Норми рівня для морфем

Морфемний склад слова

В українській мові слова складаються з однієї — п'яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова).

У складі слів перелічені морфеми при відмінюванні допускають такі явища:

— існування винятків (наприклад, так звані атематичні дієслова їсти й дати при відмінюванні мають специфічні закінчення, що не входять у множини закінчень ні першої, ні другої дієвідмін; кількісні числівники один і два всупереч усім іншим відмінюють як прикметники — за родами);

— чергування голосних і приголосних в основах слів (село — сіл; птах —пташиний);

— паралельні форми (погрудневий — післягрудневий; зайченя — зайчатко — зайченятко — зайченяточко; білесенький — білісінький — білюсінький; іменем — ім 'ям; сидіти — сидіть);

— семантичну диференціацію (папере — паперу; стола — столу);

— стилістичну диференціацію (масло — масла; співать — співати, знає — зна, повен — повний);

— контекстуальну диференціацію (ввійшов — увійшов; ймовірній — імовірний; дивитись —дивитися);

— появу в деяких формах "історичних" морфем (мати — матір 'ю; теля — телятами; горня — горнят);

— випадання зі складу морфем окремих звуків і відповідних їм літер (тиждень — тижневий);21

— можливість остаточного вибору варіанта морфеми лише на вищому лінгвістичному рівні (Іваненкові — бригадирові Іваненку).

Враховуючи такий високий рівень неоднозначності в написанні морфем, контролювати правильність їх написання можна двома методами: списковим та положеннєвим. Списковий метод слід використовувати у тих випадках, коли слово і його парадигматичні варіанти є в словнику, а положеннєвий — лише в тих випадках, коли слова чи його парадигматичних варіантів у словнику нема.

Ефективність контролю списковим методом вища, ніж положеннєвим, оскільки орфографічні словники, як правило, ідеально відредаговані й не містять помилок, а редактор, застосовуючи положення (правила), інколи все ж може допускати помилки. Тому вкрай необхідним для редагування україномовних текстів є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів). На жаль, поки що такий словник (хоча б найуживаніших слів) відсутній; за формою до нього наближається словник Г. Голоскевича.У випадку наявності паралельних морфем, що не мають відмінних ознак, редактор повинен використовувати таку норму.

• Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися в мові найчастіше. Вибирати таку форму можна, наприклад, за допомогою оберненого частотного словника . Винятком із цієї загальної норми є художня література, де авторові, навпаки, доречно максимально виявляти свою лінгвістичну майстерність щодо використання морфем, чим він розвиває мову.

Приклад. Унікальним виявом майстерності використання морфем є переклад "Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі" М. Лукаша: вродниця-панянка, найвиборніший, романічний, леговшце та ін.

• Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу. Коротші форми мають у мові більше шансів на тривале існування. Це — один із наслідків закону економії, що реалізується в мові. Звичайно, ця норма не стосується тих випадків, коли одне й те саме слово має дві форми різної продуктивності (рад — радий; завива — завиває і т. д.).Перелічимо специфічні норми використання деяких морфем.

Контролюючи префікси, потрібно враховувати, що деякі з них мають варіантні форми. До таких префіксів належать з (варіанти: зі-, із-, зо-, зу-, с-, іс-, сі-), в (варіант: у-) та від (варіант: од-). Вибір нормативного варіанта написання такого префікса залежить від того, яким є лівосторонній контекст префікса. Загальна норма встановлює, що нормативним у такій ситуації є той варіант, який робить максимальну кількість складів відкритими. Користуючись цим загальним правилом, не слід забувати, що варіанти із-, іс- дещо застарілі, а тому вони надають повідомленню своєрідного (старослов'янського) стильового забарвлення.

Редактор повинен розрізняти чужомовні омонімічні префікси пре-(позначає передування) та про- (вказує на подібність), а також власне українські префікси пре- та про- (порівняй: прекрасний — препозитивний, проведений — промонархічний).

Наявність у словах префіксів бажано враховувати при переносі слів, хоча за четвертим правописом це необов'язково. Правила переносу не забороняють також ділити переносом двоскладові префікси.

Помилконебезпечними при написанні суфіксів є такі випадки:

а) написання у прикметниках суфікса, який має фонетичний варіант [н] (наприклад, житній, самобутній, вчорашній тощо);

б) в іменниках четвертої відміни при відмінюванні з'являються суфікси, вживання яких необов'язкове (плем 'ям — племенем).

