6. Особливості формування облікової політики 2 на підприємствах роздрібної торгівлі

² Вимоги Закону №996, в тому числі стосовно формування облікової політики, не поширюються на фізичних осіб.

Операції з обліку товарів на підприємства роздрібної торгівлі є об’єктами бухгалтерського обліку. Порядок бухгалтерського обліку регламентується Законом №996 і національними Положеннями (стандартами) обліку. Згідно із зазначеним законом, підприємства роздрібної торгівлі повинні сформувати облікову політику і зафіксувати її у відповідному наказі.

Закон №996

Облікова політика - сукупність принципів (встановлених ст. 4 Закону №996 - Прим. авт.), методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Облікова політика має бути сформована:

1. Станом на 01.01.2000 р. - дата введення в дію національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

2. На момент створення підприємства роздрібної торгівлі (якщо воно відбувалося після 01.01.2000 р.).

3. На момент, коли підприємство роздрібної торгівлі починає новий вид діяльності, що раніше не здійснювався.

Таблиця 4

Основні елементи облікової політики щодо обліку товарів

№ з/п	Найважливіші елементи облікової політики щодо обліку товарів	Що таке елемент облікової політики	На що впливає елемент облікової політики*
1	Правила документообігу	Правила документообігу включають у себе перелік первинних документів, що використовуються на підприємстві (як за затвердженою законодавчо формою, так і за розробленою і затвердженою підприємством самостійно), дати складання таких документів, перелік посад матеріально відповідальних осіб і осіб, що мають право оформлювати і підписувати первинні документи, терміни передачі документів до бухгалтерії підприємства для відповідно обробки тощо	Дозволить підвищити ефективність контролю за збереженням товарів, визначити й адекватно покласти відповідальність, згідно зі ст. 8 Закону №996, на осіб, винних у невчасному, неправильному складанні, несанкціонованому підписанні первинних документів
2	Робоча система рахунків аналітичного обліку товарів	Складається із сукупності аналітичних рахунків (n-го порядку), що відкриваються на підприємстві з урахуванням особливостей його господарської діяльності ^1 (наприклад, за наявності на підприємстві трьох магазинів, в аналітичному обліку до рахунка 282 «Товари в продажу» доцільно відкрити три субрахунки (2821, 2822, 2823 — для обліку руху товарів у кожному з таких ма- газинів)	Дозволяє облікувати товари і операції з ними у потрібних ракурсах: за структурними підрозділами підприємства, де здійснюється облік, зберігання, використання (продаж) товарів; за видами товарів з різними методами оцінки їх вибуття; за товарними групами з різною торговельною націнкою; за видами торгівлі (за самообслуговуванням, поштою ...) тощо
3	Метод обліку елементів собівартості товарів, крім вартості їх придбання	Передбачає порядок обліку транспортно-заготівельних витрат (далі — ТЗР) протягом звітного місяця: на рахунку 282 «Товари в торгівлі» або на спеціально відкритому рахунку, наприклад, 289 «ТЗР»	Від обраного методу обліку елементів собівартості залежить механізм визначення розміру торгової націнки (чи повинна вона покривати ТЗР, чи їх сума відшкодовується покупцем у складі собівартості товарів), порядок оперативного обліку товарів (за ціною придбання або за собівартістю), розподіл функціональних обов’язків за розрахунком собівартості реалізованих товарів (бухгалтер або продавець, що складає товарний звіт)
4	Метод оцінки вибуття товарів	Передбачається, що підприємство обирає один із таких методів: ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості, ФІФО, ЛІФО, метод за цінами продажу	Впливає на тимчасовий розподіл витрат, пов’язаних із придбанням товарів між звітними періодами (на основі принципу відповідності доходів і витрат)
5	Розроблення посадових інструкцій працівників, які мають відношення до товарних операцій та їх обліку	Передбачає розроблення внутрішнього документа для кожної одиниці штатного розпису (посади) із зазначенням кола обов’язків пра-цівника, який займає відповідну посаду, його підлеглість тощо	Дозволяє чітко розподілити функціональні обов’язки між працівниками, чим підвищує збереженість товарів тощо
6	Періодичність оцінки вибуття товарів	Реалізовує право підприємства стосовно вибору періодичності відображення продажу товарів в обліку: за кожною трансакцією або у встановлені терміни, наприклад, при обробці товарного звіту, наприкінці місяця	При меншій тривалості періоду часу між відображенням списання товарів підвищується оперативність отримання інформації про обсяг реалізації, доходи, витрати й інші важливі показники діяльності підприємства

¹ Право на розробку системи аналітичних рахунків надане підприємству Інструкцією №291.

