1.2 Методи визначення собівартості запасів
Відповідно до МСФЗ 2 запаси – це активи, які:
утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності (готова продукція, товари);
знаходяться у процесі виробництва з метою продажу після його завершення (незавершена продукція);
існують у формі сировини, матеріалів, призначених для споживання у виробничому процесі, при виконанні робіт або наданні послуг.
Конкретний склад запасів залежить від галузі народного господарства і характеру діяльності підприємства.
Склад собівартості (первісної вартості) запасів залежить від характеру операцій у наслідок яких вони прибуткуються.
До собівартості запасів придбаних фірмою включають всі витрати на їх придбання, та інші витрати, що виникли під час доставки запасів та приведення їх у стан готовності до використання.
У МСФЗ 1 «Запаси» передбачено декілька методів визначення собівартості запасів.
1.Метод специфічної ідентифікації.
Собівартість одиниць запасів, які не є взаємозамінними, товарів або наданих послуг, призначених для конкретних проектів, слід визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості.
Конкретна ідентифікація передбачає облік витрат і калькуляцію собівартості кожної одиниці запасів окремо. Зазвичай такий метод застосовується для визначення собівартості індивідуальних замовлень (літаків та ін.) або в умовах торгівлі нерухомістю, коштовностями тощо.
В той же час метод спеціальної ідентифікації собівартості не доцільно використовувати у випадках, коли існує велика кількість одиниць запасів, які є взаємозамінними. В таких випадках слід застосовувати інші методи визначення собівартості, а саме:
2. Метод середньозваженої собівартості, яка визначається за формулою: Середньозважена собівар.один.запасів
3. Метод FIFO базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності їх надходження інакше кажучи «перший прийшов – перший пішов». Тобто при використанні даного методу спочатку відпускаються (продаються) одиниці запасів, що залишились з попереднього звітного періоду, потім з першого надходження, з другого надходження і т.ін. У наслідок дотримання такої послідовності на кінець звітного періоду залишаються запаси, які надійшли або виготовлені останніми.
4. Метод LIFO є альтернативним ( протилежним методу FIFO). Він базується на припущенні, що з початку використовуються запаси, які вироблені або надійшли останніми, потім передостанніми і.т.ін. Назва цього методу є скороченням вислову « Останній прийшов – перший пішов».У наслідок такого підходу до визначення собівартості на кінець звітного періоду залишаються запаси отримані або виготовлені першими.
5. Метод стандартних витрат базується на використанні нормативів витрат матеріалів, заробітної плати тощо. Вони регулярно аналізуються і в разі необхідності, переглядаються з урахуванням поточних умов. Даний метод можна рекомендувати у випадках, коли нормативні витрати приблизно дорівнюють фактичним.
6. Метод роздрібних цін найчастіше застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і дають однаковий прибуток та для яких неможливо використати інші методи калькулювання. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку. Цей відсоток розраховується як співвідношення собівартості та роздрібної ціни наявних запасів.
На практиці підприємства роздрібної торгівлі часто використовують середній відсоток валового прибутку. Його треба розрахувати по кожному відділу ( підрозділу). При цьому, для забезпечення точності слід регулярно проводити інвентаризацію запасів.
Розглянемо основані методи оцінки запасів на прикладі.
Таблиця 1.4 – Рух матеріала «В» за березень 2012 р.
№ п/п |
Показники |
Од. вим. |
Кількість |
Ціна у.о. |
Вартість у.о. |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
1 |
Залишок на 1.03.2012 р. |
Т |
25 |
20 |
500 |
2 |
Надійшло за березень: |
|
|
|
|
|
1 партія |
Т |
30 |
22 |
660 |
|
2 партія |
Т |
40 |
23 |
920 |
|
3 партія |
Т |
35 |
24 |
840 |
3 |
Разом надійшло |
Т |
105 |
- |
2420 |
4 |
Витрачено за квітень |
Т |
110 |
|
- |
|
За середньозваженою собівартістю |
|
|
|
2471 |
|
За методом FIFO |
|
|
|
2440 |
|
За методом LIFO |
|
|
|
2520 |
5 |
Залишок : За середньозваженою собівартістю |
|
20 |
|
449 |
|
За методом FIFO |
|
|
|
480 |
|
За методом LIFO |
|
|
|
400 |
Розрахунок :
1.
