2. Політика залучення позикового капіталу

Управління залученням позикових коштів являє собою цілеспрямований процес їхнього формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб підприємства в позиковому капіталі на різних етапах його розвитку. Різноманіття завдань, що вирішується в процесі цього управління, визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики в цій сфері на підприємствах, що використовують значний обсяг позикового капіталу.

Політика залучення позикових коштів представляє собою частину загальної стратегії формування капіталу, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових коштів включає такі основні етапи (рисунок 3):

1. Аналіз залучення й використання позикових коштів у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу й форм залучення позикових коштів підприємством, а також оцінювання ефективності їхнього використання.

• На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення позикових коштів у розглянутому періоді; темпи цієї динаміки зіставляються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів, обсягів операційної й інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства.

• На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових коштів, аналізуються в динаміці питома вага сформованих фінансового кредиту, товарного кредиту й внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових коштів, що використовуються підприємством.

• На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів позикових коштів, що використовуються підприємством, за періодом їхнього залучення. У цих цілях проводиться відповідне групування використовуваного позикового капіталу за цією ознакою, вивчається динаміка співвідношення коротко- і довгострокових позикових коштів й відповідність обсягу оборотних і необоротних активів, що використовуються підприємством.

Рис. 3. Основні етапи розробки політики залучення підприємством позикових коштів

• На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різних форм фінансових і товарного (комерційного) кредитів. Ці умови аналізуються з позицій їхньої відповідності кон'юнктурі фінансового й товарного ринків.

• На п'ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових коштів у цілому й окремих їхніх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності й рентабельності позикового капіталу. Перша група цих показників зіставляється в процесі аналізу із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінювання доцільності використання позикових коштів на підприємстві в сформованих обсягах і формах.

2. Визначення цілей залучення позикових коштів у майбутньому періоді. Ці кошти залучаються підприємством виключно на цільовій основі, що є однією з умов наступного ефективного їхнього використання. Основними цілями залучення позикових коштів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. Сьогодні більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати повністю цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина цього фінансування здійснюється за рахунок позикових коштів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів не використовувало підприємство, у всіх випадках змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок позикових коштів;

в) формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення позикових коштів у цьому випадку є необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства (нове будівництво, реконструкція, модернізація); відновлення основних засобів (фінансовий лізинг) і т.п.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх працівників. У цих випадках позикові кошти залучаються для видачі позичок своїм працівникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштованість садових і городніх ділянок і на інші аналогічні цілі;

д) інші тимчасові потреби. Принцип цільового залучення позикових коштів забезпечується й у цьому випадку, хоча таке їхнє залучення здійснюється звичайно на короткі терміни й у невеликих обсягах.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових коштів. Максимальний обсяг цього залучення диктується двома основними умовами:

а) граничним ефектом фінансового левериджу. Оскільки обсяг власних фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума використовуваного власного капіталу може бути визначена заздалегідь. Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням суми власного капіталу в майбутньому періоді й розрахованого коефіцієнту фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

б) забезпеченням достатньої фінансової стабільності підприємства. Вона повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але й з позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження вартості залучення позикових коштів.

З урахуванням цих вимог підприємство встановлює ліміт використання позикових коштів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінювання вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. Таке оцінювання проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такого оцінювання є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових коштів, що забезпечують задоволення потреб підприємства в позиковому капіталі.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових коштів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі. Розрахунок потреби в обсягах коротко- і довгострокових позикових коштів ґрунтується на цілях їхнього використання в майбутньому періоді. На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові кошти залучаються, як правило, для розширення обсягу власних основних коштів і формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів (хоча при консервативному підході до фінансування активів позикові кошти на довгостроковій основі залучаються й для забезпечення формування оборотного капіталу). На короткостроковий період позикові кошти залучаються для всіх інших цілей їхнього використання.

Розрахунок необхідного розміру позикових коштів у рамках кожного періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямів їхнього майбутнього використання. Метою цих розрахунків є встановлення термінів використання залучених позикових коштів для оптимізації співвідношення довго- і короткострокових їхніх видів. У процес цих розрахунків визначаються повний і середній термін використання позикових коштів.