Хоча деякі суфікси вважають нормативними, проте сферу їх вживання слід різко звужувати, оскільки вони невластиві українській мові:

-овк- (маршировка — маршування), -up- (компостирування —компостування), -юч- (командуючий — командувач, завідуючий —завідувач).

У писемних стилях української мови дуже продуктивними є суфікси -анн-, що позначають назви процесів (верстання). За допомогоюцього суфікса відрізняють результат процесу (наприклад, верстка, тобто папір з нанесеним на нього зображенням) від самого процесу (верстання).

Вимагає уваги написання закінчень, зокрема іменників другої відміни чоловічого роду твердої групи в орудному відмінку. Так, хоча пишемо столом, проте при відмінюванні прізвища на зразок Воробйов подаємо закінчення -им.

Паралельні закінчення мають, наприклад, форми свинями — свиньми (орудний відмінок множини), корови — корів (знахідний відмінок множини), іменем — ім 'ям (орудний відмінок однини), гурта — гурту (родовий відмінок однини), по Дніпру — на Дніпрі (місцевий відмінок однини).

Семантичну диференціацію мають, для прикладу, форми: родовий відмінок — папера (документа) і паперу (матеріалу); давальний відмінок —вазону (неживий об'єкт) (Дмитрові (живий об'єкт).

Стилістичну диференціацію мають, наприклад, такі форми: масло —масла (у розмовному стилі це слово множини не має; у науково-технічних текстах усі форми множини є нормативними); співать — співати (у розмовному і художньому стилях допустимі обидві форми; у науково-технічних текстах нормативна лише остання форма).

В окремих випадках питання щодо нормативності деяких закінчень може бути вирішене лише на рівні словосполучень. Так, коли у тексті контактно розташовані слова другої відміни чоловічого роду в давальному відмінку, що називають живі об'єкти (наприклад, бригадирові Іваненку), то нормативним є чергування закінчень –ові та -у.

До числа постфіксів в українській мові належать -ся і -сь. Вибір варіанта їх написання регламентують так само, як і префіксів (слід досягати максимальної кількості відкритих складів): якщо наступне слово починається з літери, що позначає приголосний звук, тоді в попередньому пишуть -ся, якщо голосний, то -сь. Слід уникати лінгвістично необґрунтованого вживання частки -ся, -сь.

Приклад. Дослід виконується в такій послідовності... (правильно: Дослід

виконують у такій послідовності...).

Морфологічні характеристики слів

В українській мові існують явища паралелізму в таких граматичних категоріях, як рід, число, час, особа та спосіб дії.

• Рід іменників слід контролювати за СУМ.

Приклад. У спортивній пресі слово пенальті часто помилково використовують у чоловічому роді замість середнього.У випадку існування паралельних форм слід ураховувати таке. Низка слів української мови (наприклад, злодюга, волоцюга, нероба, сусіда тощо) мають спільний рід. Це означає, що їх можна використовувати як іменники і чоловічого, і жіночого роду. Отже, опрацьовуючи такі слова, редактор не повинен контролювати їх рід. Проте ця загальна норма не розповсюджується на ті рідкісні випадки, коли рід є семантичною диференційною ознакою.

Приклад. Є іменники гарнітур і гарнітура: гарнітур (чоловічий рід) меблів та гарнітура (жіночий рід) шрифтокомплекту.

До іменників чоловічого роду належать також ті, що називають посади та професії людей (Президент, Прем 'єр-міністр, аспірант, лікар, фізик тощо). Деякі з цих слів набули також паралельну форму жіночого роду (аспірантка, лікарка). Ці форми стилістично диференціюють: у діловому стилі використовують лише форму чоловічого роду, а в усіх інших стилях — не регламентують.

Незначна частина слів української мови має дублетні форми, які різняться категорією роду (жираф — жирафа, клавіш — клавіша, желатин — желатина тощо). Рід таких іменників редакторові слід контролювати за СУМ, а частіше вживану форму—вибирати за частотним словником.

Існують також слова чужомовного походження, які позначають живих істот (шимпанзе, какаду тощо) і за якими традиційно закріпилася форма чоловічого роду. Якщо ж необхідно вказати жіночу стать цих істот, то слід додати слово "самка" (наприклад: самка какаду).

Рід найрізноманітніших назв (географічних, засобів масової інформації 25тощо) визначають за родовим поняттям (Еверест — жіночого роду, оскільки це гора; "Жінка " — чоловічого роду, оскільки це назва журналу). Перед такими назвами доцільно ставити родове слово (наприклад: Журнал "Жінка" — цікавий).

