Семінарське заняття 2-3 Тема: Особливості виховання у різних типах сімей. (4 год.) План

1. Специфіка виховання в багатодітній та неповній родині

2. Виховання прийомних дітей.

3. Виховання дітей в умовах дитячого будинку сімейного типу.

Література

Закон України “Про організацію роботи дитячих будинків сімейного типу”

Закон України “Про охорону дитинства” (від 26.04.01)

Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.

Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. – М.: Академия, 2001. – 160 с.

Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 1998.

Кривоніс С. Роль сім’ї у моральному вихованні дітей // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка – 2002. – № 1. – С. 8.

Костів В.Неповні сім’я і розвиток комунікативної культури особистості // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка – 2002. – № 1. – С. 14.

Мазур А. Сімейне виховання як чинник виникнення тривожності у дітей дошкільного віку // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка – 2001. – № 3. – С. 107

Цикл статей у журналі “Семья и школа”. – 2000. – № 4 – 8.

Кожухарь Г. Как влиять на детей. // Семья и школа. – 2001. – № 6. – С. 5-7.

Скуратівський В. Покуть. – К.: Довіра, 1992.

Основні терміни і поняття: багатодітна, неповна, прийомна сім’я; дитячий будинок сімейного типу, мотиви усиновлення дітей

Хід роботи.

Усне опитування:

1. Розкрийте специфіку виховання в багатодітній та неповній родині

2. Особливості виховання прийомних дітей.

3. Розкрийте особливості виховання дітей в умовах дитячого будинку сімейного типу.

Самостійна робота :

Визначити та навести позитивні та негативні риси різних типів батьків-усиновителів. Знайти у повідомленнях ЗМІ відомості про діяльність в Україні ДБСТ.

Специфіка виховання в багатодітній та неповній родині

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.

З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.

Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.

Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.

ВИХОВАННЯ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ

! Опрацювати нормативно-законодавчі документи щодо організації прийомної сім’ї.

Процес сімейного виховання ускладнюється, якщо в сім’ї разом з рідними дітьми виховуються прийомні, що певний (тривалий чи менш тривалий) час знаходилися в умовах материнської депривації, що негативно позначилася на їхньому морально-емоційному вихованні. Діяльність батьків-вихователів у роботі з прийомними дітьми направляється на: а) установлення з ними доброзичливих відносин (через попереднє контактування в період відвідування їх у дитячих будинках і школах-інтернатах; вивчення й врахування обставин і умов життя в колишній сім’ї і дитячій установі; налагодження щирого і сердечного спілкування в період запрошення дітей у сім’ю в канікулярні, вихідні і святкові дні; проведення з ними спільних сімейних трудових справ, ігор, свят; прояв природної материнської і батьківської любові, турботи, допомоги); б) розширення сфери спілкування прийомних дітей у новій сім’ї з матір'ю, батьком, дідусем, бабусею, іншими членами сім’ї, зі своїми рідними братами і сестрами, із усіма дітьми; у дитячому садку і школі — з няньками, вихователями, педагогами, дітьми, учнями; у гуртках, студіях, секціях, клубах, дитячих організаціях — з однолітками, педагогами, вихователями, тренерами; в) проведення роботи з морально-статевої освіти, утворенню і коректуванню поведінки дітей, що набули досвіду сексуальних відносин; г) виховання дбайливого відношення до одягу, предметів побуту і домашньому майна.

ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В УМОВАХ ДИТЯЧОГО БУДИНКУ СІМЕЙНОГО ТИПУ

! Опрацювати нормативно-законодавчі документи щодо організації дитячих будинків сімейного типу.

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це одна з форм влаштування в сім’ю дітей-сиріт і дітей, що залишились без батьківської опіки; має статус державного закладу і користується правами юридичної особи. Він функціонує у вигляді окремої сім’ї, в якій загальна кількість рідних і прийомних дітей, як правило, не перевищує 10 чоловік, або входить до складу дитячого села (містечка).

