2. Підготовка до пред’явлення для впізнання

Рішенню про пред’явлення для впізнання повинна передувати ретельна підготовка. Вона, як правило, включає:

1) попередній допит впізнаючого;

2) підбір об’єктів для пред’явлення впізнаючому;

3) створення таких умов, що забезпечили б процес зіставлення об'єктів в натурі зі збереженим уявним образом. Найбільш істотними з них є: місце пред’явлення об’єкта для впізнання, подібність об’єктів, серед яких буде пред’являтися для впізнання даний об’єкт, умови освітленості, розташування об’єктів, що впізнаються, відносно один одного тощо.

1. Задачами попереднього допиту впізнаючого є встановлення:

- обставин, що передували сприйняттю об’єкта (чи бачив він впізнаваємого вперше або був знайомий з ним раніше, якщо так, при яких обставинах допитуваний познайомився з впізнаваємим, чи довго спостерігав за ним);

- умов його безпосереднього сприйняття (вони впливають на запам’ятовування ознак об’єкта, що спостерігається,);

- ознак об’єкта, відбитих у пам’яті впізнаючого (прикмети й особливості за якими він може впізнати особу або предмет);

- обставин, що мали місце після сприйняття до моменту допиту;

- згоди допитуваного брати участь у проведенні слідчої дії.

2. Підбір об’єктів, серед яких буде показаний впізнаваємий. Відповідно до закону пропоновані для впізнання об’єкти повинні бути по можливості подібними. При цьому подібність осіб виражається в тому, що та особа, яка буде пред’явлена для впізнання за віком, ростом, статурою, кольором волосся, кольором і формою обличчя, одягом, расовою і національною приналежністю повинна бути схожою на осіб, серед яких вона буде знаходитися в момент проведення цієї слідчої дії.

Підбір предметів, пропонованих для впізнання, залежить від ознак, перерахованих на допиті впізнаючого. Якщо він вказав на індивідуальні ознаки предмету, то підбираються об’єкти одного виду (зброя однієї системи, сумки одного зразка). Якщо впізнаючий вказує на родові ознаки, за якими може впізнати предмет, то підбираються предмети, подібні тільки за родовими ознаками (пістолети різних систем, сумки однакового кольору і розміру, але різного фасону).

Тварина пред’являється в групі подібних з нею тварин за видом, породою, статтю, віком і мастю.

3. Ефективність впізнання особи значно підвищується, якщо воно буде проведено в умовах, які відповідають тим, в яких впізнаючий раніше зустрічав (бачив) пропоновану йому особу. Для цього, якщо необхідно, одягається одяг, схожий на той, в якому був злочинець в момент події тощо.

Необхідно створити також найбільш сприятливі умови освітлення.

3. Пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів і тварин

Впізнання живих осіб проводиться у випадках:

1) особа, яка підлягає пред’явленню для впізнання, не була раніше відома впізнаючому, але спостерігалася ним у зв’язку зі злочинною подією;

2) впізнаючий знав раніше пред’являєму для впізнання особу, але не може дати необхідних даних про неї.

Процес пред’явлення для впізнання можна поділити на три стадії:

1. На першій стадії перед пред’явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших осіб і роз’яснюють їй її права.

2. На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де знаходяться всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправди­вих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову від дачі показань (якщо це свідок). Після цього у особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її умови, чи їй доб­ре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за яки­ми ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на обдумування. Як­що впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропону­вати пред’явленим особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх в русі чи дозволити пред’явленим осо­бам розмовляти між собою.

3. Третя стадія полягає у встановленні тотожної або відмінності. Результат пред’явлення для впізнання буде по­зитивним, коли впізнаючий заявляє про впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося впізнання.

Впізнання людей може проводитися також за голосом і особливостями ходи.

При пред’явленні для впізнан­ня за голосом для цього використовують дві суміжні кімнати з відчине­ними дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами; на відкритій місцевості використовують паркан, дерева тощо, які б не дозволяли впізнаючому бачити особу, яку він впізнає.

Всі учасники слідчої дії діляться на дві групи: в од­ній – слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а в другій – особа, яка допома­гає слідчому, поняті, осо­ба, яку впізнають, та дві особи, які ведуть з нею розмову. В тексті розмови мають бути слова, які впізнаючий чув в момент спостере­ження.

Можливе впізнання за особливостями ходи, оскільки хо­ду характеризують довжина кроку даної людини, кут роз­гортання стопи, швидкість руху. Осно­вні умови пред’явлення для впізнання за особливостями ходи:

а) особа пред’являється для впізнання серед інших осіб, які мають схожі ознаки ходи;

б) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спостерігають;

в) впізнаючому необхідно надати досить часу для спостереження за ходою пред’явлених осіб.

В практиці розслідування зустрічаються два основних випадки пред’явлення для впізнання трупа. Перший ви­падок має місце при організації пред’явлення відразу ж після огляду місця події. За таких обставин без попереднього допиту труп пред’являється мешканцям навколи­шніх будинків, а також службовим особам, які спілкуються з населенням. Другий випадок – коли на мо­мент впізнання є дані про зникнення певної особи. В даному випадку допиту­ють її близьких чи знайомих, а потім пред’являють їм труп для впізнання.

Пред’явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, при необхідності цьому повинен передувати „туалет трупа”, що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски. У випадках наявності значних ушкоджень на обличчі чи його зміни внаслідок довгого перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя трупа.

Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, для цього в разі необхідності слід надати впізнаючому можливість оглянути все тіло трупа.

Якщо труп не впізнано, його відправляють до моргу. Слідчий продовжує роботу щодо встановлення осіб, які можуть впізнати труп (наведення довідок про осіб, які зни­кли безвісти, перевірка за даними криміналістичного обліку тощо).

Порядок пред’явлення для впізнання предметів і тва­рин здійснюється так само, як і при впізнанні живих осіб. Пред’явлення для впізнання тварин не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що викори­стовуються при пред’явленні для впізнання предметів.

У слідчий практиці нерідко виникає необхідність пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та ін­ших об’єктів за фотознімками.

Впізнання за фотознімками живої особи проводиться, коли вона відсутня, але слідчий має її фотознімки, або з тактичних міркувань.

Для встановлення особи вбитого нерідко пред’являються фото­знімки трупа. Зазвичай це здійснюється у випадках, коли труп поховали.

Як правило, пред’явлення для впізнання предметів за фотознімками проводиться в тих випадках, коли їх неможливо пред’явити в натурі.

Необхідно, щоб пред’явлені фотознімки були однако­вими за формою і розміром, а зображені на них особи схожі з тою, тотожність якої передбачається встановити. Слід також прагнути до того, щоб фотознімки відносилися до того часу, коли свідок спостерігав ту чи іншу особу в зв’язку з розслідуваною подією.