Нормативна база

ЦКУ	Цивільний кодекс України від 18.07.63 р.
Закон №698	Закон України від 07.02.91 р. №698-XII "Про підприємництво".
Закон №887	Закон України від 27.03.91 р. №887-XII "Про підприємства в Україні".
Закон №1251	Закон України від 25.06.91 р. №1251-XII "Про систему оподаткування".
Закон №98/96	Закон України від 23.03.96 р. №98/96-ВР "Про патентування окремих видів підприємницької діяльності".
Закон №283	Закон України від 22.05.97 р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
Закон №996	Закон України від 16.07.99 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".
Закон №1775	Закон України від 01.06.2000 р. №1775-III "Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності".
Декрет №56-93	Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. №56-93 "Про місцеві податки і збори".
Указ №727	Указ Президента України від 03.07.98 р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва".
Постанова №1077	Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затверджене постановою КМУ від 13.07.98 р. №1077.
Порядок №108	Порядок заняття торговою діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою КМУ від 08.02.95 р. №108.
Постанова №1698	Постанова КМУ від 14.11.2000 р. №1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування".
П(С)БО 8	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом Мінфіну України від 18.10.99 р. №242.
П(С)БО 9	Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.99 р. №246.
Інструкція №291	Інструкція про застосування Плану рахунків..., затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. №291.
Інструкція №389	Інструкція про облік роздрібного товарообігу і товарних запасів, затверджена наказом Мінстату України від 28.12.96 р. №389.
Наказ №12	Номенклатура товарів народного споживання, які враховуються у роздрібній та оптовій торгівлі (товарний словник), затверджена наказом Мінстату України від 14.01.94 р. №12.
Наказ №95	Наказ Держстандарту від 30.06.93 р. №95 "Про введення обов’язкової сертифікації продукції в Україні".
Наказ №288	Класифікація форм власності, затверджена наказом Держстандарту України від 22.11.94 р. №288.
Наказ №441	Наказ Держстандарту України від 22.10. 96 р. №441 "Про затвердження Державного класифікатора України".
Правила №400	Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МВС України від 22.06.95 р. №400.
Лист №15-03	Лист МВЕСіТ України від 17.03.98 р. №15-03/29-192 "Роздрібна, оптова торгівля. Основні поняття. Терміни і визначення".
Лист №2-3	Лист Держстандарту України від 07.02.2001 р. №2-3/7-751.
Лист №56-38	Лист Мінекономіки і з питань європейської інтеграції України від 25.02.02 р. №56-38/87.

3.

Поставка

Діяльність суб’єктів господарювання, що здійснюється ними у сфері товарного обігу, є господарсько-торговельною, спрямованою на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання. Залежно від ринку, в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Суб’єкти господарювання можуть здійснювати господарсько-торговельну діяльність в таких різновидах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; продаж і передача в оренду засобів виробництва.

Правовими формами реалізації продукції є господарські договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами. Ці договори належать до тих договорів, що спрямовані на передачу майна у власність, повне господарське відання, оперативне управління.

Договори поставки, купівлі-продажу, постачання енергетичними та іншими ресурсами укладаються в процесі здійснення господарської діяльності. Реалізація суб’єктами господарювання товарів суб’єктам, які не  здійснюють господарської діяльності, відбувається за правилами про договори купівлі-продажу.

За договором поставки одна сторона – постачальник – зобов’язується    передати (поставити) в зумовлені строки другій стороні – покупцеві – товар, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як уже зазначалося, для забезпечення державних потреб у продукції законодавство окремо регламентує відносини, що при цьому складаються. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” встановлює загальні правові та економічні принципи формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень держави на поставку продукції. Державне замовлення слід розглядати як засіб державного регулювання економіки для формування обсягу продукції, необхідної для державних потреб.

Для визначення основних ознак, притаманних договору поставки, слід порівняти його з договорами купівлі-продажу. Договір поставки відрізняється від договору купівлі-продажу за такими ознаками:

1. Продавцем (постачальником) в договорі поставки є суб’єкт господарювання. Постачальник продає товари, які він виробляє або закуповує для поставки.

2. Мета придбання товару – друга основна ознака. Договором поставки визнається договір, за яким товар придбавається або для використання в господарській діяльності (для переробки, наступного продажу), або для діяльності, не пов’язаної з особистим, домашнім використанням товару. Із мети купівлі випливає, що і друга сторона договору поставки – покупець – є суб’єктом господарювання.

3. Як характерну ознаку договору поставки можна назвати й тривалий характер взаємовідносин сторін. Поставка продукції може здійснюватися неодноразово, окремими партіями.