Він виконує наступні задачі:

— реалізує право кожної дитини на проживання і виховання в сім’ї в атмосфері любові, щастя і взаєморозуміння;

— здійснює суспільно-державну допомогу дітям-сиротам і дітям, що залишилися без батьківської опіки, захищає їхні права;

— створює необхідні умови для повноцінного розвитку, підготовки до самостійного життя і трудової діяльності;

— відроджує добродійність і милосердя стосовно дітей, що виявилися в екстремальних ситуаціях і залишилися без сімейного оточення.

Спостереження і вивчення показують, що адаптація прийомних дітей у новій сім’ї йде значно швидше і конфлікти між рідними і прийомними дітьми практично відсутні за умови, якщо:

1. Мати, батько, інші члени сім’ї з перших же днів створення ДБСТ займають правильну педагогічну позицію, що полягає в тому, що вони: а) виявляють до всіх дітей єдині батьківські вимоги; б) відносяться однаково до рідних і прийомних дітей; в) виявляють до всіх дітей природну строгість і ласку; г) враховують вікові психологічні особливості дітей; д) володіють культурою батьківського спілкування з дітьми, культурою спілкування чоловіка і дружини, батька і матері.

2. Батьки, особливо мати, виявляють у відношенні до прийомних дітей природну людську любов, увагу, турботу, тепло, ласку, співучасть і співпереживання. Усе це допомагає в короткий термін (від місяця до півроку) усунути в дітей різні види психічної депривації, у першу чергу материнської (від англ. deprivation — позбавлення, обмеження, тобто позбавлення дитини можливостей бути в контакті з матір'ю, у постійному спілкуванні з нею), різноманітні негативні прояви і риси (жорстокість, агресивність, тривожність, дратівливість, запальність і ін.).

В дитячих будинках сімейного типу особливо гостро стоїть проблема морально-емоційного виховання, сутність якого полягає в тому, щоб сформувати в прийомних дітей, що виросли в умовах материнської депривації, систему правильного ставлення до батьків, оточуючих людей, самих себе. Найбільш типовими питаннями в аспекті морально-емоційного виховання, з якими зіштовхуються практично всі батьки-вихователі, є наступні.

1. Установлення доброзичливих відносин із прийомними дітьми. Переважна більшість прийомних дітей адаптуються в перші 1—2 місяці (рідше 4—6 місяців) перебування в новій сім’ї, позитивно ставляться до батьків-вихователів, особливо до матері, рідних дітей, інших членів сім’ї. Однак виділяється категорія прийомних дітей, що з перших днів перебування в ДБСТ негативно, включаючи елементи агресії, ставляться до батьків-вихователів і інших членів сім’ї (таке ставлення спостерігалося в кожної десятої дитини в основному у віці 11—15 років).

Позитивний ефект у цьому напрямку дають такі шляхи і засоби:

1) контактування з дітьми в період попередніх відвідувань їх у дитячих будинках і школах-інтернатах;

2) спілкування з ними під час запрошення в гості в сім’ю на кілька днів під час канікул, у вихідні і святкові дні;

3) проведення з ними спільних сімейних трудових справ, ігор, свят;

4) вивчення обставин життя дитини в колишній сім’ї і дитячій установі;

5) аналіз взаємин прийомної дитини в мікроколективі рідних і близьких їй людей (братів, сестер, батька, матері, дідуся, бабусі й ін.);

6) дотримання однакових вимог з боку батьків і всіх членів сім’ї до рідних і прийомних дітей;

7) застосування прийомів і засобів природної материнської і батьківської ласки (погладжування по голові, цілування, саджання на коліна, поплескування по плечу, ходіння взявшись за руки, звертання з словами "синок", "донечка", відкритий привітний погляд, вигуки схвалення і т.п.).

2. Виховання родинних почуттів у дітей. Дослідження і спостереження батьків-вихователів показують, що кровні брати і сестри, що виховуються в дитячих інтернатних установах, часом не відчувають один до одного родинних почуттів.

3. Проведення цілеспрямованої роботи з морально-статевої освіти і навчання тієї категорії прийомних дітей, що набули досвід сексуальних відносин, почерпнутий у сім’ях батьків-алкоголіків, повій, з "традицій", пов'язаних з негативним ставленням до дівчинок визначеного кола підлітків у дитячих будинках (проблема морально-статевих відносин у дитячих будинках сімейного типу загострюється в той період, коли діти із сексуальним досвідом досягають періоду статевого дозрівання).

