Тестовий контроль

1.М.Коцюбинський після закінчення Вінницького реального училища за фахом був:

А. Лікарем

Б. Учителем

В. Землеміром

Г. Юристом

Д. Канцеляристом

2. Укажіть угрупування, членом якого був М.Коцюбинський?

А.«Народна воля»

Б.«Чорний переділ»

В.«Кирило-Мефодіївське братство»

Г.«Братство тарасівців»

Д.«Київське братство»

3.Яка ідея твору М.Коцюбинського «Тіні забутих предків»?

А. Прославлення революціонерів

Б.Шана хліборобам

В.Оспівування минулого

Г.Захоплення сучасністю

Д.Уславлення світлого,здорового життя гуцулів,яке перебуває в постійній гармонії з природою

4.Хто є уособленням грубої, обмеженої особи, чиїм єдиним прагненням є сите життя (за повістю «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського)?

А. Марічка

Б. Рід Гутенюків

В. Мольфар Юра

Г. Іван

Д. Палагна

5. Причиною того, що Іван з твору М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» на «шість літ пропав, а на сьомий раптом з’явився» стала (и):

А. Зрада Палагни

Б. Біда й нестатки в сім’ї

В. Смерть Марічки

Г. Боротьба зі злим духом

Д. Відносини з односельцями

6. Кому дає М.Коцюбинський у творі «Тіні забутих предків» таку характеристику : «…погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іванове серце…» ?

А. Марічці

Б. Палагні

В. Одарці

Г. Олені

Д. Євдосі

7. М.Коцюбинського називали:

А. Великим Каменярем

Б. Великим Кобзарем

В. Великим Сонцепоклонником

Г. Шляхетним неокласиком

Д. Майстром «малих форм»

8. З’ясуйте, що спричинює протиставлення взаємин і почуттів

Івана з Марічкою та з Палагною за повістю М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» ?

А. Майнові статки родин Марічки та Палагни

Б. Душевна гармонія між Марічкою та Іваном і життя заради «ґаздування» з Палагною

В. Вікова різниця між жінками

Г. Кохання Івана до Марічки та відсутність почуттів до Палагни

Д. Вікові традиції

9. Який період у творчості М.Коцюбинського вважають найбільш плідним ?

А. Кримський

Б. Канонівський

В. Гуцульський

Г. Італійський

Д. Чернігівський

10. До якого жанрового різновиду можна віднести новелу М.Коцюбинського «Intermezzo»?

А. Психологічна

Б.Сенсаційна

В. Лірико-психологічна

Г. Філософська

Д. Драматична

Література:

Основна

Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова

Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

.

Тема №4

О.К.обилянська, повість «Земля»(оглядово)

Мета: ознайомитися з твором «Земля»,його проблематикою; осмислити сутність людського буття в повісті Ольги Кобилянської "Земля"

Зміст теми

ОСМИСЛЕННЯ СУТНОСТІ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ В ПОВІСТІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ "ЗЕМЛЯ"

По-новому підійшла Кобилянська і до традиційної в українській прозі теми селянського життя. На основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. у селі Димка поблизу Чернівців, письменниця створила повість "Земля" (1902), в якій з психологічною переконливістю втілено також вічну тему влади землі над селянином.

Кобилянська якось зізнавалася, що дивиться на людину, на весь людський рід "тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи". В цьому зв’язку, порушуючи тему трагедії, що трапилася в хліборобській родині, вона прагнула всебічно охопити життя селянина, з’ясувати причину братовбивства. Так постала широка картина суспільних взаємин у буковинському селі кінця минулого століття.

Українська письменниця, як інші її попередники, котрі порушували тему залежності селянина від землі (О.Бальзак, Е.Золя, Л.Толстой, Панас Мирний, В.Реймонт), глибоко осмислює сутність людського буття, причому болі, терзання, сподівання селянина справді пропускає крізь своє серце. Жах трагедії вражає насамперед тим, що сталася вона в родині добрих, чесних, працьовитих господарів. Найщиріші сподівання Івоніки і Марійки Федорчуків пов’язані з їхнім бажанням, аби обидва сини Михайло і Сава так само глибоко полюбили землю, як і вони, аби віддавали їй усі свої сили. Правда, батьки інтуїтивно відчували, що це не стане дійсністю, бо молодший син не хоче йти їхнім шляхом. Він байдуже ставився до праці на землі, до покликання хлібороба. Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом - правом власності на землю. Батько застерігає сина, що при його аморальній поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми твору.

Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тpивогами за моpальність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю укpаїнського села. Задум повісті наpодився від глибокого внутpішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів наpодної етики, зневаження загальнолюдських цінностей, усталених віками цивілізації. Письменниця взялася за пеpо, щоб у гуманістичному поpиві застеpегти світ: "Люди схаменіться. Так не повинно бути, так не можна!", осмислити сутність людського буття.

У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чаpівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, пpаця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "пеpед людьми й Богом", тяжко заpобляв гpоші, щоб потім купити собі землю. Завжди покіpний долі, все життя мовчки і тяжко пpацював на землі. Ця земля щоpаз набиpала більшої влади над Івонікою, над усіма його помислами. Лише тяжкою пpацею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому пpацьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля стала для нього живою істотою, pідною й доpогою, з якою в уяві він pозмовляє, обожнює її. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою стpашною була його тpагедія - тpагедія pозчаpування в ній.

Hіби від сеpця відpивав стаpий Федоpчук свого сина Михайла, віддаючи в pекpути. Бо pекpутчина була для селян невимовно тяжким лихом. Івоніка боїться, що Михайло в аpмії пpосякне "чужими звичаями", пеpестане бути "виключно його скаpбом". І з того часу наяву і в снах батько думками з сином.

Та сталося найгіpше - улюбленого сина Михайла йому довелось побачити меpтвим. Спpавжній тpудівник, господаp на землі, сповнений любові до неї, був підступно вбитий. Стаpий батько знав вбивцю, але не хотів втpатити дpугого сина. Івоніку pоздиpали стpашні почуття ¬"стpах і любов до живого, і любов, і жаль за вмеpлим". Любов у його душі пеpемогла ненависть до вбивці.

У тяжкому pиданні осиpотілий батько звеpтався до землі зі словами, що свідчили пpо його пpозpіння: " Hе для тебе, синку, була вона, а ти для неї!.."

Пpибитий гоpем, він пеpемінився після смеpті сина, і зіp його відвеpнувся від землі. Бо факт бpатовбивства відкpив стаpому очі на pеальний світ. І він пpозpів.

Зчоpніла душа від гоpя і в його дpужини. Маpія також усвідомлювала, що її син Сава став бpатовбивцею. Жити з таким тягаpем було боляче і стpашно. Адже Федоpчуки головним обов'язком свого життя вважали пpидбання землі, аби побачити своїх синів багатими і щасливими господаpями, забезпечивши собі спокійну стаpість. І це не збулося.

Ольга Кобилянська в повісті "Земля" показала нам селянську любов до землі і пpаці, pозчаpування селянина в землі, тpагедію, пpичиною якої стала саме земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.

Кpок за кpоком усе чіткіше вимальовувалась позиція письменниці у любовно виписаних її щедpим сеpцем геpоях "Землі".

Кобилянська показала, що щастя людини, сутність її життя не в багатстві, не в землі, а в моpальних цінностях. Вона пеpеконливо доводить: якою б важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, тpеба завжди кеpуватися законами совісті, високими ноpмами наpодної моpалі, не збиватися з доpоги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.

ТВОРИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ ЗАВЖДИ АКТУАЛЬНІ

І.Франко, характеризуючи новий напрям, що заявив про себе на грані ХІХ-ХХ століть, одним з його яскравих представників назвав Кобилянську. Справді, в її оповіданнях, новелах, повістях епічне зображення дійсності пройняте ліричною схвильованістю і драматичним напруженням. Глибокий психологізм, ритмічна організованість окремих частин тексту, музичність фрази, малярська живописність у зображенні людини й природи - це ті художні якості письма Кобилянської, які засвідчили новий етап у розвитку українського письменства.

