1.4 Стиль написання та оформлення бізнес-плану

Бізнес-план – це не тільки діловий документ, а й своєрідний реклам­ний документ, на підставі якого можна зробити висновки не лише про май­бутній бізнес, а й про його власників. Тому важливим є як зміст, так і зов­нішній вигляд бізнес-плану. Тому бізнес-план підлягає певним вимогам щодо стилю написання та оформлення.

Щодо стилю написання, то тут можна керуватись такими порадами:

а) бізнес-план повинен ґрунтуватися на реалістичних припущеннях. Прогнози та передбачення (як найбільш вразлива частина бізнес-планування) мають бути обґрунтовані й підкріплені посиланнями на тенденції та пропорції розвитку галузі, на проведені дослідження ринку, на досвід дія­льності конкурентів тощо. Довіра до бізнес-плану може бути серйозно пі­дірвана, якщо заплановані в ньому відхилення від середньогалузевих по­казників не мають достатньо підстав. Неприпустимо, якщо підприємці, які з великим запалом пояснюють майбутні перспективи свого бізнесу, керу­ються цифрами «зі стелі». Це може значно підірвати довіру інвесторів до такого бізнес-плану;

б) бізнес-плану протипоказаний зайвий оптимізм. Будь-яке припу­щення в бізнесі дає «на виході» кілька результатів – від найгіршого до най­ліпшого. У процесі бізнес-планування треба орієнтуватися на найгірший результат, створюючи в такий спосіб певний запас міцності бізнесу;

в) в бізнес-плані повинна бути певна «родзинка», яка повинна заці­кавити тих, для кого готується такий план; причому ця «родзинка» повин­на бути «помічена» зацікавленими особами;

г) в бізнес-плані рекомендується уникати жаргонних виразів, суто технічного опису продукції, операцій, процесів. Слід використовувати за­гальновідомі терміни; інформацію треба викладати в діловому стилі, але якомога доступніше;

д) в бізнес-плані повинно бути продемонстровано, що розробники визначили і спираються на потреби потенційних клієнтів, а не просто те, що їх захопила певна «підприємницька» ідея. Бізнес-плани, в яких багато місця відведено тільки опису продуктів і технічним деталям, ніж пояснен­ням того, як ці продукти будуть продаватися і кому, зазвичай сприймаю­ться тими, хто їх вивчає, холодно; тому що такі плани викликають підозру в егоїзмі їх розробників. В бізнес-планах більше місця повинно відводи­тись поясненням того, як і кому запропоновані товари і послуги будуть продаватися на ринку, а не на детальному описі самих товарів і послуг та їх технічних аспектів;

е) в бізнес-плані потрібно визначити, в який спосіб буде здійснюва­тись моніторинг та контроль за ходом реалізації комерційної ідеї. Ці пи­тання завжди особливо цікавлять потенційних інвесторів;

ж) в бізнес-плані потрібно постійно робити наголос на таких основ­них моментах, які можуть мати неабиякий вплив на успішну реалізацію розробленого бізнес-плану, а саме:

• потрібно постійно знаходити і наводити свідчення позитивного сприйняття споживачами запропонованої до реалізації комерційної ідеї. Так, при описі комерційної ідеї дуже важливо, щоб був зроблений наголос на тому, що новий продукт або послуга або мають потенціал, або їх можна продати, або вони позитивно сприймаються споживачами, або вони вже використовувались і позитивно себе зарекомендували, або вони вже роз­роблені в демонстративному варіанті, або вони матимуть успіх на ринку тощо. Саме ці факти дуже позитивно сприймаються потенційними інвес­торами розробленого бізнес-плану, оскільки більшість з них не мають жод­ного уявлення про суть запроваджених технологій, принципи роботи ма­шин і механізмів, форми організації виробництва тощо;

• доцільно робити наголос на тому, що запропоновані в бізнес-плані комерційні ідеї захищені патентами, авторськими правами, ліцензіями тощо (якщо це дійсно має місце). В цьому випадку зменшується ризико­ваність бізнес-плану в очах фінансистів, комерційних банків тощо, оскіль­ки наявність ексклюзивних прав на той чи інший продукт може, принайм­ні на певний час, обмежити конкуренцію і підвищити вірогідність успіш­ної реалізації бізнес-плану;

• потрібно постійно підкреслювати, що в розробленому бізнес-плані враховані та захищені інтереси потенційних інвесторів. Коли хтось пози­чає гроші або вкладає їх у виробництво, він сподівається, що підприємець подбає про його потреби і пояснить, як ці думки втілено в бізнес-плані.

