- •Анатолій Іванович
- •Загальна частина
- •Особлива частина
- •Глава 1. Поняття, предмет, метод, система та джерела біржового права і його місце в системі права України
- •§ 1. Поняття та зміст біржового права
- •§ 2. Предмет і метод біржового права
- •§ 3. Біржові правовідносини, їх ознаки та види
- •§ 4 Система та джерела біржового права
- •§ 5. Місце біржового права в системі права України .
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 2. Регулювання біржової діяльності
- •§ 1. Поняття, зміст і принципи регулювання біржової діяльності
- •§ 2. Державне регулювання і саморегулювання біржової діяльності
- •§ 3. Органи державного регулювання біржової діяльності
- •§ 4. Особливості регулювання біржової діяльності за кордоном
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 3. Організація біржових інститутів
- •§ 1. Еволюція біржових інститутів
- •§ 2. Створення бірж
- •§ 3. Функції біржі
- •§ 4. Видова характеристика бірж
- •§ 5. Організація біржового управління
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 4. Учасники та організація біржових торгів
- •§ 1. Учасники біржових торгів
- •§ 2. Біржовий товар
- •§ 3. Організація біржових торгів
- •§ 4. Порядок зняття товарів з біржових торгів
- •§ 4.1. Розв’язання спірних питань
- •§ 4.2. Загальні положення
- •§ 4.3. Завдання біржового арбітражу
- •§ 4.4. Правила розгляду спорів у біржовому арбітражі
- •§ 5. Біржова мова жестів та жаргон брокера
- •Мал.1. Зображення цифр з допомогою пальців
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 5. Біржові угоди
- •§ 1. Поняття й ознаки біржових угод
- •§ 2. Види біржових угод
- •§ 3. Аукціонні торги
- •§ 4. Порядок укладання біржових угод
- •§ 5. Реєстрація та оформлення біржових угод
- •§ 6. Розірвання угод
- •§ 7. Забезпечення виконання біржових угод
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 6. Правове регулювання діяльності товарних бірж
- •§ 1. Товарна біржа в системі ринкової економіки
- •§ 2. Правовий статус та функції товарної біржі
- •§ 3. Види біржових угод
- •§ 4. Характеристика біржових товарів
- •§ 5. Механізм торгівлі на вітчизняних товарних біржах
- •§ 6. Забезпечення виконання біржових зобов’язань
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 7. Правове регулювання діяльності фондових бірж
- •§ 1. Фондовий ринок і фондова біржа
- •§ 2. Учасники фондового ринку
- •Б іржовий реєстр
- •Інформація про продаж пакетів акцій, що належать державі, ват на Українській фондовій біржі та її філіях за 2006 рік
- •§ 3. Класифікаційна характеристика цінних паперів
- •§ 4. Процедура лістингу
- •§ 5. Котирування цінних паперів
- •§ 6. Види біржових угод
- •§ 6. Механізм укладання біржових угод
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 8. Правове регулювання діяльності валютних бірж
- •§ 1. Поняття валюти та валютних цінностей
- •§ 2. Суб’єкти валютного ринку
- •§ 3. Види біржових угод
- •§ 4. Механізм біржової торгівлі валютою
- •§ 5. Поняття та методи валютного регулювання
- •Питання для самоконтролю:
- •Глава 9. Правове регулювання діяльності бірж праці
- •§ 1. Ринок праці: поняття, зміст і функції
- •§ 2. Суб’єкти ринку праці та їх функції
- •Питання для самоконтролю:
- •Додатки
- •Додаток 2
- •Розпорядження про об’єднання лотів у пакет на біржових торгах
- •З продажу _________________________________________________
- •Біржовий контракт №_____
- •Предмет та сума контракту
- •1 1.5. Пакування: ______________________________________________________; (найменування або посилання на стандарт, ту і т.І.)
- •2.Термін та умови поставки товару
- •3.Обов”язки сторін
- •3.1 Продавець зобов’язаний:
- •3.2.Покупець зобов’язаний:
- •4.Порядок розрахунків
- •5. Відповідальність сторін
- •6.Форс-мажор
- •7.Інші умови контракту
- •9.Реквізити сторін
- •Генеральний директор
- •Що відбудуться "___"__________200_ р.
- •Список використаної літератури:
§ 5. Поняття та методи валютного регулювання
Валютне регулювання – це законодавчо визначена діяльність уповноважених державою органів щодо застосування адміністративних та економічних методів впливу на учасників валютних правовідносин при реалізації валютної політики в державі.
Валютне регулювання передбачає перш за все належну організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, таким чином, формою державного впливу на сферу зовнішньоекономічних відносин країни.
До початку світової економічної кризи 1929 ‑ 1933 рр., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто – він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях.
Перша спроба міжнародного регулювання валютних відносин була зроблена в кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи.
Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до такого. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов’язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету.
Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана, а відтак спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. Таким чином ця система проіснувала до 1973 р., а окремі її елементи – до 1976 р., коли було припинено розмін доларів на золото і введено плаваючі валютні курси. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку.
Після укладення певних міжнародних угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси стали вільними (плаваючими), добровільно прив’язуючись один до одного. Фіксована ціна на золото була відмінена, воно стало звичайним товаром.