У договір поставки нерідко включаються умови про надання послуг або виконання робіт. Наприклад, договір поставки складного обладнання доповнюється умовами про шефмонтаж. Такий договір слід визнавати змішаним (до правового регулювання якого належать як норми про договір поставки, так і норми про виконання робіт).

Правові норми, що регулюють відносини за договором поставки, містяться в Господарському кодексі України. Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення у виробів народного споживання, а також особливі умови поставки окремих видів товарів, мають бути затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Сторонами договору поставки виступають постачальник і покупець. Постачальником, як уже зазначено, може бути як виробник, так і посередницька організація; покупцями — будь-які організації – юридичні особи, які придбавають товари для здійснення як господарської, так і іншої діяльності, не пов’язаної з особистим споживанням. Фізичні особи – підприємці можуть придбавати товари за договором поставки для підприємницьких цілей.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також вироби, визначені індивідуальними ознаками.

У разі поставки готових виробів, що включають різні деталі, комплектуючі вироби, виготовлені іншими підприємствами, застосовується кооперована поставка. Із підприємств одного виробничого циклу вирізняються: 1)   головне,   що   поставляє   закінчений   виріб   (головний   постачальник);   2)  підприємства-суміжники,  які  поставляють  складові  частини  цього виробу; 3) покупець. Господарські відносини, які виникають між учасниками кооперованої поставки, оформляються за допомогою низки договорів. При цьому головний постачальник відповідає як за виконання власних зобов’язань, так і за зобов’язання суміжників.

Укладаючи договори, сторони є вільними у виборі контрагентів і визначенні умов договору. Договір укладається і відповідно до державного замовлення. Він є єдиним юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов’язання по поставці товару. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”.

Традиційним способом укладення договору поставки є письмова розробка документа і підпис його сторонами. Пропозицію укласти договір поставки може зробити будь-яка сторона – як постачальник, так і покупець.

Зміст договору становлять права і обов’язки його сторін. Сторони при звичайному договорі поставки самостійно виробляють умови договору. Істотними є умови, без яких неможливо виконати зобов’язання. До таких умов, як правило, відносять: асортимент, кількість, якість товарів; строки поставки і ціну; порядок приймання товарів; відповідальність за неналежне виконання зобов’язань за договором; форму і порядок розрахунків за поставлену продукцію.

Сторони в договорі передусім визначають строки і кількість продукції, що поставляється. Договори можуть бути як довгострокові, що укладаються на строк понад один рік, так і короткострокові, які укладаються на строк до одного року. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного і безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі має бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторонами може бути передбачено поставку товарів окремими партіями. В такому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання – місяць. Вони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Кількість товарів також визначається за згодою сторін. Вони поставляються згідно зі специфікацією, де зазначається повний асортимент продукції, що поставляється. Розрізняють груповий і розгорнутий асортимент. При груповій номенклатурі товари позначаються за узагальненими ознаками (трикотажні вироби), при розгорнутій – за видовими ознаками (трикотажні вироби – сукні, костюми певного фасону, сорту тощо).

Продукція, що поставляється, має відповідати за якістю стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначають у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо таку документацію не опубліковано в загальнодоступних виданнях, її копії на вимогу покупця повинні додаватися постачальником до примірника договору, належного покупцеві.

При відсутності в договорі умов щодо якості товарів вона визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Якщо якість поставленої продукції нижча, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має вправо відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені, – вимагати повернення оплаченої суми. При можливості усунути недоліки поставлених товарів без повернення їх постачальнику покупець має право вимагати від нього їх усунення в місці, де перебуває товар, або зробити це своїми засобами за рахунок постачальника.

У разі поставки товарів, які відповідають стандартам чи технічним умовам, але виявилися нижчого сорту, ніж було домовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від їх прийняття і оплати.

При відмові покупця від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) чи умовам договору, постачальник зобов’язаний розпорядитися ними в десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, – протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця про відмову від товарів. Якщо постачальник у зазначений строк не розпорядиться товарами, покупець має право реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають реалізації на місці в усіх випадках.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених товарів, які не могли бути виявленими при звичайному їх прийманні, та пред’явлення постачальникові претензій у зв’язку з цими недоліками мають визначатися законодавством відповідно до Господарського кодексу України.

Стандартами чи технічними умовами передбачаються строки для встановлення покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки, що будуть  більш тривалими порівняно з передбаченими стандартами чи технічними умовами.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару, а гарантійний строк експлуатації – від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше року з дня одержання виробу покупцем. Постачальник гарантує якість товару в цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб.

