33. Види імунітету держави

Імунітет іноземної держави полягає у не підпорядкованості держави владі іншої держави, її юрисдикції. Саме тому імунітет називають юрисдикційним імунітетом

Імунітети держави прийнято підрозділяти на різновиди:

Імунітет від дії законодавства іноземної держави. Цей вид імунітету забезпечується такими

складовими частинами суверенітету, як незалежність і рівність держав. Дійсно, якщо держава

незалежна, то неможливо без її згоди підкорити її дії іноземному законові.

У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів іму­нітету: 1) судовий; 2) від попереднього забезпечення позову; 3) від примусового виконання рішення; 4) майновий (власнос­ті). Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її Згоди судам іншої

Причини притягнення до відповідальності значення не мають. Імунітет від попе­реднього забезпечення позову полягає в тому, що не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна Імунітет від примусового виконання рішення означав, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконан­ня судового рішення, винесеного проти неї судом іншої дер­жави. Поряд із зазначеним вживають більш загальне понят­тя — майновий імунітет. Питання про цей вид імунітету може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

Судовий імунітет:

- імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді;

- імунітет від попередніх дій;

- імунітет від попереднього виконання рішення.

Імунітет від пред'явлення позову прийнято іменувати судовим імунітетом у вузькому значенні слова. Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду. Кожна держава має право висунути вимогу в суді іноземної держави до фізичної або юридичної особи. Однак заява позову до держави в іноземному суді, як правило, неможлива, якщо тільки сама держава не погодилася на підпорядкування юрисдикції відповідної держави. Така згода може бути виражена індивідуальним актом, тобто видано спеціальний акт до даного випадку.

Імунітет від попередніх дій. Відповідно до імунітету суд, що розглядає приватно - правий спір за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи для попередньому забезпеченню

позову, тому що такі міри носять примусовий характер.

Імунітет від примусового виконання рішень іноземного суду. Відносно держави та її власності не можуть бути застосовані будь-які примусові заходи для виконання іноземного (арбітражного) рішення органами цієї, або будь-якої іншої іноземної держави.

У ході багаторічної практики вироблені окремі виключення з цього правила, що дозволяють, у випадку відмови іноземної держави від виконання судового рішення, застосовувати примусові засоби відносно власності останньої.Для застосування заходів на виконання або забезпечення судового рішення суд повинен отримати окрему згоду іноземної держави.

Імунітет власності держави означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іноземної держави. Юридичним змістом даного виду імунітету є заборона звернення стягнення і примусового вилучення майна, що належить державі. Власність користується імунітетом незалежно від наявності судового розгляду. Вона користується імунітетом навіть, якщо знаходиться у володінні особи, що не має імунітет.

Однак якщо власність держави використовується в комерційних цілях, то на неї не поширюються положення про імунітет власності держави.

Разом з тим, до деяких об’єктів права власності іноземної держави, надається повний імунітет від попередніх заходів і виконавчих дій. Це дипломатичні і консульські приміщення та інша власність держави, яка використовується для ведення дипломатичної і консульської діяльності її представництв,

консульств, спеціальних місій і т.д., імунітет яких закріплений у "Віденській конвенції про

дипломатичні зносини" від 18 квітня 1961р., "Віденської конвенції про консульські зносини" від 24

квітня 1963р., Імунітет від попередніх заходів і виконавчих дій застосовується також до об’єктів права

власності, які використовуються або призначені для використання в зв'язку з військовою діяльністю або

є військовими за своєю природою, або знаходяться під контролем військової влади (Канада, США,Австралія).

Імунітет угод держави. Оскільки держава в силу імунітету вільна від примусових заходів для здійснення іноземних законів, адміністративних розпоряджень та ін., то з цього випливає, що приватноправові відносини міжнародного характеру за участю держави, зокрема, угоди, що укладаються державою з іноземними фізичними або юридичними особами, повинні регулюватися правом цієї держави, якщо тільки самі сторони не домовляться про застосування іноземного права. Це правило давно вже склалося в іноземній судовій практиці і знаходить закріплення в міжнародних договорах.

58. Укладення договору міжнародної купівлі-продажу (вимоги, що ставляться до оферти та акцепту) за Віденською конвенцією про іжнародний договір купівлі-продажу Конвенція докладно регулює порядок укладання договору (частина друга): направлення оферти, акцепт, вступ договору в дію. За Конвенцією, контракт вважається укладеним у момент, коли акцепт оферти набуває сили (ст. 23). Акцепт оферти своєю чергою набуває сили в момент отримання акцепту оферентом (ст. 18). Оферта має відповідати таким критеріям:

1) адресується конкретній особі чи конкр. колу осіб;

2) містить осн. умови контракту (предмет і кількість товару, його ціна);

3) відбиває намір оферента зв'язати себе зобов'язальними правовідносинами у разі акцепту оферти.

У Віденській конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.) зазначено, що оферта - це дія (або бездіяльність) однієї зі сторін угоди, з яких очевидно, що вона бажає укласти договір купівлі-продажу.

Офертою вважаються тільки такі дії, що відповідають усім із зазначених нижче вимог:

1) оферта має бути пропозицією укласти договір;

2) вона повинна передбачати, що оферент буде пов'язаний її умовами у випадку акцепту. Публічне оголошення не є офертою, якщо тільки в ньому прямо не передбачено інше;

3) оферта має бути достатньо визначеною, вказувати на:

- товари;

- якість товарів;

- ціну товарів.

Акцептом вважається заява або ін. дії оферента, які виражають його згоду з офертою (ст. 18). Акцепт повинен мати безумовний характер і не містити положень, які суттєво змінюють умови оферти. Акцепт - дія (або бездіяльність) іншої сторони, з чого очевидно, що вона приймає умови, запропоновані в оферті.

Якщо сказане в акцепті істотно відрізняється від того, що сказано в оферті, такий акцепт є новою офертою. Якщо ж відмінності не суттєві, то відповідь на оферту визнається акцептом, якщо тільки оферент:

- не заперечить проти цього усно;

- не повідомить про це.

Зробити це оферент повинен протягом "розумного проміжку часу". Віденська конвенція не пояснює, що варто розуміти під "розумним проміжком часу". Вона також не містить вичерпного визначення поняття "істотні відмінності акцепту від оферти". Проте вона має перелік питань, що вважаються суттєвими. До таких питань належать:

- ціна;

- порядок платежу;

- якість і кількість товару;

- місце і термін поставки;

- обсяг відповідальності однієї зі сторін перед іншою;

- вирішення спорів.

Коли акцепт виражений у словах, то питання про те, чи мав він місце, зазвичай, не виникає.

Проте акцепт може бути виражений і через поведінку адресата оферти (через дії або бездіяльність)..

Віденська конвенція передбачає, що поведінка свідчить про акцепт тільки тоді, коли сторони про це домовилися заздалегідь. У всіх інших випадках поведінка може свідчити про акцепт тільки:

- в силу оферти, або

- в результаті практики, що сторони встановили у своїх взаємовідносинах, або

- в силу звичаю.

В 9