У творах Кобилянської поведінка людей вперше в українській літературі стала пояснюватися внутрішніми, психологічними імпульсами. Так глибокі таємниці людської душі відкривалися читачам. І тоді твори, побудовані на українському національному матеріалі, аж ніяк не втрачаючи своєї локальної специфіки, стали сприйматися як загальнолюдські художні цінності. А це ті якості, що ніколи не старіють. Завдання :складіть усний роздум на тему «Ціна землі»

Завдання :складіть усний роздум на тему «Ціна землі»

Література:

1. Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя і творчість// Драй-Хмара М. З літературно-наукової спадщини. - Нью-Йорк: Наукове товариство ім.Т.Шевченка, 1979;

2. Кобилянська О. Твори в 5 т. - К., 1995 - Т.5;

Тема № 5

ПИСЬМОВИЙ ТВІР- РОЗДУМ НА ТЕМУ: «НЕВМИРУЩІСТЬ ДУХОВНОЇ КРАСИ ЗА ДРАМОЮ –ФЕЄРІЄЮ Л.УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

Мета: навчитися самостійно викладати письмово думки, робити узагальнення й висновки

План

1. Обираємо епіграф до твору.

2. Пам’ятка « Як працювати над твором – роздумом»

3 Зразок твору

 Епіграф мас висловлювати ідею твору.

 Композиція твору повинна мати складові: теза, аргумент, доказ, висно¬вок.

 Початок висловлювання повинен бути оригінальним, нетрадиційним: цитата з твору, пояснення, коментарі чи роздуми автора з питання, яке розглядається, критична оцінка аналізованого твору чи проблема, художня замальовка чи етюд.

 У головній частині теза підтверджується вагомими аргументами, наводяться приклади з літератури, історії, висловлюються власні судження, оцінки тих чи інших літературних явищ, фактів.

 Висновок висвітлює остаточну думку, підсумовує сказане, ставить певні завдання, закликає до дій. Він повинен бути підпорядкований основній ідеї твору.

 Уникайте безсистемності викладу, дублювання змісту попередніх частин поєднання речень, що стосуються різних питань теми.

 Уживайте вставні слова тину: по-перше, по-друге, на мою думку. по-моєму, наприклад: скажемо, отже, таким чином, мені здається..., на мою думку…, я вважаю...

Зразок твору

НЕВМИРУЩІСТЬ ДУХОВНОЇ КРАСИ

(за драмою – феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»)

Не зневажай душі своєї цвіту...

Леся Українка

Пишно цвіла душа Лесі у хворому тілі. Свою внутрішню красу вклала поетеса в драму-феєрію «Лісова пісня*. Цей твір став утіленням мрій, спо­дівань, прагнень авторки.

З дитинства Леся Українка вимріювала феєрію. До цього спонукав каз­ковий світ рідного Полісся. Любов до краю, його дивовижної чарівності по­мітна в ремарці: «Містина вся дика, таємнича, але не понура, повна якоїсь ніжної, задумливої краси». Чутлива душа, багата фантазія — усе допомагало поетесі жити і бачити тонкий світ духів.

Та не тільки Полісся має невидимих мешканців, вони є скрізь. Так, М. Коцюбинський, маючи особливе сприйняття оточення, створив лебедину пісню кохання Івана й Марічки в повісті «Тіні забутих предків». І в Карпа­тах бігають аявки по смерекових лісах. Отже, кожний ліс має оте невидиме життя, що вирує, мов гірська річка, і звичайним людям його не побачити й не осягнути.

Леся Українка поєднала два світи: людей і духів. Міфологічні образи, які перейшли в драму з дохристиянських вірувань нашого народу, стали добрими, хоч «свавільні, люблять глузувати» й «душі не мають», та «серце добре» в них.

Килина не була духовно багатою. Вона не слухала розмови лісу, не лю­била житніх полів, не бачила краси й ніжності поліської природи. До таких людей приходять схожі на них духи — злидні. Кожна хвилина життя буде скорботною і важкою для них.

Мавка ж чує гармонію музики, душі. Вона не знає людського світу, зви­чаїв, проблем. Зустріч із Лукашем дала їй людське кохання. «Чи в людей па­руються надовго?» — спитала лісова дівчина. «Навік»,— сказав їй хлопець. Справді, це пророчі слова. Духовна краса людини — здатність любити. Що є у світі невмирущим і вічним? Кохання.

Героїня «Лісової пісні» хотіла жити в земному світі, але це приносило їй страшні муки. Легкість, радість, піднесеність, воля змінилися обов'язками, неприязню і зневагою. Так живуть люди: незліченні забобони, поганий на­стрій, злість, невдоволення. Ніяких високих почуттів, емоцій. Чому Мавка й Лукаш могли бути разом? Земний хлопець мав багату душу, здатну творити, «цвіт душі». Хоча заземлсність притаманна героєві, уміє він жити у світі гармонії. Для нього зустріч із Мавкою була дуже значущою.

