3. Суспільне виробництво, його структура, фактори

Матеріальною основою життя й поступального розвитку людської цивілізацї є виробництво та його прогрес. Тому аналіз загальних економічних основ виробництва як цілісного соціального організму утворює вихідну базу для політичної економії, а саме виробництво виступає загальним об”єктом вивчення.

Що ж ми розуміємо під виробництвом ? Життя людей неможливо без їжі, одягу, взуття, житла, т.д. Але різні речі, з допомогою яких люди підтримують своє існування, в готовому виді не існують. Ці речі, які економісти назвали матеріальними благами, люди повинні створювати самі.

Людська діяльність, спрямована на створення матеріальних благ – це і є виробництво. У межах виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб”єктом виступає людство, об”єктом – природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці (виробництва).

Економічна теорія має справу не з будь – яким конкретним виробництвом, а визначає закономірності функціонування суспільного виробництва.

Суспільне виробництво – це сукупність індивідуальних виробництв ( підприємств, фірм) в їхньому взаємозв`язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Воно включає в себе 2 види (сфери) виробництв: матеріальне (виробництво матеріальних благ, матеріальних послуг): промисловість, сільське господарство, будівництво, вантажний транспорт, матеріально-технічне постачання, т.д.; нематеріальне (освіта, культура, охорона здоров`я, житлово-комунальне господарство, страхування).

За своєю структурою суспільне виробництво включає в себе 4 стадії:

• безпосередньо виробництво – процес створення матеріальних благ (послуг);

• розподіл – кожний учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробничому національному продукті (гроші, в натур. виразі);

• обмін – отримана при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування;

• споживання – вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, тим самим дається поштовх для роз починання нового виробничого циклу.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт – це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік.

Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку. Та все ж будь – яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується діяльними спільними рисами. Воно має в основі єдині три компоненти ( основні фактори виробництва):

• робоча сила – це здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і розумових сил, завдяки яким вона здійснює трудовий процес. Отже , праця – витрати фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. В процесі праці відбувається споживання робочої сили ;

• предмет праці – те, на що скерована діяльність людини ,з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага . Бувають 2-х видів:

а) створені самою природою,

б) ті,що були піддані попередній обробці (називають сировиною);

- засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, діє на нього.

Предмети праці + засоби праці = засоби виробництва.

Робоча сила – це особистий фактор виробництва.

Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва .

Особливу роль як фактор виробництва відіграє земля (речовий). Земля – засіб праці, створений природою. У сільському господарстві земля – засіб праці, і предмет праці.

Крім трьох основних факторів виробництва, існує четвертий особливий фактор – підприємницька здатність – фактор, який об”єднує всі інші в єдину систему; це здатність приймати рішення на свій ризик і відповідати за них. Ця риса людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва – у доході, який отримує підприємець.

Сучасне виробництво вступило в нову інформаційну еру. Це дає підставу визначити інформацію як окремий фактор виробництва.

Сукупність особистих та речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку – це продуктивні сили суспільства.

До теми 2. 5. Ефективність суспільного виробництва.

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність – відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини.

Конкретизацією соціальної ефективності є економічна ефективність – досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці.

Ефективність суспільного виробництва – найважливіша узагальнююча характеристика його результативності, яка вимірюється відношенням величини створених товарів і послуг до сукупних затрат суспільної праці; у найбільш загальній формі виражається формулою:

Результат / Затрати.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва оцінюється відношенням розмірів створеного за певний період часу національного доходу до затрат суспільної праці; у масштабах галузі, об’єднання підприємства – відношенням величини чистої продукції до затрат суспільної праці у кожній з цих ланок народного господарства.

Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах використовують показник вироблення національного доходу на душу населення. Він найточніше визначає рівень продуктивності суспільної праці у певній країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність форм власності та господарського механізму, а загалом – економічної системи.

Ефективність суспільного виробництва – складна і багатопланова категорія. Її окремі сторони вимірюють зо допомогою конкретних показників. Для цього отриманий результат зіставляють з окремими чинниками процесу виробництва.

Наприклад: Продуктивність праці – відношення продукту праці до кількості зайнятих у його виробництві за певний проміжок часу;

Трудомісткість – кількість праці, затраченої на виготовлення одиниці продукції;

Фондовіддача – випуск продукції на одиницю вартості основних виробничих фондів, відображає ефективність використання засобів праці; вимірюється відношенням вартості продукту до вартості основних виробничих фондів. Зворотнім показником до фондовіддачі є фондомісткість