3. Державне регулювання економіки.
Державне регулювання економіки - це система заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванню економіки до умов, що змінюються. Свої регулюючі функції держава виконує, застосовуючи різноманітні методи і форми впливу на економіку. Виділяють економічні і адміністративні методи державного регулювання. Переважають економічні методи, серед яких у першу чергу виділяють бюджетно-податкову політику.
Держава виконує свої економічні функції, застосовуючи різноманітні форми та засоби впливу на економіку. Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки слід виділити:
– фінансове регулювання (через систему фіскальної політики);
– грошово-кредитне регулювання (через регулювання грошової маси та процентної ставки);
– цінове регулювання (корекція рівня цін товарного ринку);
– структурне регулювання (через зміну галузевої структури економіки та, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);
– соціальне регулювання (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів);
– адміністративне регулювання (через застосування неекономічних методів впливу на економічне життя).
Найбільше значення сьогодні має фінансове, грошово-кредитне, структурне й соціальне регулювання економіки.
Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов для найефективнішого функціонування ринкового механізму та мінімізації його негативних наслідків.
Слід зазначити, що в умовах ринку існують певні обмеження державного впливу на економіку. В принципі, повинні бути виключені будь-які дії держави, які розривають зв’язки в ринковому механізмі, руйнують його. Неприпустимі, зокрема, тотальне директивне планування (обов’язкове для виконання всіма суб’єктами економіки), декретування розподілу виробничих факторів і споживчих товарів (за фондами чи по талонах), всеохоплюючий державний контроль за цінами, попитом і пропозицією.
Водночас, це зовсім не означає, що держава в ринковій економіці повністю знімає із себе відповідальність, скажімо, за динаміку сукупного попиту чи цін або забороняє будь-яке планування. Навпаки, держава уважно стежить (через відповідні інститути) за рухом попиту й цін і, опираючись передусім на економічні методи регулювання, намагається уникнути інфляції чи неповної зайнятості. Вона не виключає планування, яке, однак, має індикативний (рекомендаційний) характер, виступаючи у формі національних цільових програм.
Сучасна ринкова економіка багато в чому є саморегульованою системою, тому найдоцільнішими є економічні методи державного впливу. Наприклад, такими є фінансове та грошово-кредитне регулювання. Проте це не означає, що у ринковій економіці не мають права на існування адміністративні методи регулювання (тобто вольові, командні), а тому й неекономічні, більше того, в ряді випадків така форма регулювання просто необхідна.
Можна виділити кілька основних напрямів адміністративного регулювання ринкової економіки:
1) державний контроль над монопольними ринками (антимонопольне регулювання);
2) державний контроль над небажаними ефектами системи вільного підприємництва (встановлення відповідних правил і норм ринкової поведінки, забезпечення екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів);
3) забезпечення мінімально допустимого рівня добробуту й соціального захисту населення (встановлення гарантованого мінімуму заробітної плати та пенсій, меж робочого дня, виплати по безробіттю й інвалідності, допомога багатодітним і малозабезпеченим тощо);
4) захист національного ринку (адміністративне регулювання експорту й імпорту, встановлення митних обмежень, тарифів і квот тощо);
5) реалізація цільових програм економічного, соціального та науково-технічного розвитку;
6) забезпечення дотримування національних стандартів усіма учасниками суспільного виробництва (“екологічна чистота” та якість продукції, санітарні норми тощо). Адміністративне регулювання стало невід’ємним атрибутом ринкового механізму, воно не перешкоджає зростанню ефективності виробництва й добробуту нації.
Адміністрування небезпечне не саме по собі, воно завдає відчутної шкоди лише тоді, коли починає заміняти необхідні економічні форми регулювання. Тому, хоча без адміністративного регулювання сучасне ринкове господарство уявляється неможливим, адміністративні форми й методи державного впливу на економіку мають суворо окреслені межі та функції. Основну роль все ж виконують економічні форми й методи регулювання.
Білет №2
1. Предмет і методи економічної теорії.
Економтеорія – це наука про те як люди використовують обмежені ресурси у виробництві товарів і послуг, намагаючись задовольнити свої безмежні потреби.
З огляду на різноманітність і багатогранність економічної діяльності людини, різноманітними і багатогранними є проблеми, які досліджуються економічною наукою, а також і аспекти їх розгляду. Тому в економічній науці немає одного загальноприйнятого визначення предмета дослідження. Для різних шкіл і напрямків економічної науки характерне своє розуміння предмета. Економічна теорія виникає як наука про багатство. Природа багатств народів та фактори, що на нього впливають були предметом дослідження для меркантилістів і класичної політекономії. Предметом економічної теорії можна також вважати економічні закони, яким підпорядкований розвиток економіки. Таке аспект дослідження характерний і для класичної політекономії і для марксизму. Марксистська економічна теорії вважає предметом дослідження виробничі відносини, які виникають між людьми у процесі виробництва. Деякі школи (інституціоналізм) предметом дослідження роблять різноманітні інститути, що визначають економічну поведінку людей та функціонування економіки. Предметом економічної теорії є і поведінка економічних суб’єктів у тих чи інших умовах, а також принципи, на яких ґрунтується прийняття рішень економічними суб’єктами по найбільш ефективному використанню обмежених ресурсів. Такий аспект характерний для основних течій сучасної західної економічної теорії. Очевидно, що з розвитком економіки, буде розвиватись і предмет економічної теорії, з’являтимуться все нові й нові його визначення.
Під методом економічної теорії розуміють сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється дослідження економічних явищ та процесів. Метод економічної теорії включає різні елементи й об’єднує як загальнонаукові принципи і методи так і специфічні.
Найбільш загальним науковим принципом є принцип діалектики. Він передбачає дослідження усіх економічних явищ і процесів у взаємозв’язку і взаємозалежності. Цей принцип реалізується через такі основні методи.
Метод наукової абстракції. Він означає відмежування від усього випадкового, несуттєвого, проникнення в сутність економічних явищ і процесів.
Метод системного аналізу. Полягає у виявленні координації і підпорядкування економічних категорій і законів, які б відображали об’єктивну структуру суспільного організму.
Метод аналізу і синтезу. У процесі аналізу йде розчленовування об’єкта на складові, дослідження окремих частин. Завдяки цьому здійснюється перехід від видимого, конкретного до абстрактного. У процесі синтезу знання про частини узагальнюються, зводяться в єдине ціле.
Методи індукції та дедукції. Індукція - метод пізнання від окремого до загального. Дедукція - від загального до одиничного.
Економіко-математичні і статистичні методи. Полягають у визначенні кількісних параметрів процесів, що досліджуються.
Метод економічного моделювання. Він полягає у формальному описі економічних процесів і явищ, який дозволяє абстрактно відображати реальне економічне життя.
Метод логічного й історичного аналізу. Суть його у тому, що економіка досліджується в конкретних історичних умовах, при цьому відкидаються випадкові явища й виявляється загальна логіка економічного розвитку.
Метод економічного експерименту. Він полягає у штучному відтворенні економічних явищ і процесів з метою їх дослідження і подальшого впровадження у практику.
Суспільна практика. Це завершальна ланка методу економічної теорії. Практика дозволяє виявити істинність або помилковість вироблених теоретичних абстракцій.