриманні учасниками валютного ринку, прибутку у вигляді різниці курсів валют, узгодженні валютної політики в межах світового господарства.
За масштабами операцій, валютний ринок перевищує інші складові міжнародно-фінансового ринку.
Основна частина міжнародних валютних операцій припадає на 3 світові фінансові центри: Лондон, Токіо, Нью – Йорк.
Міжнародний ринок боргових зобов’язань – це сфера обігу боргових зобов’язань, які гарантують кредиторові право стягувати борг з боржника.
З організаційного погляду – це міжнародний ринок кредитних ресурсів, сукупність установ і організацій, з допомогою яких здійснюється рух позикового капіталу в сфері міжнародних еономічних відносин.
Кредитори на цьому ринку:
приватні банки;
фірми;
небанківські фінансові установи.
Міжнародний ринок боргових зобов’язань складається з 2 головних елементів:
міжнародний ринок банківських кредитів;
міжнародний ринок боргових цінних паперів (облігіцій).
Міжнародний кредит виконує такі функції:
забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів, активізує процеси концентрації і централізації капіталу;
забезпечує економію затрат обігу у сфері витрат;
Міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50 роках ХХ ст.
У міжнародному кредитуванні застосовуються сендиковані кредити, які надаються банківськими сендикатами.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів – це складова міжнародного ринку кредитних ресурсів і водночас сегмент міжнародного ринку цінних паперів , де обертаються короткострокові і довгострокові боргові інструменти.
На міжнародному ринку боргових цінних паперів обертаються:
іноземні облігації – цінні папери, емітовані не резидентом у національній валюті. Валюта від емісії є іноземною для емітента.
На ринках іноземних облігацій інвесторами переважно є:
страхові компанії;
ощадні банки;
ПФ.
В сучасних умовах основні емітенти іноземних облігацій: США, Швейцарія, Японія.
2) єврооблігації – боргові цінні папери на пред’явника, для отримання довговстрокової позики на євроринку.
Дохід сплачується щороку, а погашенні в кінці строку.
Єврооблігації розміщуються на фінансових ринках одночасно кількох країн на відміну від іноземних облігацій.
Розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним транснаціональним сендикатором.
Ринок єврооблігацій – це важливе джерело фінансування середніх та довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій.
Держава використовує єврооблігації для покриття дефіциту бюджету та рефінансування старих позик, а на ринку випускають також боргові цінні папери, які називають євронотень – векселі, а депозитні сертифікати ( до 1 року), які випускаются першокласними позичальниками за межами країни походження валюти в рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією розміщення. Випускають інвестиційні банки з метою зниження ризиків в умовх кризи.
Міжнародні ринки прав власності – це сфера купівлі-продажу цінних паперів, які засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств ( акції, депозитарні розписки).
Види акцій:
євроакції – емітуються міжнародним кредитно – фінансовими інститутами і розміщується одночасно на різних ринках.
Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів або деривативів охоплюють обіг таких інструментів, як:
ф’ючерсний контракт;
опціон.
Фінансові деривативи – це інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив’язана до ціни інших активів.
3
Фінанси міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці Другої світової війни. У 2005 р. світова громадскість широко відзначила 60-річний ювілей цієї організації, яка була і залишається головним світовим центром координації зусиль з підтримання миру, зміцнення безпеки, розвитку міжнародного співробітництва. Економічна діяльність ООН включає чотири головні напрями:
1) вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;
2) сприяння економічному співробітництву держав з різними рівнями соціальноекономічного розвитку;
3) сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;
4) вирішення проблем регіонального економічного розвитку.
Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат. Крім цих трьох головних органів економічного , фінансового співробітництва, в рамках ООН успішно функціонують и інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин досить помітна. Серед них - Конференція з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД),
Ортнізація з промислового розвитку (ЮНІДО). Програма розвитку Організації
Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії (наприклад, Європейська економічна комісія) та ін.
Бюджет ООН формусться за рахунок внесків країн-членів. Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з чинними правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вносити до 31 грудня відповідного року. У ст. 19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї. Розмір внесків визначається Асамблеєю за рекомендацією комітету з внесків. Квоти внесків залежать від рівня економічного розвитку країни і розраховуються відповідно до ВНП , рівня доходів на особу цієї країни. Тому приблизно 75 % коштів до бюджету ООН надходить від десяти найбагатших країн. Асамблея встановила максимум - 25 % бюджету, і мінімум - 0,01 %. Зокрема США сплачують у регулярний бюджет ООН 25 % його суми, Японія - 11,38, Німеччина - 8,9, Франція - 6, 25, Велика Британія - 4, 86, Італія - 3,39, Канада - 3, 09 %.
Додатковим джерелом доходів бюджету є добровільні внески. Крім відрахувань у регулярний бюджет, для держав-членів встановлюються також розміри внесків відповідно до модифікованого варіанта основної шкали покриття витрат тимчасових Збройних сил ООН.
За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати (38 %) і програмні видатки (62 %). Зважаючи на те, що на початку XX ст. ООН переживає дві взаємопов'язані кризи - фінансову (держави-члени не виконують своїх фінансових обов'язів згідно зі Статутом) і бюджетну (об'єктивна необхідність суттєвого скорочення бюджету) - було поставлено на порядок денний завдання скоротити адміністративні витрати до 25 %, що дасть можливість спрямувати вивільнені кошти на соціально-економічні програми. Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих
підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються певним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. Наприклад, вУкраїні реалізуються проекти за Програмою розвитку (ПРООН), Управління Верховного комісара у справах біженців. Дитячого фонду ЮНІСЕФ, Фонду народонаселення Міжнародної організації праці, Міжнародного агентства з атомної енергії.
Таким чином, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн – членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам – членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових і валютних питань. Отже, МВФ у своїй діяльності поєднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.