Повний термін використання позикових коштів являє собою період часу з початку їхнього надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить у собі три тимчасових періоди: а) термін корисного використання; б) пільговий (граційний) період; в) термін погашення.

а) термін корисного використання — це період часу, протягом якого підприємство безпосередньо використовує надані позикові кошти в своїй господарській діяльності;

б) пільговий (граційний) період — це період часу з моменту закінчення корисного використання позикових коштів до початку погашення боргу. Він є резервом часу для акумуляції необхідних фінансових коштів;

в) термін погашення — це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу й відсотків по позиковим коштам, що використовуються підприємством. Цей показник використовується в тих випадках, коли виплата основного боргу й відсотків здійснюється не одномоментно після закінчення терміну використання позикових коштів, а частинами протягом певного періоду часу за графіком.

Розрахунок повного терміну використання позикових коштів здійснюється в розрізі перерахованих елементів, виходячи із цілей їхнього використання й сформованої на фінансовому ринку практиці встановлення пільгового періоду й строку погашення.

Середній термін використання позикових коштів являє собою середній розрахунковий період, протягом якого вони перебувають у використанні на підприємстві.

Він визначається за формулою:

СТ_п =

де СТ_п — середній термін використання позикових коштів;

ТК_п — термін корисного використання позикових коштів;

ПП — пільговий (граційний) період;

ТП — термін погашення.

Середній термін використання позикових коштів визначається за кожним цільовим напрямом залучення цих коштів; за обсягом їхнього залучення на коротко- і довгостроковій основі; за залученою сумою позикових коштів у цілому.

Співвідношення позикових коштів, залучених на коротко- і довгостроковій основі, може бути оптимізоване також з урахуванням вартості їхнього залучення.

6. Визначення форм залучення позикових коштів. Ці форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових коштів підприємства здійснюють, виходячи із цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Цей склад визначається формами залучення позикових коштів. Основними кредиторами підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, що здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До числа найважливіших із цих умов відносяться: а) термін надання кредиту; б) ставка відсотка за кредит; в) умови виплати суми відсотка; г) умови виплати основної суми боргу; д) інші умови, пов'язані з одержанням кредиту.

Термін надання кредиту є однією з визначальних умов його залучення. Оптимальним уважається термін надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета його залучення (наприклад, іпотечний кредит - на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит - на період повної реалізації закуплених товарів і т.п.).

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, видом і розміром.

• За формами розрізняють процентну ставку (для нарощення суми боргу) і дисконтну ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір цих ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана процентній ставці, тому що в цьому випадку видатки з обслуговування боргу будуть меншими.

• За видами розрізняють фіксовану ставку відсотка (установлювану на весь строк кредиту) і плаваючу ставку відсотка (з періодичним переглядом її розміру залежно від зміни дисконтної ставки центрального банку, темпів інфляції й кон'юнктури фінансового ринку). Час, протягом якого ставка відсотка залишається незмінною, називається процентним періодом. В умовах інфляції для підприємства переважною є фіксована ставка або плаваюча ставка з високим процентним періодом.

• Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінюванні його вартості. По товарному кредиті він приймається при оцінюванні в розмірі цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлені товари, вираженої в річному обчисленні.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми. Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту; виплати суми відсотка рівномірними частинами; виплати всієї суми відсотка в момент сплати основної суми боргу (при погашенні кредиту). За інших рівних умов кращим є третій варіант.

Умови виплати основної суми боргу характеризуються передбачуваними періодами його повернення. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: частковому поверненню основної суми боргу протягом загального періоду функціонування кредиту; повному поверненню всієї суми боргу після закінчення терміну використання кредиту; повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду після закінчення терміну корисного використання кредиту. За інших рівних умов третій варіант є для підприємства кращим.

Інші умови, пов'язані з одержанням кредиту, можуть передбачати необхідність його страхування, виплати додаткової комісійної винагороди банку, різний рівень розміру кредиту стосовно суми закладу або застави й т.п.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності й рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отриманими кредитами. З метою цього забезпечення за найбільш великими кредитами може заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються в платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий обсяг позикових коштів у формі фінансового й товарного (комерційного) кредиту, загальна політика залучення позикових коштів може бути деталізована потім у розрізі зазначених форм кредиту.