2. Розвиток економіки скандинавських країн
Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох інших моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соціальною політикою. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передбачає використання результатів приватнокапіталістичного підприємництва й економічного зростання на соціальне вирівнювання, а також установлення виробничої демократії. Це означає широке державне втручання в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, установлення високих норм оподаткування, суттєве посилення перерозподільчої і соціально законотворчої ролі держави. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених
різноманітних “вільних асоціацій”.
Свою назву ця модель отримала в зв’язку зі специфічним розвитком скандинавських країн, і в першу чергу Швеції, в 60-80 рр. ХХ століття. В цей період Швеція, Норвегія і Фінляндія досягли найвищих, серед інших розвинених країн, показників соціалізації економіки, особливо у розподілі:
за часткою у ВВП соціальних витрат держави; за часткою в грошових доходах населення державних трансфертів;
за ступенем рівномірності в розподілі доходів;
за питомою вагою державного сектора соціальних послуг в загальній зайнятості;
за часткою у ВВП кінцевого споживання держави, її послуг;
за часткою соціальних внесків роботодавців в загальній масі податків;
за зближеністю рівнів оплати праці;
за меншою чисельністю осіб, які знаходяться нижче офіційної риски бідності.
Скандинавська модель почала давати перебої уже в першій половині 80-х років, коли стала розпадатися централізована система колективно-договірного регулювання, до мінімуму зменшився вплив держави в царині формування заробітної плати. В кінці 80-х років рівень інфляції виявився значно вищим, ніж в інших розвинених країнах. Рівень безробіття збільшився від 2-3% у 70-80 роках до 6-8% у 90-і роки.
Темпи економічного зростання Швеції у 80-і – першу половину 90-х років були значно нижчими, ніж в інших розвинених країнах. За ВВП на душу населення серед 24 розвинених держав Швеція за 1970-1991 роки перемістилася з 3-го місця на 12-е; за рівнем життя з початку 70-х по кінець 90-х років – з 4-го до 17-го місця. За період 1970-1996 років держбюджет був бездефіцитним лише три роки. Державний борг досягнув у середині 90-х років 70% ВВП.
Все це викликає необхідність вдосконалення скандинавської моделі – лібералізації економіки, перегляду стратегії розвитку, дерегулювання, приватизації і посилення ролі ринку.
Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища[3, c. 97-99].
За твердженнями дослідників, "скандинавська модель" являє собою систему взаємопов'язаних факторів, жоден з яких не можна вилучити, не порушуючи всю соціально-економічну конструкцію. Основа цієї моделі полягає у "соціальній домовленості" між організованим робітничим рухом і великим капіталом. Корені цієї моделі пов'язують з приходом до влади соціал-демократичних урядів (Данія -1929 p., Швеція і Норвегія - 1932 p.). Але як специфічна "скандинавська модель" вона оформилася лише наприкінці 70-х років. Окрім іншого, вона передбачала розв'язання проблеми використання національних ресурсів, який відповідав би потребам кожного громадянина країни з урахуванням його соціально-економічного становища і соціального статусу в суспільстві.
В межах означеної "скандинавської моделі" особливої уваги заслуговує модель т. зв. "шведського соціалізму".
Слова т. зв. "шведський соціалізм" вжиті в лапках саме тому, що, як відомо, Швеція є типовою капіталістичною країною, з усталеними ринковими традиціями і ніколи не перебувала в полоні ортодоксальних "соціалістичних ідей". Але ще на початку 30-х років в Швеції почала на практиці стверджуватися соціал-демократична ідеологія. Ще у 1928 р. тодішній прем'єр-міністр П. Ханссон проголосив про створення в Швеції "народного дому", який мав ліквідувати соціально-економічні бар'єри між працею і капіталом, між багатими і бідними. Тоді ж реформістський за своїм духом робітничий рух проголосив "середній шлях" між капіталізмом і соціалізмом, що означало на практиці поєднання двох начал - ринкової економіки (капіталізм) і соціально орієнтованої системи перерозподілу суспільного продукту (соціалізм). На задум "функціональних соціалістів", демократична держава має здійснювати функції перерозподілу національного доходу з метою досягнення більшої соціальної справедливості. До числа фундаментальних елементів "шведської моделі" соціальної (а не соціалістичної!) економіки слід віднести такі: збереження приватно-капіталістичної власності на засоби виробництва з відповідною формою господарювання, розвинені ринкові системи й механізми, значне державне регулювання економіки, безумовне визнання демократичних цінностей, досягнення соціального миру на основі партнерства праці і капіталу, перерозподіл суспільного продукту за допомогою активної соціальної політики держави, виходячи з цілей повної зайнятості і підвищення добробуту трудящих.
"Шведська модель", безперечно, заслуговує на саму прискіпливу увагу, оскільки цій країні вдалося здійснити "структурну перебудову" без відчутних соціальних потрясінь і негараздів, які переживають практично всі постсоціалістичні країни.
Абстрагуючись від конкретики і національної специфіки "соціальних економік" європейських країн з метою типологізації якоїсь усередненої "Європейської моделі" можна відзначити, що вона почала формуватися лише після II світової війни у зв'язку з утворенням "спільного ринку" на засадах Європейського економічного співтовариства. І тепер, коли до ЄЕС входять усі провідні країни Західної Європи, можна твердити і про "соціальну ринкову модель", характерну для більшості європейських країн[4, c. 94-97].
Отже, скандинавська модель добробуту часто використовується як загальний термін для опису того, як Данія, Швеція й Норвегія організують і фінансують свої системи соціальної підтримки, програми здоров'я й утворення.
Принцип, що лежить в основі моделі добробуту, полягає в тім, що допомога повинна надаватися всім громадянам, на яких вона поширюється, незалежно від їх соціального або сімейного статусу. Ця система універсальна, і допомога надається окремій особистості, так, наприклад, замужня жінка має права незалежно від свого чоловіка. В області охорони здоров'я й зайнятості, однак, право на одержання посібника залежить від попереднього місця роботи й іноді від членства в профспілці й членських внесках. Проте , найбільша частка фінансової відповідальності лежить на державі й здійснюється за допомогою системи оподатковування, що характеризується широким охопленням і високим рівнем, а не за допомогою особливих дотацій.
В області політичного пристрою всі скандинавські країни є парламентськими республіками, і між політичною системою й організаціями, що представляють інтереси працівників і роботодавців, існує тісне співробітництво. Крім того, лояльне відношення населення до центральних органів керування й іншій суспільній владі є основною характеристикою політичного пристрою країни й відіграє немаловажну роль у скандинавській моделі добробуту.
Останнім часом з’явилось багато дебатів про підтримку такої моделі добробуту, що була розроблена сорок років тому в часи низького рівня безробіття й сильного економічного росту. Зростаюча необхідність державного фінансування такої щедрої системи соціальної підтримки привела до деяких змін даної моделі, щоб відповідати змінам в економіці й суспільстві[7, c. 159-162].