Коли лісова царівна перетворилася у вербу, її слова про те, що «німого в лісі в нас нема нічого», стали цілком зрозумілими. Вона показала своєму коханому світ духів, лісу, озера, що помстився потім Лукашеві за зраду, стра­ждання Мавки. Перекинувшись вовкулакою, просив він прощення й отримав його: очистився від буденності, скверни, духовних вад. Ще більше зміцнився «собор його душі». Сопілка, вирізана з дівчини-верби; заспівала-заговорила ніжним голосом Мавки, і Лукаш збагнув усе й відчув, що кохання вічно жи­тиме в його серці.

Хлопець загинув, але вільний дух його став сильним у любові й вірності.

За українською народною міфологією, мавки не мають душі, але Мавка Лесі Українки отримала її в стражданнях. Внутрішня краса лісового духу стала красою справжньої дівчини. Кохання зробило її людиною.

Умирає тіло, але дух зберігає всі скарби. Мавка й Лукаш у своїй вічній любові залишилися разом. Краса їхніх душ стала міцнішою й розцвіла, бо об'єдналися вони в одне спільне джерело прекрасного

Завдання:напишіть твір- роздум на задану тему

Рекомендована література:

Основна

Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова

Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

Тема №7

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ.

«ТУТ ВСЕ СВЯЩЕННЕ, ВСЕ ТВОЄ, БО ЗВЕТЬСЯ ПРОСТО КРАЄМ РІДНИМ»

С. Пушиик

Мета: опрацювати творчу біографіюС.Пушика

Зміст теми

Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 року в с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківської області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті я Москві. Навчається в докторантурі.

Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії — після на журналістській роботі, був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Степан Пушик обирався Народним депутатом України (1990 — 1994 pp.). Належав до Народної Ради та Демблоку, голосував за суверенітет та Акт про проголошення незалежної України. У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури.

Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т.Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів “Дзвін”,

“Березіль”, лауреат Державної премії імені Т, Г. Шевченка в галузі літератури, також премій імені М. Ірчана, О. Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів.

Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець. Кандидат

філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імені Василя

Стефаника. Автор поетичних збірок “Молоді громи”, “Золотий Тік”, “Писаний камінь”, “Задума гір”, “Головний”, “Луни”, “Галич”, “Заплаканий промінь”, книжкивибраних віршів, поем і пісень “Храмолом”. Для дітей випустив збірки

“Маленьке шпаченя”, “Золотий човник”. Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольський, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети «Співають гори», «Любисток», «Над горою місяць повен», “Козак гуляє”, аудіо і грамзаписи. Степан Пушик також автор романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ “Страж-гора”, “Галицька брама”, ”Ключ-зілля”, “Перо Золотого птаха”, “Дараби пливуть у легенду”,

“Івано-Франківщина”, “Землі нев’януча краса. Івано-Франківщина”. Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів, а саме: “Казки Підгір'я”, “Золота вежа”, “Срібні воли», “Українські тости” та багатьох книжок виданих у співавторстві.

У співавторстві із В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за новелами Василя

Стефаника “Земле моя”, яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка та нову редакцію “Заплакані вікна” до 125-річчя письменника, прем'єра якої відбулася 4 травня 1996 року.

Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць “Слова о полку Ігоревім”. Стаття про Степана Пушика та посилання на наукові дослідження ввійшли до п'ятитомної “Енциклопедії “Слова о полку...”:, виданої в Санкт-Петербурзі 1995 року під редакцією Д. Лихачова.

Поет брав участь у створенні телесеріалів “Тарасові шляхи”, “Карпатське літо”, “Живе джерело”. Він упорядкував і видав посмертні твори поетеси Ольги Стрілець.

Побував у багатьох країнах світу.

Твори Степана Пушика перекладені на російську (три книжки прози й поезії), китайську, румунську, молдавську, білоруську, литовську, киргизьку, ашкирську, словацьку, непальську та інші мови.

ПРОЧИТАЙТЕ ОДИН З УЛЮБЛЕНИХ ТВОРІВ С.Пушика.

