2. Хронічна променева хвороба

Хронічна ЛБ - розвивається в результаті тривалого безперервного або фракціонованого опромінення організму в дозах 0,1-0,5 с Гр / добу при сумарній дозі, що перевищує 0,7-1 Гр. ХЛБ при зовнішньому опроміненні являє собою складний клінічний синдром із залученням ряду органів і систем, періодичність перебігу якого пов'язана з динамікою формування променевого навантаження, тобто з продовженням або припиненням опромінення . Своєрідність ХЛБ полягає в тому, що в активно проліферуючих тканинах, завдяки інтенсивним процесам клітинного оновлення, тривалий час зберігається можливість морфологічного відновлення тканинної організації. У той же час такі стабільні системи, як нервова, серцево-судинна і ендокринна, відповідають на хронічне променева дія складним комплексом функціональних реакцій і вкрай повільним наростанням незначних дистрофічних змін.

3. Віддалені наслідки опромінення

Віддалені наслідки опромінення - соматичні та стохастичні ефекти, які проявляються через тривалий час (кілька місяців або років) після одноразового або в результаті хронічного опромінення. Включають в себе:

·                                 зміни в статевій системі;

·                                 склеротичні процеси;

·                                 променеву катаракту;

·                                 імунні хвороби;

·                                 радіоканцерогенез;

·                                 скорочення тривалості життя;

·                                 генетичні та тератогенні ефекти.

Прийнято розрізняти два типи віддалених наслідків - соматичні, що розвиваються у самих опромінених індивідуумів, і генетичні - спадкові захворювання, які розвиваються в потомстві опромінених батьків. До соматичним віддалених наслідків відносять перш за все скорочення тривалості життя, злоякісні новоутворення і катаракту. Крім того, віддалені наслідки опромінення відзначають в шкірі, сполучної тканини, кровоносних судинах нирок і легень у вигляді ущільнень і атрофії опромінених ділянок, втрати еластичності та інших морфофункціональних порушення, що призводять до фіброзу і склерозу, що розвиваються внаслідок комплексу процесів, що включають зменшення числа клітин, і дисфункцію фібробластів. Поділ на соматичні та генетичні наслідки вельми умовно, так як характер пошкодження залежить від того, які клітини піддалися опроміненню, т. е. в яких клітинах це пошкодження виникло - в соматичних або зародкових. В обох випадках пошкоджується генетичний апарат, а отже, і виникли ушкодження можуть успадковуватися. У першому випадку вони успадковуються в межах тканин даного організму, об'єднуючись в поняття соматичного мутагенезу, а в другому - також у вигляді різних мутацій, але в потомстві опромінених особин. 19. зона фімічного ураження

При поширені у навколишньому середовищі отруйних речовин (ОР) або сильнодіючих ядучих речовин (СДЯР) утворюються зони хімічного зараження й осередки хімічного ураження.

Зона хімічного зараження — це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або сильнодіючих ядучих речовин і над якою поширилася заражена хмара з вражаючими концентраціями.

Зона хімічного зараження ОР характеризується типом застосованої ОР, довжиною і глибиною. Довжина зони хімічного зараження — це розміри фронту виливання ОР (за допомогою авіації) або діаметр розбризкування ОР під час вибуху (бомб чи ракет). Глибина зони хімічного зараження — це відстань від навітряної сторони регіону застосування у бік руху вітру, тієї межі, де концентрація ОР стає неуражаючою.

Зона хімічного зараження, яка утворилася в результаті застосування авіацією отруйної речовини, включає район застосування хімічної зброї ЗОР, довжиною Д, шириною ДГ, територію поширення хмари, зараженої отруйною речовиною Зі і глибиною Г (рис. 10).

Зона хімічного зараження, яка утворилася в результаті аварії зі СДЯР, складається з ділянки Р розливу СДЯР і території поширення парів 32 з глибиною Г і шириною Ш.

Поширюючись за вітром, заражена хмара може уражати людей, тварин і рослини на значній відстані від безпосереднього місця потрапляння небезпечних хімічних речовин у навколишнє середовище. Відстань від підвітряної межі площі безпосереднього зараження до межі, на якій перебування незахищених людей, тварин в атмосфері зараженого повітря залишається небезпечним, називається глибиною небезпечного поширення парів хімічних речовин. Ці відстані можуть бути до кількох кілометрів, інколи навіть кількох десятків кілометрів від місця безпосереднього застосування чи аварійного потрапляння в навколишнє середовище небезпечних хімічних речовин.

Зона зараження характеризується типом ОР або СДЯР, розмірами, розміщенням об'єкта господарювання чи населеного пункту, ступенем зараженості навколишнього середовища і зміною цієї зараженості з часом.