Потенційних інвесторів бізнес-плану можна поділити на три основні групи: комерційні банки, венчурні компанії (фонди) та фізичні особи – члени родини, друзі, знайомі. Зазначені потенційні інвестори мають дещо різні інтереси.

Так, комерційні банки зацікавлені, насамперед, в гарантованому, ус­пішному та стабільному бізнесі. Комерційні банки прагнуть мати гарантії повернення кредиту, забезпечені активами підприємства. Крім того, банкі­ри визначають процентну ставку, розмір якої відображає поточну кон'юн­ктуру ринку та їхнє уявлення про рівень ризику запропонованої комер­ційної ідеї. І що найголовніше, комерційні банки зацікавлені, щоб одразу після надання кредиту підприємці почали сплачувати проценти за надані кредити. Зрозуміло, що всі ці сподівання комерційних банків повинні бути віддзеркалені в бізнес-плані.

Тобто потрібно пам'ятати, що банкіри меншою мірою зацікавлені в швидкому зростанні бізнесу і отриманні доходу в майбутньому від прирос­ту капіталу, ніж від самого початку в отриманні постійних, стабільних, гарантованих доходів.

Якщо запропонована комерційна ідея передбачає реалізацію нового, ризикованого продукту, прогнозує стрімке зростання бізнесу і не гарантує отримання негайного прибутку, то для її реалізації здебільшого звертаю­ться до компаній (фондів) з венчурним капіталом. Але щоб отримати фі­нансування комерційної ідеї з венчурних фондів потрібно пам'ятати нас­тупне. Через те, що інвестування в венчурні компанії має високий рівень ризику, то для залучення коштів до венчурних компаній менеджери цих компаній пропонують потенційним інвесторам отримання більш високого рівня прибутку. Тому менеджери венчурних фондів при виборі об'єктів для фінансування відбирають ті проекти, які передбачають високий річний приріст капіталу підприємства, яке буде реалізовувати запропоновану ко­мерційну ідею. Це дозволить венчурним фірмам, з одного боку, забезпе­чити швидке повернення інвестицій та виплату більш високих процентів власним інвесторам, а з другого боку, формує певну поведінку венчурних фірм, яка передбачає відбір для фінансування лише тих проектів, які мають річні темпи приросту капіталу не менше 50% [2]. Якщо автор комерційної ідеї не прогнозує високого приросту капіталу, то отримати венчурний капі­тал для її реалізації буде проблематично.

Таким чином можна зробити висновок, що венчурні фонди зацікавлені в швидкому поверненні коштів і керуються в своїй діяльності короткостроковою перспективою. Ліквідність їх інвестицій в малі та се­редні підприємства не перевищує трьох-семи років, в той час як комерцій­ні банки можуть надавати кредити терміном до десяти-п'ятнадцяти і навіть до тридцяти років.

Окрім того, надавачі венчурного капіталу майже завжди зацікавлені в тому, щоб стати співвласниками того бізнесу, який ними фінансується. Тому в бізнес-плані можуть бути зроблені пропозиції щодо того, яку час­тину акцій отримують венчурні фірми у випадку фінансування ними реалі­зації запропонованої комерційної ідеї. Загальних порад тут немає, але на думку фахівців за відправну точку можна взяти такі цифри: генератору ко­мерційної ідеї – 33% акцій, керівництву – 33% акцій, надавачу венчурного капіталу – 34% акцій [2].

Фірми-надавачі венчурного капіталу позитивно сприймають пропо­зиції щодо включення до підприємства, яке вони фінансують, свого предс­тавника на правах директора як не виконавчої особи (директора без порт­феля), який би оберігав інтереси венчурної фірми.