За методом середньозваженої собівартості
визначаємо середньозважену собівартість
1т = 
Витрачено
110т 
22,46
=2471 у.о
Залишок : (500-2420)-2471=449 у.о.
2. За методом FIFO, починаючи з залишку на 1.03, набираємо необхідну кількість витрачених матеріалів «В» :
(25т 20у.о.)+(30т 22 у.о.)+(40т 23у.о)+(15т 24 у.о.)=2440 у.о.
Залишок: (500у.о+2420 у.о.)-2440 у.о=480 у.о.
3. За методом LIFO, починаючи з останьої партії надходження, набираємо необхідні 110 т і визначаємо їх вартість:
(35т 24у.о.)+(40т 23 у.о.)+(30т 22у.о)+(5т 20 у.о.)=2520 у.о.
Залишок: (500у.о+2420 у.о.)-2520 у.о=400 у.о.
Розглянутий приклад свідчить, що компанії мають змогу впливати на суму витрат матеріалів, обираючи той чи інший метод їх оцінки. Але змінити обраний метод оцінки підприємства можуть тільки при належному обґрунтуванні.
Розглянемо на прикладі і розрахунок собівартості проданих товарів у роздрібній торгівлі на основі наведених нижче даних про рух товарів за звітний період (в у.о.)
Таблиця 1.5 – Рух товарів за звітний період (в у.о.)
|
Собівартість |
Вартість за роздрібною ціною |
Валовий прибуток |
Запаси на початок періоду |
130000 |
200000 |
70000 |
Закуплено за звітний період |
390000 |
600000 |
210000 |
Разом запасів |
520000 |
800000 |
280000 |
Запаси на кінець періоду |
|
160000 |
|
Розрахуємо співвідношення собівартості та вартості за роздрібною ціною.
Вона
дорівнює: 
Виходячи з розрахованого відсотку визначаємо :
залишок за собівартістю:
собівартість реалізованих товарів: 520000у.о-104000у.о.=416000у.о
Для визначення необхідних показників можна розрахувати середній відсоток валового прибутку, адже на практиці досить часто використовують саме цей варіант.
Зробимо такі розрахунки:
1. Середній
% валового прибутку =
2. Вартість реалізованих товарів за роздрібними цінами = (200000 у.о+600000 у.о)-160000у.о=640000 у.о
3.
Сума валового прибутку на реалізовані
товари = 
4. Собівартість реалізованих товарів = 640000у.о-224000у.о=416000у.о
При застосуванні формули LIFO маємо найвищу собівартість продажу,
але найменший прибуток. В умовах інфляції ця формула найкращим чином
сприяє відповідності витрат і доходів у Звіті про прибутки та збитки. З іншого боку, використання формули LIFO призводить до завищення собівартості запасів у балансі та дає можливість маніпулювати показником звітного прибутку залежно від часу придбання запасів.
Внаслідок цього в деяких країнах заборонено застосування формули
LIFO (наприклад Канада, Німеччина, Нідерланди, США, Франція, Японія та
ін.). У багатьох країнах формулу LIFO не дозволяється застосовувати з метою оподаткування. Тому компанії цих країн звичайно обирають формулу FIFO або середньозважену собівартість, щоб уникнути розбіжностей в оцінці запасів у фінансовому обліку та при оподаткуванні. РМСБО мала намір виключити формулу LIFO з МСБО 2 «Запаси», але ця пропозиція не здобула необхідної підтримки. Тому формула LIFO зберігається в МСБО 2 як дозволений альтернативний підхід до визначення собівартості запасів.
Метод роздрібних цін (Retail Method) часто застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і дають однаковий прибуток, та для яких неможливо застосувати інші методи визначення собівартості. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення ціни продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку. Відсоток, що застосовується, враховує запаси, які були оцінені нижче початкової ціни реалізації. Для кожного відділу підприємства роздрібної торгівлі часто використовують середній відсоток.
Однією із переваг методу роздрібної торгівлі є те, що він дає приблизне значення залишку запасів без фактичної інвентаризації.