Вже листопадить осінь

Вже листопадить осінь золотиста,

Ключ журавлиний в вирій полетів

Берізки юні одягли намисто,

Очікують під вечір женихів

Холодні роси трави покривають,

Тумани сиві мітять потічки

Осіннє сонце вже не зігріває

Покриті листям лісові стежки

Іду по лісу, вражений красою,

Збираю миті в кошик грибів

Сьогодні ти далеко, не зі мною...

Лиш згадую твій погляд дорогий.

ЗАВДАННЯ:

доповніть текст матеріалами про літературну діяльність С.Пушика

Література: твори С.Пушика

Тема № 8

АВАНГАРДНІ ТЕНДЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ 1920-Х рр. МИХАЙЛО СЕМЕНКО - ПОЕТ-ФУТУРИСТ. УРБАНІСТИЧНІ МОТИВИ ЛІРИКИ («БАЖАННЯ», «МІСТО», «ЗАПРОШЕННЯ»)

Мета: охарактеризувати постать М.Семенка в українській літературі

Зміст теми

Представник авангардного мистецтва початку XX століття, єдиний, хто виступив і поетом, і теоретиком українського футуризму, Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно яскравою постаттю української літератури, неви­правдано забутим у часи монополії «соціалістичного реалізму».

Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинці Миргородського району на Полтавщині. Його мати — Марія Проскуріна — була письменницею й прищепила любов до літератури ще в дитинстві.

Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а по її закін­ченні — в Курському реальному училищі. 1911 року вступає до Петербурзь­кого психоневрологічного інституту. Закінчивши дворічні загальноосвітні курси відомого педагога А. С. Черняєва, він стає студентом природознавчо- історичного відділення педагогічного факультету. Саме на цей період при­падає початок творчого шляху поета.

Поетичним дебютом М. Семенка стала збірка «Ргеїисіе» (1913). До неї ввійшли традиційні романсові вірші елегійного типу, милозвучні, сентимен­тальні, властиві молодим поетам-початківцям. За спостереженням Д. Загула, М. Семенко «співав таким же соловейком, як і інші». Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися осторонь бурхливих подій у російській літературі, нових творчих напрямів — модернізму, символізму, футуризму. Зрештою, відкидає як безперспективний модерністський напрям і поступово схиляється до аван­гарду. Його кумирами на той час були російські поети-футуристи.

1914 року М. Семенко опиняється в Києві. Однак із початком Першої світо­вої війни Михайла мобілізовано до царської армії (за іншими даними Семенко хоче виїхати до Америки, але в 1914 році затримується у Владивостоці).

З 1916 до 1917 р. служить телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільної групи РСДРП (б). Повернувшись до Києва наприкінці 1917 р., саме в розпал визвольної боротьби, активно включається в літературний про­цес, стає одним із ватажків відродження й розвитку національної літератури.

М. Семенка приваблює «краса пошуку», «динамічний лет». Переймаючись долею національного мистецтва і України, він у той же час пише твори дуже далекі, або й узагалі відчужені від національних традицій, за що його часто критикують представники майже всіх літературних течій. З формального боку, творчість М. Семенка схиляється в бік формально-графічного вираження, охарактеризованого нині як поезомалярство. І хоча за обсягом період кверо-футуризму не надто об'ємний, але саме з ним пов'язаний великий скандал: «Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертись»,— іронізував з цього приводу згодом Семенко.

Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. Ще в 1915 р. він пише цикл «Крапки і плями», започатковуючи ним «другий період» своєї творчості, позначений відчутним впливом імпресіонізму (цикли «Осіння рана», «П'єро кохає»). Це дає поштовх до спроб модернізації традиції лірики.

Вищезгадані цикли написані у формі солдатського щоденника. У поезіях переважає інтелектуальне бачення навколишнього світу, а також тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферу людських переживань. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цього періоду — «Кондуктор», «Ніч», «Заплети косу міцніш!». Значний психологізм певною мірою став наслідком студіювання у відомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробок цього періоду дуже плідний — збірки «П'єро здається» (1918), «П'єро кохає» (1918), «Дев'ять поем» (1918), «Дві поезофільми» (1919). Варто зазна­чити, що нахил до імпресіоністичних та символістських мотивів, продикто­ваних темою кохання, Семенко маскує за П'єро — ліричним героєм, близь­ким до внутрішніх душевних почувань самого поета. Перший том повного зібрання М. Семенка має назву «Арії трьох П'єро». Третій «П'єро» — збірка «П'єро мертвопетлює» (1919) — повернення до поетики футуризму, гнівної, епатажної та ексцентричної.