Якщо для реалізації комерційної ідеї планується залучити кошти друзів, знайомих тощо, то їх інтереси також потрібно врахувати в бізнес-плані. Це можна зробити шляхом пропозиції зайняти певні керівні посади в управлінні підприємством, отримати певну кількість акцій, зокрема при­вілейованих, тощо. Безперечно, в цій сфері потрібно керуватися здоровим глуздом.

Щодо оформлення бізнес-плану, то потрібно керуватись такими по­радами:

• бізнес-план повинен мати титульний аркуш та аркуш змісту, на початку бізнес-плану розміщується резюме, додатки – розміщуються у кінці бізнес-плану;

• у тексті бізнес-плану повинні бути посилання на джерела інфор­мації та необхідні примітки;

• бізнес-план має бути стислим, простим, але адекватно розкривати сутність підприємницького проекту. Для більшості невеликих проектів (для реалізації яких потрібно 80-100 тис. грн.), як свідчить практика, обся­ги бізнес-планів обмежуються двадцяти-двадцяти п' яти сторінками. В ін­ших випадках має бути підготовлений докладніший бізнес-план;

• бізнес-план має бути легким для сприйняття, чітким та лаконіч­ним, щоб у ньому можна було швидко знайти потрібну інформацію. Отже, у структурі бізнес-плану необхідно виділяти розділи, підрозділи та параг­рафи;

• бізнес-план повинен бути гарно оформлений, не містити грамати­чних та орфографічних помилок. Ідеальна форма – елегантна брошура, проспект, буклет;

• бізнес-план має забезпечувати охорону комерційної інформації про суб' єкт бізнесу та його діяльність. Для цього потрібно жорстко контролю­вати сферу його розповсюдження або скласти окремий додаток, який міс­титиме всю конфіденційну інформацію і буде доступним тільки тим, кому треба таку інформацію знати;

• бізнес-план має бути функціональним, тобто містити лише корисну інформацію, яка цікавить або може зацікавити читача. За необхідності до­даткова, пояснювальна, первинна інформація може бути винесена в додат­ки (обсяг додатків не обмежується).

Відомий фахівець у сфері підприємництва Г. Берл наводить реко­мендації щодо того, яким повинен бути оптимальний за змістом та оформ­ленням бізнес-план. Ці рекомендації затвердив трест ділових керівників дев'яти районів різних штатів США [11];

• обсяг – не більше 40 сторінок;

• кріплення – спиральне;

• на обкладинці – назва компанії;

• на титульному листі – назва компанії, адреса та номер копії;

• резюме на двох сторінках;

• далі подається перелік розділів;

• в тексті наведені детальні відомості про провідних працівників та інвесторах;

• наводяться відзиви консультантів з бухгалтерського обліку, юрис­консультів;

• текст повинен бути віддрукований на правій частині сторінки. Ліва частина сторінки залишається пустою за виключенням невеликого параг­рафа з переліком особливостей тексту, який розміщений на правій частині сторінки. Тобто, прочитавши текст на лівій частині сторінки, зацікавлена особа має змогу одразу ж отримати повне уявлення про зміст всього роз­ділу. Якщо це її зацікавило, тоді вона прочитає весь розділ.

Складовою частиною структури бізнес-плану є додатки. Додатки – це не регламентований за обсягом розділ бізнес-плану, в якому наведено інформацію, що деталізує, уточнює або підтверджує зміст основних розді­лів бізнес-плану. Посилання на всі документи, які містяться у додатках, мають бути зроблені в тексті бізнес-плану.

У додатки рекомендується виносити:

• первинні матеріали аналізу ринку;

• стислі біографічні відомості про власників бізнесу, ключових менеджерів, про їхні професійні обов'язки, особливі вміння та досягнення;

• словник технічних термінів;

• детальну технічну характеристику продукту бізнесу;

• схему виробничих процесів;

• специфікації продукції;

• рисунки, фотографії продукції, приміщень підприємства тощо;

• рекламні матеріали; прейскуранти;

• гарантійні листи, які підтверджують високу репутацію і надійність керівників підприємства (компанії);

• організаційну схему управління підприємством;

• юридичні документи (копії установчих документів, контрактів, угод, патентів, ліцензій тощо).