У 1976 році відбулась сесія МВФ на о. Ямайка в м. Кінгстоні, н| якій була утворена Ямайська валютна система, основними рисами якої стали такі положення:
- проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин, відмінено золотий паритет і офіційну ціну золота, яке перестало бути мірою вартості та базою валютних курсів;
- замість фіксованих валютних курсів було введено поняття плаваючих курсів. Значно поширилась роль МВФ щодо забезпечення міждержавного валютного регулювання та нагляду за валютною політикою країн-учасниць;
- базою нової валютної системи було проголошено новостворену міжнародну розрахункову одиницю ‑ спеціальні права запозичення (СПЗ);
- замість системи “золото ‑ долар ‑ національна валюта” було запроваджено систему “СПЗ ‑ національна валюта”1.
На сучасному етапі сформувалася ще одна валютна система ‑ Європейська валютна система (ЄВС). Вона є результатом координації валютної політики та механізмів валютного регулювання країн Західної Європи. Як форма організації валютних відносин країн ‑ членів Європейського Союзу в сучасному вигляді ЄВС почала діяти з березня 1979 року.
Основні риси цієї системи:
- встановлення режимів спільного коливання валютних курсів.
- створення колективної валюти (спочатку ЕКЮ, нині ‑ євро).
- використання валютних інтервенцій для підтримання валютних курсів на ринку в межах погоджених відхилень.
- стимулювання європейських інтеграційних процесів1.
Як зауважують Ж.В. Завальна та М.В. Старшинський, національна валютна система є, з одного боку, невід’ємною частиною національної грошової системи, а з іншого ‑ вона взаємодіє з іншими національними валютними системами.
До елементів національної валютної системи, що притаманні і валютній системі України, продовжують вітчизняні науковці, відносять:
- валютні відносини;
- суб’єкти валютних відносин;
- об’єктів валютних відносин;
- інститути, які здійснюють обслуговування обігу валюти та валютних цінностей (валютні ринки);
- національні органи валютного регулювання та валютного контролю;
- режим курсу національної валюти;
- валютні обмеження;
- правове регулювання міжнародних розрахунків;
- регулювання міжнародної ліквідності країни2.
Правову основу регулювання вітчизняних валютних відносин визначають норми, що складають зміст Законів України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті”, “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про митну справу в Україні”, “Про державну податкову службу в Україні”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” та інших нормативних актів, зокрема Національного банку України. Разом із тим в Україні дотепер немає єдиного нормативного акта, який би регулював валютні відносини, що засвідчує про нестабільність даної сфери економіки.
У загальному розумінні в системі права метод визначається як система способів, засобів та прийомів правового впливу на свідомість і поведінку людей, діяльність організацій, установ та підприємств. Методи застосовуються не ізольовано один від іншого, а в поєднанні, комплексно, інакше стане неможливим забезпечити ефективність правового впливу. Більше того, застосування методів повинно відбуватися не епізодично, а систематично, постійно, в процесі цілеспрямованої діяльності.
Дослідники валютних відносин виділяють здебільшого адміністративні та економічні методи валютного регулювання.
Серед адміністративних методів виділяють:
- встановлення порядку здійснення валютних операцій, що передбачає визначення суб’єктів та об’єктів валютних операцій, прав та обов’язків суб’єктів валютних операцій, класифікацію валютних операцій, встановлення правил обігу (володіння, користування та розпорядження) валютними цінностями та ін.;
- введення валютних обмежень на здійснення окремих валютних операцій залежно від характеру, суб’єктів, об’єктів, обсягу операцій, у тому числі ліцензування діяльності, пов’язаної з використанням валютних цінностей;
- контроль за дотриманням валютного законодавства і застосування заходів відповідальності до суб’єктів, що порушили встановлений порядок здійснення валютних операцій.
Роль економічних методів валютного регулювання полягає у створенні економічної зацікавленості та стимулюванні суб’єктів валютних відносин. Як зазначають вітчизняні вчені В.Ф. Опришко, В.П. Нагребельний та А.В. Омельченко, зміст економічних методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об’єкти управління, а створює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію, яка б диктувала їм відповідну поведінку з метою досягнення позитивних економічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість1.
До економічних методів валютного регулювання відносять:
- валютна інтервенція;
- девальвація та ревальвація валют;
- дисконтна (облікова) політика;
- девізна валютна політика;
З метою детального аналізу вищезазначених методів зупинимося на їх характеристиці.
Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонуванні валютного ринку шляхом купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції обумовлюють відповідну кореляцію обмінного курсу цієї грошової одиниці. Використання валютної інтервенції має певні межі, оскільки вона ефективна лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характеризуються періодичною зміною активного і пасивного сальдо.
Досить часто валютні інтервенції використовуються не лише з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це надає змогу експортерам отримувати більшу кількість національної валюти в обмін на іноземну, зберігаючи таким чином попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами.
Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Девальвація відображає кризу валютної системи, знецінення валютних коштів унаслідок інфляції, нерівномірності її розвитку в окремих країнах, дефіциту платіжного балансу та ін. Девальвація зумовлює підвищення цін на споживчі товари і зниження життєвого рівня населення. Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин шляхом підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.
Ревальвація – це офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте невигідна для експортерів.
Дисконтна політика – є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак, і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.
Девізна валютна політика передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Центральний банк здійснює девізну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на фінансових ринках1.
Таким чином, валютне регулювання з боку держав здійснювалось протягом досить тривалого періоду часу. Як ми бачимо, історичне становлення валютних систем свідчить про досить тривалі процеси, які в кінцевому рахунку спрямовані на інтеграцію і стабілізацію міжнародних економічних та політичних відносин.