Михайль Семенко бере активну участь у суспільному житті літературної України: організовує футуристичний рух у мистецтві, видає «Універсаль­ний журнал» (Київ, 1918, виходить лише 2 номери), журнал «Фламінго», у виданні якого бере участь художник А. Петрицький (1919), «Альманах трьох» (Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), одне число «Катафалка искусства» та багато ін. Кожне з цих видань гурту­вало довкола себе здібну творчу молодь. Саме в них дебютували пізніше такі відомі письменники, як М. Бажан, 10. Яновський, Р. Лісовський та багато інших. Представлені в періодичних виданнях та в збірках поезії були досить різнобарвними за жанрово-стильовою тематикою, але тема стихії міста була домінуючою темою Семенка-футуриста.

Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняє його з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тексту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лексики, синтаксичних ускладнень, а також у майстерному переході від узагальненого до конкретних образів-елементів міста («Ліхтар», «Тротуар», «Вулиця»). В. Коряк з цього приводу зауважив, що М. Семенко всією творчістю «Споруджує в українській поезії культ урба­нізму». Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теорію футу­ризму. Організовує групи «Ударна група поетів-футуристів» (1921), «Аспан- фут» (Асоціація панфутуристів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок. Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чого взагалі виходить із партії.

1922 р. він проголошує панфутуристичну теорію, за якою класичне «ака­демічне» мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає агонізувати. А тому, каже Семенко, не треба чекати, поки воно відімре, треба деструктурувати його, аби з уламків сконструювати нове — метамистецтво (надмистецтво).

1924 р. виходить ще одна збірка — «Кобзар», у якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. У протиставленні Шевченковому «Кобзареві» — намагання показати суть різниці між літературами XIX і XX ст. Нові книги М. Семенка мають назви «Степ» (1927), «Маруся Богуславка» (1927), «Малий Кобзар і нові вірші» (1928) — поет і далі вперто дратує колег-опонентів по творчій ниві, знову презентуючи свої супре-, футуро- і кубо-поезії, хоча поруч із ними зна­ходимо й традиційні віршові форми («Океанія», «Туга», «Атлантида» тощо).

Кінець двадцятих років. Комуністична машина все більше й більше тисне на творчу свободу поета, примушуючи виконувати замовлення на соціальну тематику.

У цей час футуризм як літературний напрям зникає. Він вичерпав себе. Примушений ідеолого-політичною систе­мою «зректися» футуризму, М. Семенко поступово відходить від літературного процесу.

23 квітня 1037 року в Києві відбувся творчий вечір М. Семенка. А через три дні його заарештували. У зв'язку з тим, що поет мешкав у Харкові, а до Києва часто навідувався, було навіть підготовлено два ордери на його арешт. Семенка звинуватили в «активній контрреволюційній діяльності», і надломлений морально й фізично письменник, як свідчать протоколи допи­тів від 4, 7, 8 травня 1937 року, «зізнається» в усіх пред'явлених обвинува­ченнях: спроба скинути Радянську владу в Україні за допомогою німецьких фашистів та ін. Зізнання він написав під диктовку уповноваженого Кімова на ім'я Начальника НКВД УРСР Леплевського 4 вересня 1937 року.

23 жовтня 1937 року було винесено вирок — розстріл. Того самого дня вирок було виконано.

Бажання

Чому не можна перевернути світ?

Щоб поставити все догори ногами?

Це було б краще. По-своєму перетворити.

А то тільки ходиш, розводячи руками.

Але хто мені заперечить перевернути світ?

Місяця стягнуть і дати березової каші,

Зорі віддати дітям — хай граються,

Барви, що кричать весняно, — служниці Маші.

Хай би одягла на себе всі оті розкоші!

Тоді б, певно, Петька покохав її,

скільки було сили.

А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа,

Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!

Запрошення

Я покажу вам безліч світів —

Оригінальних і капризних.

Я покажу вам безліч шляхів —

Хто хоче мого духа визвать?

Ми проходимо до останнього пункту.

Ми перемогли всі стихії й дощі.

Я відчинив двері замкнуті —

Хто хоче зі мною гулять вночі?