Постачальник зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

Господарським кодексом України передбачена відповідальність постачальника в разі поставки виробів неналежної якості. Покупець має право стягнути з нього штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних товарів, якщо інше не передбачено законом чи договором (статті 231, 269 ГК України).

Стандарти, технічні умови можуть передбачати також комплектність товарів, що поставляються.  Договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

У разі поставки некомплектних виробів постачальник зобов’язаний на вимогу покупця доукомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання вимоги або замінити комплектними виробами, якщо сторонами не погоджено інший строк. До укомплектування виробу або його заміни покупець має право відмовитися від його оплати, а якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум. Якщо постачальник у встановлений строк не замінить його комплектним, покупець має право відмовитися від товару.

Прийняття покупцем некомплектних виробів не звільняє постачальника від відповідальності, яка є такою самою, як і відповідальність за поставку неякісних товарів

4.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб

{ Назва Закону в редакції Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118 }

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 3, ст. 9 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 494/95-ВР від 22.12.95, ВВР, 1996, N 3, ст. 10 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99, ВВР, 2000, N 4, ст.28 N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247

N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118

N 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 33, ст.471

N 3352-VI ( 3352-17 ) від 12.05.2011, ВВР, 2011, N 45, ст.486

N 4851-VI ( 4851-17 ) від 24.05.2012

N 5026-VI ( 5026-17 ) від 22.06.2012 }

{ У тексті Закону слова "Уряд Автономної Республіки Крим" замінено словами "Рада міністрів Автономної Республіки Крим" у відповідному відмінку згідно із Законом N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99 }

Цей Закон встановлює загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт, надання послуг (далі - продукція) для задоволення пріоритетних державних потреб суб'єктами господарської діяльності України всіх форм власності.

{ Преамбула із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Стаття 1. Поставки продукції для державних потреб

1. Пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. { Абзац перший частини першої статті 1 в редакції Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. { Абзац другий частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Державні замовники - Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету. { Абзац третій частини першої статті 1 в редакції Закону N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Виконавці державного замовлення - суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб. { Абзац четвертий частини першої статті 1 в редакції Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

2. Поставки товарів, робіт і послуг для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього. { Абзац перший частини другої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Обсяги коштів для закупівлі зазначених товарів, робіт і послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування. { Абзац другий частини другої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

3. Потреба в товарах, роботах і послугах, необхідних для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до положень цього Закону. { Абзац перший частини третьої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Поставки товарів, робіт і послуг для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети. { Абзац другий частини третьої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

4. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і розміщенням державного замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, випуском видавничої продукції на умовах державного замовлення, поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (післядипломна освіта) для державних потреб, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються окремими актами законодавства України.

{ Частина четверта статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99, N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, N 3352-VI ( 3352-17 ) від 12.05.2011, N 5026-VI ( 5026-17 ) від 22.06.2012 }

Стаття 2. Формування державного замовлення і здійснення контролю за його виконанням

{ Назва статті 2 в редакції Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

1. Держава виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. ( Частина перша статті 2 в редакції Закону N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99 )

2. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. { Абзац перший частини другої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Порядок формування державного замовлення та пріоритетні державні потреби затверджуються Кабінетом Міністрів України. { Абзац другий частини другої статті 2 в редакції Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

( Частина друга статті 2 в редакції Закону N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99 )

3. Державні замовники:

здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення у порядку, встановленому Законом України "Про здійснення державних закупівель" ( 2289-17 ), крім послуг з підготовки фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (післядипломна освіта) за державним замовленням; { Абзац другий частини третьої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, N 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010, N 4851-VI ( 4851-17 ) від 24.05.2012 }

укладають з виконавцями державного замовлення державні контракти;

{ Абзац четвертий частини третьої статті 2 виключено на підставі Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

{ Абзац п'ятий частини третьої статті 2 виключено на підставі Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

4. Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.

{ Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

5. Координація роботи, пов'язаної з формуванням державного замовлення і здійсненням контролю за його виконанням, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

{ Частина п'ята статті 2 в редакції Законів N 1329-XIV ( 1329-14 ) від 21.12.99, N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

{ Частину шосту статті 2 виключено на підставі Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

{ Частину сьому статті 2 виключено на підставі Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

8. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.

{ Статтю 3 виключено на підставі Закону N 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010 }

Стаття 4. Фінансове забезпечення виконання державного замовлення

1. Фінансове забезпечення виконання державного замовлення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

{ Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003; в редакції Закону N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Стаття 5. Відповідальність за нецільове використання коштів державного бюджету

1. Відповідальність за нецільове використання коштів державного бюджету, передбачених для забезпечення виконання державного замовлення, несуть відповідні посадові особи згідно із законодавством.