Використання категорії числа в українській мові також допускає винятки й варіанти. Перелічимо норми, якими регламентують їх вживання.

• В усіх стилях нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії множини замість однини.

Приклад. Ви, мамо, сидіть...; Батько працювали...; Ви, пане Президенте...

Сюди ж належить використання в науковому стилі вітчизняної літератури форми першої особи множини замість однини — так зване авторське "ми" (Як ми показали в розділі N...). У країнах Заходу прийнято використовувати переважно авторське "я", тому в перекладах його можна залишати без змін.

• В усіх стилях нормативним є використання однини замість множини у значенні збірності.

Приклад. Книга —джерело знань.

• У понятійних повідомленнях нормативним є використання в множині тих іменників, що позначають речовини й матеріали і в непонятійних повідомленнях мають лише форму однини.

Приклад. Глини, масла, бензини тощо.

• У конструкціях Школярі писали олівцем і Школярі писали олівцями обидві форми є нормативними.

Вкажемо норми щодо використання категорії часу дієслів.

• Паралельне використання категорії часу дієслів є допустимим лише в

художньому й публіцистичному стилях.Так, форми дієслова кожного з трьох часів можуть позначати час двох інших (дієслова минулого часу — теперішні та майбутні, дієслова теперішнього часу — минулі та майбутні, дієслова майбутнього часу — минулі й теперішні події). У понятійних повідомленнях нормативним є використання так званого теперішнього постійного часу, а також використання форм часу дієслів у їх прямому значенні.

Щодо використання форм давноминулого часу, то вони нормативні лише для художнього та публіцистичного стилів. Паралельні форми вживання має також категорія способу дії.

• Паралельне використання категорії способу дії є допустимим лише в художньому й публіцистичному стилях. Так, дійсний та умовний способи, а також інфінітив можна нормативно використовувати у значенні наказового. Наказовий можна нормативно вживати як дійсний та умовний способи.

Паралельні, варіантні та дублетні форми властиві також іншим морфологічним категоріям, вживання яких слід встановлювати за довідковою та науковою лінгвістичною літературою.

Словотвір

Стосовно засобів словотвору редактор повинен контролювати:

1) стилістичну приналежність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем; 4) довжину морфем. Подамо найзагальніші норми словотвору та приклади такого контролю.

• Вживання слів на зразок глибина — глибінь, висота — височінь слід диференціювати згідно з їх стилістичним значенням.

Перше слово, точніше його суфікс, є емоційно, а тому й стилістично нейтральним, а друге — емоційно забарвлене, тому належить до художнього чи публіцистичного стилю.

• Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним — для стилів усної мови.

Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для офіційних, наукових, популярних, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень та, частково, публіцистичних (письмових) і навчальних повідомлень. У повідомленнях радіо й телебачення абревіатури, крім частовживаних, слід подавати лише в розгорнутому вигляді.

• Вживання слів на зразок стукіт — стукання, дзенькіт — дзенькання, набір — набирання слід диференціювати за їх семантичним значенням.

Перше слово позначає результат дії (об'єкт), а друге — саму дію (процес). Тому редакторові перед вибором потрібної форми слід встановити, що мав на увазі автор повідомлення: об'єкт чи процес, — і лише тоді, коли є помилка, виправити текст.

В українській мові найпродуктивнішим способом словотвору є морфологічний, зокрема афіксальний, тому редактор повинен надавати перевагу саме йому. Якщо неможливо врахувати цей критерій, слід використовувати інші.

Приклад, Припустімо, редакторові доводиться вибирати з двох нормативних форм: тягнути (-ся, -сь) — тягти (-ся, -сь). Тут для вибору варіанта виправлення редакторові доречно скористатися частотним словником. Як засвідчує цей словник, основа тяг- частіша (32 слововживання), а основа тягну-значно рідша (10 слововживань). Тому редактор повинен вибирати продуктивнішу основу тяг-. У випадку наявності двох форм приблизно із однаковою частотою належить вибирати коротшу. Як свідчить останній приклад, продуктивнішою є, до речі, саме коротша форма.

У кожному конкретному випадку редактор повинен визначати стилістичні характеристики засобів словотвору за допомогою довідкової чи наукової літератури. Якщо в цій літературі не описано потрібні редакторові стилістичні відмінності або словотвірна модель, то для виявлення норми йому варто провести польовий експеримент.