Завдання : зробіть ідейно – художній аналіз вірша «Запрошення»

Рекомендована література:

Основна

Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова

Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

Заняття №9

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

20-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Мета:ознайомитися з представниками літературного відродження 20-30 років;проаналізувати програми літературних угруповань.

Зміст теми

Складна картина літературного процесу

Українська література завжди щільно пов’язана з національним буттям народу. Особливо міцними стають ці зв’язки в революційну чи переходову добу, коли падають прогнилі підвалини старих суспільних структур і між новим і старим точиться боротьба не на життя, а на смерть. Тоді гостро постають проблеми гуманізму, самого сенсу життя людини, свободи, прогресу і справедливості. Такими були перші три десятиліття ХХ століття. У пореволюційні роки культура українського народу, мова якого в Російській імперії протягом кількох століть зазнавали жорстоких переслідувань, заборон, відзначається небаченим суцвіттям мистецьких талантів і силою художніх відкриттів. Відбувається справжній переворот в естетичній свідомості й художній культурі. Він був масштабним і по-своєму радикальним, витворивши нові засади й структури художнього мислення, нову систему напрямів, стилів. Розквітають, зокрема, усі жанри літературної творчості. Українська література стає модерною за змістом і формами, розвивається під гаслами духовного оновлення й національного відродження.

Естетична стратегія. Речник українського ренесансу М.Хвильовий та його генерація митців, неокласики, письменники, що сповідували самодостатність мистецтва, розуміючи його як естетичний феномен, прагнули піднести українську літературу до європейського рівня. Ще перебуваючи в «Гарті», Хвильовий утворив творчу студію «Урбіно» (від назви міста, де народився славетний основоположник європейського Ренесансу Рафаель). Цим він перекидав місток між українським відродженням 20-х рр. ХХ ст. й італійським початку ХVІ ст. Українські митці вірили, що і їм пощастить створити мистецтво великого національного ренесансу, яке відіграє вирішальну роль не тільки в Україні, а й у світовому масштабі.

Діячі національного відродження визнавали розмаїття стилів, манер та форм творчості, відкидали кайдани нормативності й консерватизму, змалювання життя в літературі тільки у формах «самого життя» (І.Франко). Принцип розмаїтості став у 20-х рр. не тільки девізом, а й реальним фактом. Неокласики, наприклад, культивували класичну форму поезії, але наповнену модерним мисленням, а М.Семенко і В.Поліщук — вільну, верлібр. Митці заперечували народницький реалізм з його голим побутовізмом і фольклоризмом, ретельну фіксацію окремих фактів без глибоких художніх узагальнень, стихійний ліризм без філософського спрямування, баналізацію форм та ідей. Вони прагнули наповнити мистецтво слова філософською глибиною, «уфілософіти літературу» (М.Хвильовий), що мало вивести її на світові обрії, на нові ідейно-мистецькі вершини, «одухотворити її вічним і ненаситним прагненням нового в змісті, чарівного й привабливого в формі» (М.Хвильовий).

Літературні угруповання. У жоден період історії розвитку мистецтва слова літературний процес не був таким складним і динамічним, як у 20-х рр. Характерною ознакою його була поява різноманітних літературних груп й організацій, які так чи інакше виражали свою добу. Митці об’єднувалися не тільки спільним настроєм, світовідчуттям, а й за естетичними принципами та певною політичною платформою. Частина письменників прагнула розв’язати соціальні й національні питання, творила виразно анґажоване мистецтво, інша зосереджувала увагу власне на естетичних проблемах, прагнучи збагатити українську літературу новими художньо-стильовими течіями й жанровими формами, виводячи її на світові обшири. У бурхливому літературному житті 20-х рр. окреслюються такі літературні організації, як «Гарт», тобто спілка пролетарських письменників, «Плуг», тобто спілка селянських письменників, «Молодняк», тобто спілка комсомольських письменників, «Аспис» (Асоціація письменників), «Ланка», «Марс» (Майстерня революційного слова), «Вапліте» (Вільна академія пролетарських літераторів), «Авангард», «Нова генерація» тощо. Ці угруповання (кожне по-своєму) утверджували модерністські стильові напрями.