Питання для самоконтролю

1. Основні стадії розробки бізнес-плану та їх характеристика.

2. Поясніть, чому бізнес-план є рекламним документом?

3. Опишіть основні вимоги до стилю написання бізнес-плану.

4. Яким чином в бізнес-плані повинні бути враховані та захищені інтереси потенційних інвесторів?

5. Охарактеризуйте інтереси комерційних банків, які можуть висту­пати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів, та назвіть основ­ні способи врахування цих інтересів в бізнес-планах.

6. Охарактеризуйте інтереси компаній з венчурним капіталом, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів, та назвіть основні способи врахування цих інтересів в бізнес-планах.

7. В чому полягає різниця інтересів комерційних банків та компаній з венчурним капіталом, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів?

8. Назвіть основні способи врахування інтересів друзів та знайомих, які можуть виступати потенційними інвесторами реалізації бізнес-планів.

9. Основні вимоги до оформлення бізнес-планів.

10. Додатки у бізнес-плані: склад, призначення, зміст.

Тема 2. ПОЧАТКОВА СТАДІЯ РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ

План.

2.1 Розробка підприємницької (комерційної) ідеї

2.2 Вибір організаційно-правової форми господарювання

2.3 Вибір способу започаткування бізнесу

Початкова стадія розробки бізнес-плану – це стадія, на якій закла­даються основи майбутнього бізнесу та здійснюється розробка концепції бізнесу. В загальному вигляді початкова стадія складається із вирішення таких основних питань:

• пошук підприємницької (комерційної) ідеї;

• вибір організаційно-правової форми бізнесу;

• вибір способу започаткування бізнесу для реалізації запропонова­ної комерційної ідеї.

Сутність першого блоку питань полягає в тому, що на основі влас­ного практичного досвіду, наявності відповідної освіти, інтересів та уподо­бань тощо, а також з урахуванням зовнішніх факторів (чинних законодав­чих актів, обмежень, конкуренції тощо), підприємець здійснює розробку підприємницької (комерційної) ідеї, з якою він збирається вийти на ринок.

Другий блок питань передбачає аналіз та вибір такої організаційно-правової форми господарювання, яка б відповідала законодавству і давала можливість реалізувати підприємницьку ідею з найвищою ефективністю. В процесі вирішення даного блоку питань потрібно:

• проаналізувати чинні організаційно-правові форми господарюван­ня, визначити переваги та недоліки кожної із них;

• вивчити можливості, які дають ці форми для залучення інвестицій;

• визначити міру відповідальності за результати діяльності, яка нак­ладається на засновників бізнесу кожною із організаційно-правових форм та вибрати найбільш прийнятну форму;

• визначити міру контролю за майбутнім бізнесом, який можна зді­йснювати в межах вибраної організаційно-правової форми тощо.

Зрозуміло, що у випадку, коли певна комерційна ідея запроваджу­ється на діючому підприємстві, то вибір організаційно-правової форми господарювання не проводиться.

Третій блок питань передбачає аналіз та вибір способу започаткування бізнесу для реалізації запропонованої комерційної ідеї. Можуть бути розглянуті такі варіанти:

• започаткування бізнесу у вигляді реєстрації фізичної особи-підприємця;

• створення нового підприємства – юридичної особи;

• купівля існуючого підприємства або його частини;

• з укладанням або без укладання франчайзингової угоди;

• вихід із великої компанії з утворенням нового підприємства;

• інше: пересувна торгівля, надомний бізнес; прямий маркетинг то­що.

В результаті розгляду та вирішення цих основних блоків питань фор­мується основа для подальшої розробки бізнес-плану.

Як і у попередньому випадку, коли певна комерційна ідея пропону­ється для реалізації на діючому підприємстві, то вибір способу започаткування бізнесу не проводиться.