3.2. Роман «Титан» як перекідний міст до заключної частини трилогії»

«Титан» − другий роман «Трилогії бажання», задуманої Драйзером наприкінці I десятиліття XX століття й завершеної лише в роки другої світової війни. Між появою першого й другого романів пройшло всього два роки. Публікація ж третього відсунулася більш ніж на тридцять років (1947). «Фінансист», як відомо, побачив світ у 1912 році. Робота над романом зайняла у Драйзера півтора року, письменник відвідував Чикаго, збираючи інформацію про діяльність Чарльза Йеркса.

У березні 1914 року Драйзер здав рукопис видавництву «Харперс», яке однак відмовилося випустити роман. Друзі Драйзера − Анна Татум та Вільям Ленджел − почали розсилку коректур роману до видавництв «Сенчюрі», «Джордж Х. Доран», «Alfred A. Knopf»та інших. Усі американські видавництва відповіли відмовою. Врешті - решт роман погодилося випустити нью-йоркське відділення англійського видавництва «Джон Лейн компані». А «Харперс» зауважило, що «реалізм роману − занадто безкомпромісний», хоча, на думку низки біографів, видавці побоювалися судових позовів із боку близьких до Йеркса людей, які займали вагоме положення в суспільстві.

Американська критика зустріла вихід роману мовчанням або негативними рецензіями, називаючи головного героя «аморальним» і відзначаючи його «розпусну вдачу». Його видання не принесло комерційного успіху авторові. Сам Драйзер з цього приводу говорив: «... спостерігається тенденція поставити все з ніг на голову, повалити тих, хто перебуває на вищому інтелектуальному розвитку, на догоду забобонів і дурості більшості. Усе заради тих, хто стоїть при владі. « Позитивно оцінив книгу американський журналіст Генрі Менкен, що писав Драйзеру: «Повірте мені, це найкраща річ, яку ви коли-небудь створили, за, можливо, винятком «Дженні Герхардт», і то її перевага полягає в більшій емоційній чарівності . Ваш стиль став більш сповненим драматизму, більш витонченим. Коротше кажучи, ви поєднуєте витонченість стилю з захопливістю викладу» [18, с.573].

Менкен мав рацію: «Фінансист» і справді своєрідний пролог до «Титану», а події другого роману розгортаються в Чикаго, і в цьому є певна неминучість.

Дія «Титану» відбувається в останні два десятиліття XIX століття, коли Чикаго почав перетворюватися на економічний центр Середнього Заходу, друге (після Нью-Йорка) найбільше місто Сполучених Штатів. Це був молодий, швидко збільшуваний гігант, що енергійно розвивав важку промисловість, торгівлю, фінанси, транспорт. Усе, що робилося в Чикаго, робилося з розмахом. Місто-виробник і місто-споживач, Чикаго притягувло до себе капітали, товари, робочу силу. Процеси, які перетворювали Америку на державу трестів і монополій, знаходили тут неабияку гостроту й проглядалися з особливою ясністю.

Чикаго був містом хмарочосів, фешенебельних особняків, сліпучого багатства та одночасно містом нетрів, убогих злиднів і безсоромної експлуатації людини людиною. Мабуть, ніде в Америці корупція міського самоврядування й адміністрації штату, продажність чиновників не досягали таких масштабів, не були настільки цинічно відвертими, як у Чикаго [17, c.139].

«Титан» − продовження «Фінансиста», у якому Каупервуд у формується як особистість: він виробляє погляд на світ, шукає своє місце в житті, установлює для себе моральну норму, життєвий принцип, якийсь особистий статус соціальної поведінки. Каупервуду у «Титані» − характер цілком усталений і навіть дещо жорсткий у своїй нерухомій цілісності. На останніх сторінках роману він ще той самий, що й на перших. Інтервал у двадцять років, заповнених енергійною діяльністю та запеклою боротьбою, опис яких займає шістсот сторінок, майже ніяк не позначається на зовнішньому вигляді героя і зовсім не зачіпає його внутрішньої сутності.