Практика показує, що позитивний результат у морально-статевому вихованні дають:

1) наочний приклад поважного, турботливого і делікатного відношення в сім’ї батька до матері;

2) установлення гуманних і поважних відносин між батьками і дітьми, між хлопчиками і дівчатками;

3) дотримання правильного режиму життєдіяльності батьків і дітей;

4) організація різноманітних видів діяльності дітей у сім’ї й у школі (пізнавальної, трудової, ігрової, художньої, спортивно-оздоровчої);

5) індивідуальна робота батька з хлопчиками, матері — з дівчатками;

6) індивідуальні консультації і бесіди з дітьми фахівців (лікаря, психіатра, психолога, соціального педагога й ін.) і реалізація їхніх рекомендацій у сімейному вихованні.

4. Виховання дбайливого відношення до речей і домашнього майна. Як свідчать дані батьків-вихователів і наші спостереження, більшості прийомних дітей властиве "варварське відношення до одягу", "невміння берегти речі і домашнє майно".

Позитивний досвід виховання ощадливості показує, що батьки-вихователі використовують такі засоби і прийоми:

1) залучення дітей до ведення сімейного бюджету, планування витрати грошей на тиждень і місяць, покупка речей, одягу, предметів домашнього побуту;

2) видача дітям на руки грошей для окремих покупок;

3) участь дітей у благоустрої квартири, дитячих ігрових кімнат, спалень, дачних присадибних ділянок;

4) виготовлення разом з батьками елементарних речей домашнього побуту (підставок, вішалок для одягу, шухляд для взуття, кліток для кроликів, птахів і ін.) і сімейних подарунків (скриньок, вазочок, серветок, альбомів);

5) вирощування квітів;

6) залучення дітей у спортивні гуртки, технічної і художньої творчості, юних екологів, натуралістів, народних умільців (навчання в'язанню, лозоплетінню, різьбленню по дереву, випалюванню і т.д.).

5. Розширення сфери спілкування прийомних дітей як діючого засобу їхнього морально-емоційного розвитку. Спостереження показують, що в державних дитячих установах дитина постійно спілкується з однією групою однолітків. Це приводить до того, що в неї не розвиваються чи слабко розвиваються (у порівнянні з дитиною, що знаходиться то в сім’ї, то в дитячому садку, то в школі) навички спілкування, уміння вступати у відносини з незнайомими людьми, вирішувати різні життєві ситуації. Як правило, дітям з дитячих будинків і шкіл-інтернатів властиве "спілкування-обвинувачення", "спілкування-самозахист". У стилі спілкування з однолітками і старшими помітне прагнення в усьому звинувачувати оточуючих людей, яскраво виражені однотипність і бідність мови і звертання, відсутність здатності співчувати і співпереживати, небажання визнавати свої помилки.

Усуненню в прийомних дітей зазначених негативних якостей сприяє розширення сфери їхнього спілкування і практичне навчання навичкам спілкування: а) у новій сім’ї — з матір'ю, батьком, дідусем, бабусею, іншими дітьми; б) у новій сім’ї — зі своїми братами і сестрами; в) у дитячому садку і школі — з няньками, вихователями, учителями, дітьми; г) у гуртках, студіях, товариствах, секціях, клубах — з педагогами, тренерами, однолітками.

Сучасні проблеми діяльності ДБСТ:

— визначення критеріїв підбору батьків-вихователів і дітей для ДБСТ;

— особливості взаємин чоловіка і дружини, розподіл їхніх функцій;

— виявлення особливостей реальних відносин батьків-вихователів із власними рідними, друзями й іншими людьми, з вихователями дитячих садків і педагогами шкіл, рідними і прийомними дітьми;

— формування взаємин дітей у прийомній сім’ї;

— зміцнення психофізичного і морального здоров'я прийомних дітей;

— організація навчальної, ігрової, трудової, комунікативної діяльності рідних і прийомних дітей;

— шляхи і форми навчання прийомних дітей спілкуванню в сімейному і шкільному колективах;

— індивідуальний підхід батьків-вихователів до прийомних дітей з обліком їх статевовікових особливостей;

• підготовка підлітків, юнаків і дівчат до сімейного життя й ін.