1. Мстислав Володимирович

Повідомлення учня.

Наступником Володимира Мономаха на київському столі став його син – Мстислав, син англійської королівни Гіти. Двадцятилітнім юнаком батько направив сина управляти Новгородом, після його ростовського князювання. Він брав активну участь у приборканні Олега Святославича, який прагнув переділу земель, розгромивши його дружину у битві на р.Клязьмі. Наслідування Мстиславом київського столу не викликало ніяких заперечень з боку дворянства, бо він вже був однією з найважливіших постатей у житті Київської держави.

На київському столі Мстислав продовжував політику батька:

1. зміцнював свою владу, приборкував непокірних князів;

2. багато будував (Андріївська церква Янчинного монастиря – 1131р., Успенська церква і т.д.);

3. розширив міжнародні зв’язки (зятями Мстислава були: імператор візантійський, принц норвезький, принц датський та королевич угорський; сам князь був одружений зі шведською королівною Христиною, потім брав шлюб з дочкою половецького хана Тугоркана).

Смерть Мстислава 15 квітня 1132 року поклала край могутності династії Мономаховичів.

У середині ХІІ ст. за київський стіл розпочали боротись онук Володимира Мономаха – Ізяслав Мстиславич, його дядько – син Володимира Мономаха – ростово-суздальський князь Юрій Долгорукий та другий син Володимира –Ярополк.

Згодом цю боротьбу продовжили їх спадкоємці. У 1169 р. володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський вчинив страшний розгром Києва та його розорення, спаливши місто та знищивши велику кількість населення. З цього моменту Київ втратив своє значення як центр руських земель. З 2-ої половини ХІІ ст. розпочинається новий період в історії Руської землі – існування удільних самостійних князівств.

391.

1. Причини роздробленості Київської Русі

Історики по-різному пояснюють причини роздробленості Київської Русі.

•  Називають з-поміж них

  • великi розміри території держави,

  • строкатий етнічний склад,

  • князiвськi усобицi,

  • вiдсутнiсть сталого порядку столонаслiдування,

  • напади степових кочовикiв,

  • занепад торговельного шляху «з варяг у греки».

• Головною ж причиною більшість дослідників вважають розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми.

• Удільні князі не були зацікавлені у сильній владі великого князя київського. Навіть більше – вони прагнули для себе таких самих повноважень.

• Недарма у 12 ст. титул «великий князь» поряд із київським мали чернігівський, владимирський та деякі інші князі.

• Володарі удільних князівств провадили власну внутрішню політику, на свій розсуд вирішували питання війни і миру, укладали угоди зі сусідами.

• Таких удільних князівств у середині 12 ст. було близько 15, з яких 5 сформувалися на українських теренах: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське й Галицьке.

• Порівняння меж удільних земель із територіями племінних об’єднань східнослов’янських племен, що складалися впродовж доби розселення (5–7 ст.), наштовхнуло вчених на думку, що багато важив у роздробленості Київської Русі різний етнічний склад її територій.

• П ригальмовані на якийсь час сильною централізованою владою процеси визрівання трьох слов’янських народів – українців, білорусів і росіян пожвавилися, тілько-но та влада ослабла і коли склалися сприятливі умови в господарському житті.

• На слушність цієї думки вказує той факт, що одними з перших перестали коритися Києву Полоцьке князівство (Білорусь), Новгород і Владимиро-Суздальське князівство (на російських теренах).

  І все ж, попри незворотність розпаду і зростаючу самостійність земель-князівств, Київська Русь до середини 13 ст. була єдиною державою – та єдиною територією зі спільними законами й єдиною церквою.

• Київ залишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом, і за право покняжити в ньому змагалися руські князі з різних князівств.

• Як і за часів Мономаха, князі збиралися на з’їзди, де й намагалися розв’язати суперечливі проблеми – головним чином пов’язані з організацією спільних походів проти половців.

• Кожен удільний князь, тілько-но здобував київський стіл, намагався скористатися своїм становищем для посилення великокнязівської влади й відновлення централізації держави.

Сучасні історики роздробленість витлумачують не як розпад держави, як зміну її устрою та форми правління. Київську Русь часів роздробленості дослідники називають федеративною монархією. Форму правління, властиву Київській Русі часів роздробленості, визначають як колективний сюзеренітет: замість одного великого князя владу здійснює об’єднання найвпливовіших князів.

392.