Символістські групи. Символізм (франц. symbolisme — знак, символ) - одна із стильових течій модернізму, що виникла в останній третині ХІХ ст. у Франції спочатку в поезії, а згодом поширилась на живопис і театр, вплинувши на європейську й американську літературу ХХ ст. Замість традиційного образу символісти прагнули виразити індивідуальний емоційний досвід за допомогою символізованої мови, зокрема символу. Вони заглиблювалися у внутрішній, ірраціональний світ, прагнучи передати таємницю існування людського Я» за допомогою індивідуального вживання метафор й образів-символів. Важливу роль відводили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, які спроможні відбити прихований внутрішній світ, таким чином наповнивши новим сенсом романтичну концепцію двосвітності. Основоположником символізму в Франції був С.Малларме, автор поезій «Осіння скарга», «Лебеді». До символістів у Польщі належали Б.Лесм’ян, в Австрії — Р.-М.Рільке, в Бельгії — М.Метерлінк, автор п’єси «Синій птах». Український символізм до революції 1917 р. репрезентували М.Вороний, О.Олесь, Г.Чупринка, П.Карманський, М.Філянський, деякими аспектами Б.Лепкий.

В Україні після Лютневої революції 1917 р. найперше виявили себе символісти. П.Тичина, Я.Савченко, О.Слісаренко, В.Кобилянський, Д.Загул та ін. заснували в Києві символістську школу «Біла студія», що й видала збірник „Літературно-критичний альманах” (1918), спрямований проти народницьких поглядів на літературу. Його редактором був поет-символіст Яків Савченко. Тут оприлюднили свої твори П.Тичина, П.Савченко, Я.Савченко, О.Слісаренко, Д.Загул, М.Терещенко. У цьому ж році символісти утворили монолітну групу «Музагет» (Музагет — грецький епітет покровителя муз Аполона). До цієї групи належали Я.Савченко, Д.Загул, М.Терещенко, В.Кобилянський, М.Жук, В.Ярошенко та ін. Естетичну платформу виклав Ю.Іванів-Меженко у програмній статті «Творчість індивідуума і колектив» («Музагет», 1918), у якій стверджував самоцінність мистецтва і творчої особистості: «Творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загалом» і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою національну спорідненість. Це типово символістська концепція мистецтва. Настільки це були сміливі судження, що більшовицька влада закрила друкарню, в якій опубліковано альманах, а музагетівці мало не потрапили у в’язницю. В «Музагеті», окрім творів символістів, оприлюднено було статті Ю.Меженка про «Сонячні клернети» П.Тичини та М.Бурачека про образотворче мистецтво, Л.Курбаса про новітню німецьку драму. Словацький дослідник М.Неврлий вважає автора «Сонячних кларнетів» найвидатнішим представником українського символізму. 1920 р. символісти видають альманах «Гроно», але залучають до нього й імпресіоністів та футуристів (В.Поліщука, Г.Шурупія, Г.Косинку). 1922 р. «гронівці» в Катеринославі видали аванґардний альманах «Вир революції». Деякі «музагетівці» у 1923 р. ввійшли в «Аспис», поступово розсіюючись серед інших угрупувань.

Футуристські угрупування. Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) був відгалуженням модернізму, ставши одним із напрямів аванґардизму. Його творці заявляли, що творять «мистецтво майбутнього», заперечуючи його суспільну функцію та ідейний намір митця, і ставили за мету розміщанення людини та доби. Ця течія в мистецтві зарадилася в першому десятилітті в Італії, його маніфест написав поет, син мільйонера, Ф.Марінетті, оприлюднивши його у паризькій газеті «Фігаро» 1909 р. Він заперечував класичну спадщину, закликав митців поривати з традиціями, а тому стару культуру порівнював з плювальницею, музеї — з смітниками. Мовляв, нова доба вимагає створення нового типу людини, схожої на мотор, з новим складом душі, в якій би було знищено моральні страждання, ніжність та любов. Такі маніфести проголошувалися й в інших країнах. У Франції Г.Аполлінер в «Антитрадиціоналістському футуристичному маніфесті» (1913) посилав під три чорти музеї, Венецію, Монмартр, Данте, Шекспіра і Л.Толстого.

ЗАВДАННЯ:

скласти тези навчального матеріалу;вміти аналізувати літературний процес 20-30-років

Рекомендована література:

Основна

Р.В. Мовчан. Українська література 11 клас. –К.: «Грамота» 2011

Додаткова

Семенюк Г.Українська література.-К.: «Освіта» 2011

40