22. Механістичний матеріалізм та атеїзм XVIII ст. Ламетрі, Гольбах, д. Дідро.

Починаючи із середини XVIII ст. у Франції сформувалася плеяда мислителів-просвітників, більшість з яких стали видатними представниками матеріалізму. Серед них Жульєн Офре де Ламетрі, Клод Адріан Гельвецій, Поль Анрі Гольбах, Дені Дідро та ін., хоча їх філософські погляди багато в чому різнились, але в матеріалізмі французьких мислителів багато спільного.Матеріалізм мав ряд особливостей: по-перше, матеріалізм механістичний, що відповідало тоді духу епохи Просвітництва, оскільки з усіх наук найбільш розвиненою вважалась механіка. Ця риса знайшла прояв у тому, що усі форми руху матерії зводились до механістичної і пояснювались законами механіки. Жульєн Ламетрі навіть поширив механіцизм і на розуміння людини, вважаючи її своєрідною машиною, по-друге, матеріалізм мав метафізичний характер, який полягав у розумінні розвитку як руху по замкненому колу, як кількісних змін, що мають не внутрішні, а зовнішні джерела. Але вже Дені Дідро прагнув подолати механіцизм та метафізичність у розумінні розвитку, твердив, що й нерухоме у просторі тіло перебуває у русі, тобто розвивається, змінюється, відстоював ідею саморуху матерії, намагаючись пояснити внутрішньою суперечливістю матерії. Дені Дідро обґрунтував ідею безперервності розвитку та змін на всю природу, зокрема й на людину, висловив думку про єдність матерії та свідомості. По-третє, французькі матеріалісти є войовничими атеїстами. Проте, у розумінні суспільства залишилися на ідеалістичних позиціях, хоча в питанні про виникнення суспільства схилялись до натуралізму, розвивали теорію суспільного договору та природного походження держави. Французькі матеріалісти спільно з іншими філософами — просвітниками відіграли велику прогресивну роль у подоланні пережитків феодалізму та релігійного клерикалізму, утвердженні принципів гуманізму, вирішенні філософських та практичних проблем людини і умов її життя. 

23. Проблема людини у філософії Просвітництва. Ф. Вольтер, ж.-ж. Руссо.

Ф. Вольтер (1694—1778рр.) у своїх творах «Кандід», «Філософський словник» та ін. висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фанатизму, деспотії. Вольтер — рішучий прибічник рівності громадян перед законом, але треба звернути увагу на те, що він вважав неминучим поділ людей на багатих і

бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого «освіченого монарха», тобто вченого, розумного і справедливого царя чи імператора, але на схилі свого життя припускався думки, що найкращим державним устроєм є республіка. Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу. Блискучий полеміст і талановитий письменник Ж.-Ж. Руссо (1712—1778рр.) написав праці «Про суспільний договір», «Еміль, або про виховання» та інші, де торкається питань розвитку цивілізації, держави,

моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання. Критика ним існуючих порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, є не тільки благом, а й злом,

оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини, звертався до її щирого серця. У цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людських відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.