2. Місце мотивації в структурі особистості.

Мотивація як рушійна сила людської поведінки, займає провідне місце в структурі особистості, пронизуючи її основні структурні утворення: спрямованість особистості, характер, емоції, діяльність і психічні процеси.

Мотивація дуже тісно пов’язана з емоціями. Емоційно-ціннісне відношення людини до світу, оціночні відношення виражають особливі для людини моменти і складають ту загальну сферу, в якій розкручуються не тільки пасивно-емоційні процеси, хвилювання, а й активно діючі, актуальні мотиваційні процеси. Мотивація поведінки принципово неможлива поза межами емоційної, мотиваційно-ціннісної сфери.

Одна з функцій емоцій полягає в тому, що вони орієнтують людину, вказуючи на значимість оточуючих її явищ, на ступінь їх важливості, на їх модальність (позитивність чи негативність). Ступінь значущості вказує на допустимий рівень матеріальних і функціонально-енергетичних затрат, які доцільні при реалізації відповідних спонукань. Вони визначають, що є першочерговим, актуальним в даній діяльності і що особисто є важливим в широкому розумінні життєдіяльності.

Друга функція емоцій полягає в більш загальній, генералізованій і відносно стійкій у часі установці на той чи інший функціонально-енергетичний рівень життєдіяльності (наприклад, настрій) — активний чи пасивний, спокійний чи максимально мобілізований, радісний чи тривожний. Цей вид емоційно-динамічної регуляції поведінки важливий тому, що більш або менш адекватно відображає і стан організму, і життєвий досвід, і функціонально-енергетичні можливості людини в даний період.

Два механізми формування, виховання та перевиховання особистості є однаково важливими і доповнюючим один одне:

• свідомий педагогічний вплив безпосередньо на мотивацію через переконання, роз’яснення, стимуляцію внутрішньої роботи по самоусвідомленню, переосмисленню себе і оточуючої дійсності з наступною перебудовою діяльності;

• вплив на особистість через перебудову її соціального мікросередовища, сфери та умов діяльності з наступною (саме через діяльність) перебудовою мотивації.

Розгляд мотивації як обов’язкової умови виникнення вольової поведінки пов’язаний з ім’ям Д.М. Узнадзе. Основою теорії про потреби як джерела активності та об’єктивну ситуацію їхнього задоволення. За цією теорією, активність, спрямована на задоволення потреб, пов’язаних із добуванням засобів для задоволення потреб, має дві форми:

1) поведінка-обслуговування живиться від джерела актуальної проблеми. Коли суб’єкт дії звертається до зовнішнього середовища для задоволення потреби, для нього створюється актуальна ситуація, яка є умовою виникнення відповідної установки;

2) вольова поведінка, спрямована на задоволення не актуальної потреби суб’єкта, а можливої потреби, яка може виявитися у даного суб’єкта через деякий час. Активність, «що має силу діяти без актуальної потреби», — воля.

Здійснення вольового акту залежить від прийняття рішення. Актові рішення передує період обмірковування та пошуку потрібної для даної особистості поведінки, за яку суб’єкт готовий нести відповідальність. Це поведінка, в якій людина виходить із загальних потреб, а не керується імпульсом актуальної потреби.

Мотивація — це сукупність спонукальних чинників, які викликають активність організму і визначають його спрямованість.

Здібності людини, не входячи настільки безпосередньо в мотиваційні механізми, разом з тим тісно пов’язані з ними, оскільки визначають мотиваційну сферу і випробовують на собі її вплив як у змістовному, так і в динамічному плані. Якісний склад і рівень функціональних можливостей людини, що формуються, (фізичних, інтелектуальних, емоційних, комунікативних тощо) зумовлюють і формування відповідних потреб, інтересів до даного виду діяльності.

Взаємозалежність мотивації і здібностей здійснюється через діяльність як безпосередньо виконавчий, технічний момент психічної активності.

Процес формування, розвитку особистості також характеризується взаємним впливом мотивації на діяльність та діяльності на мотивацію. Завдяки розвитку мотивації, свідомому засвоєнню виховних вимог, внутрішній роботі по перебудові потреб, норм поведінки відбувається зміна, розширення діяльності, відносин особистості з дійсністю. Слід зазначити, що розвиток мотивації, поява нових мотиваційних утворень виходить за рамки наявної сфери діяльності, випереджає її. Мотивація в цьому механізмі виступає як активний момент процесу розвитку, перебудови особистості. Разом з тим в процесі формування особистості діє й інший процес — зміна мотивації під впливом поступової чи швидкої зміни сфери і умов діяльності. В цьому полягає формування, виховання і перевиховання людини через працю. При цьому активним моментом є діяльність, яка спочатку виходить за рамки наявних потреб, інтересів тощо, формує нові потреби, інтереси і тим самим змінює мотивацію.

Слід зазначити, що вирази «мотивація виходить за рамки діяльності » та «діяльність виходить за рамки мотивації» є умовними. Їх не варто розуміти в тому сенсі, що мотивація можлива поза діяльністю, а діяльність — поза мотивацією. Мається на увазі наступне. Наприклад, людина спочатку не мала певних потреб, стійкого інтересу до даної діяльності, але в силу випадкових обставин займається нею. Потім у процесі виконання цієї діяльності у людини виникають більш стійкі, адекватні по відношенню до цієї діяльності спонукання: зацікавленість процесом, потреба в діяльності, прагнення досягти мети, результату.

Мотиваційна система визначає не тільки актуально-реалізуючу діяльність, а ще й область бажаного (та ще й неможливого), перспективу подальшого розвитку діяльності або її переміщення з даних областей на інші.

Певні дії і вчинки можуть мотивувати відому систему поведінки людини:

• політичні (харизматичні ідеали, думки щодо майбутнього, думки про перспективу);

• захоплюючі (діючі інтереси до отримання захоплень — від спорту, мистецтва до різноманітних розваг);

• творчі (зацікавленість у праці, прагнення організувати діяльність, життя і побут індивідуально, творчо);

• предметні (необхідність в чомусь — в книжках, в грошах, в деяких предметах, в естетичних емоціях);

• почуттєві (кохання, страх, гнів, співчуття);

• моральні (переконання в необхідності певним чином реагувати в певних ситуаціях, пріоритети);

Проблема мотивації на генетичному рівні вирішує наступні питання: формування мотиваційної сфери у дитини, види мотивації на різних вікових етапах життя, зміна мотивації поведінки під певним впливом.

На різних етапах вікового розвитку ми зустрічаємося не лише з різноманіттю реагування дитиною на різні ситуації, підлітка на вплив, який йде від оточуючих, а й з певними особливостями прояву мотивації поведінки.

Відношення мотивації з окремими психічними процесами (пам’ять, мислення, уява) будуються так, як і з діяльністю загалом. Мотиваційний компонент є необхідним для будь-якого цілісного психічного акту (процесу).

Мотивація визначає змістовність процесів; динамічна характеристика визначає тривалість і інтенсивність процесів, готовність до тієї чи іншої його функціональної напруженості. Функціональні можливості психічних процесів визначають якісно-змістову сторону мотивації (характер інтересів, провідних потреб в тому чи іншому виді діяльності) і динамічну сторону (інтенсивність спонукань).