Уже у «Фінансисті» Драйзер показав, як склалися три панівні пристрасті Каупервуда: гроші, жінки, мистецтво.В «Титані» ці три домінанти зберігають свій пріоритет і як і раніше визначають всі його вчинки.

Якщо у «Фінансистові» тільки починається кар'єра Каупервуда, якщо там він тільки пізнає закони капіталістичних джунглів, то в «Титанові» він постає вже як сформований хижак. У багато разів збільшується розмах його операцій, усе більша кількість людей потрапляє до орбіти його впливу. Каупервуд домагається того, що стає найбільшим монополістом в галузі міського залізничного транспорту. Чиказькі капіталісти намагаються протидіяти йому. Убачаючи в його особі небезпечного конкурента, вони створюють йому фінансові труднощі, ведуть проти нього кампанію в пресі. Але він розумніший, проникливіший за них. Усі їхні спроби розорити його або змусити виїхати з Чикаго виявляються приреченими на провал. Але чи означає це, що Каупервуд всемогутній, що немає такої сили, яка могла б зупинити його? Така сила знаходиться, нею виявляється народ, який зупиняє переможну ходу Каупервуда. Народ домагається того, що Каупервуду не вдається прибрати до рук увесь транспорт Чикаго.

Однак Драйзер не дозволяє й народу занадто піднятися над Френком Каупервудом, образ якого далеко не однозначний: він творить зло, але одночасно діє на благо суспільства, підштовхуючи його вперед, здійснюючи прогрес. З одного боку, Драйзеру огидний Каупервуд, як дивовижний спрут, який висмоктує соки у людей. З іншого − Драйзер милується його міццю, його здатносты насолоджуватися не тільки своїми діловими перемогами, а й мистецтвом, красою. Недарма перед ним не може встояти жодна жінка.

Драйзер протиставляє свого героя іншим фінансистам, підприємцям, діячам, великим власникам, але при цьому всіляконаголощує, що серед людей свого класу Каупервуд виділяється не тим, що порушує загальноприйняті норми буржуазної моралі. Успішні дільці, визнаючи ці норми, порушують їх таємно.

Драйзер виступає в «Титанові» майстром реалістичної зарисовки. Описуючи обід Каупервуда в клубі, він живо змальовує компанію, що сидить за столом: «Серед тих, що сиділи за столом, були люди огрядні й худі, високі й приземисті, темноволосі й блондини; контуром скул і виразом очей деякі нагадували тигра або рись, інші − ведмедя, треті − лисицю, попадалися похмурі фізіономії бульдогів і особи поблажливо-величні, що змахували на морди англійських догів. Лише слабких і покірливих не було в цій вибраній компанії» [29, c.736]. Зборище фінансистів тут змальовано дость зримо, неначе це зробив не письменник, а художник олівцем або пером, ймовірно, і вугіллям. «Титан» не повторює «Фінансиста» й у художньому плані. Для другого роману характерні чіткіші ділення на розділи, більш багатопланова композиція, деяка ускладненість сюжету, драматизм оповідання.

У «Титанові» кожний розділ має підзаголовок. Показовим є і сам вміст цих підзаголовків, що виражають ставлення автора до описуваних подій: розділ XX, «Людина і надлюдина»; розділ XXXV «Політична операція»; розділ «Розкрадач народного надбання»; розділ «Капітал і права народу». Стало більше в «Титані» публіцистичних і ліричних відступів, активніше виявляється особа автора, образ Каупервуда в другому томі трилогії ще складніший.

По суті, Т.Драйзер залишив другий том своєї трилогії незавершеним. Відчуваючи цю незавершеність, він додав до тексту фінальний розділ («Озираючись назад»), насичений туманним міркуванням про «прагнення до рівноваги», яким є вищий Закон, Бог або творча сила, і безліччю питань, що залишилися без відповіді. У той же час цей розділ містить коротку згадку про подальшу діяльність Каупервуда (у Дрездені, Римі, Лондоні) і тим самим наче перекидає місток до останньої частини трилогії − роману «Стоїк».