{ Закон доповнено статтею 5 згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Стаття 6. Звітність та оприлюднення інформації про виконання державного замовлення

1. Складання та подання звітності про виконання державного замовлення здійснюються у порядку, визначеному Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ).

2. Державні замовники зобов'язані оприлюднити інформацію про виконання державного замовлення та ефективність використання коштів державного бюджету в порядку, встановленому Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ).

{ Закон доповнено статтею 6 згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 22 грудня 1995 року N 493/95-ВР

державним за­мовленням 1.Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єк­тами господарювання — виконавцями державного замовлення та державними замовника­ми, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких ви­значаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника звиконавцем щодо виконання державного замовлення. 2.Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. 3.Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контрак­ту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шля­хом підписання сторонами єдиного документа. 4.Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замов­ленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. 5.Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення держав­ного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судо­вому порядку державного замовлення недійсним. 1. Відповідно до Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритет­них державних потреб» державними замовниками є: Верховна Рада України та інші цен­тральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи — головні розпорядники коштів державного бюджету. Виконавці державного замовлення — суб'єкти господарювання всіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб. Відповідно до ч. 8 ст. 1 Закону України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державне замовлення є обов'язковим для підприємств та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (дер­жавні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до чинного законодавства монополістами на ринку певної продукції. Суб'єкти господарювання інших форм власності вправі добровільно на конкурсних засадах укладати державні контракти, основою яких є державне замовлення. Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення на підставі сформованого у встановленому порядку державного замовлення, умови якого визначаються відповідно до обсягів та складу останнього. 2. Частина 2 ст. 183 ГК конкретизує положення ч. 2 ст. 2 Закону «Про державне замовлен­ня для задоволення пріоритетних державних потреб», відповідно до якого гарантом за so­бов'язаннями державних замовників виступає держава. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, КМУ визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні змовники забезпечуються КМУ фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повноїоплати державного замовлення, якщо інше не передбачене законом, і є відповідальними зазадоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах. Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання передбачена і ст. 200 ГК («Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань»), і § 4 гл. 49 ЦК («Гарантія»). Однак у зазначених статтях в якості гарантів визначені банки, інші фінансові установи, страхові компанії. Таким чином, КМУ не визначений законодавцем як гарант, через щовідповідні положення про гарантію можуть застосовуватися за аналогією закону. 3. Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» не встановлені строки формування державних замовлень та строки, до сплину яких державний контракт має бути укладений. Оскільки поставка продукції для державних потреб забезпечується за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, що залучаються для цих потреб, то формування державним замовником державного замовлення можливе за наявності затверджених на черговий фінансовий рік обсягу та структури асигнувань. На цей час строки і порядок формування державного замовлення визначаються Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженим постановою КМУ від 29 лютого 1996 р. . Г.т6 (у редакції постанови КМУ від 13 грудня 2001 р. № 1650). Щодо строків укладання державних контрактів, то вони цим Порядком не визначені. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p., який застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, закупівля може здійснюватися із застосуванням таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (виконавця). Таким чином, укладення державних контрактів на поставку продукції для державних потреб можливе як у конкурентний, так і неконкурентний спосіб. Статтею 33 Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» визначено умови застосування процедури закупівлі у одного виконавця. Такими умовами, зокрема, є: відсутність конкуренції (з технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені (виконані) тільки певним виконавцем, і при цьому немає альтернативи; закупівлі товарів, робіт чи послуг, які у зв'язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю; закупівель, які здійснюються за значно нижчими за ринкові цінами, що діють протягом дуже короткого строку; закупівлі послуг щодо виконання наукових досліджень та розробок, медичних та побутових послуг; виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв'язку з особливими економічними чи соціальними обставинами, яких замовник не міг передбачити. При цьому порядок укладення договору між замовником та виконавцем вказаним Законом не врегульований. Законодавець обмежився вказівкою, що процедура за­купівлі у одного виконавця передбачає укладення договору після проведення переговорів між замовником та виконавцем. Таким чином, у випадку укладення державного контракту унеконкурентний спосіб повинен застосовуватися загальний порядок укладення господар­ських договорів, визначений ст. 181 ГК (див. коментар до неї). 4.ГК не встановлено відповідальності за ухилення від укладення державного контракту для тих суб'єктів господарювання, для яких прийняття державного замовлення до виконан­ня є обов'язковим. Частиною 2 ст. 4 Закону «Про поставки продукції для державних потреб» (у редакції Закону від 22 грудня 1995р.) був встановлений штраф у розмірі вартості державного контракту, який виконавець сплачує державному замовнику у разі необгрунтованої відмови виконавця від укладення державного контракту. Чинною редакцією Закону «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р. відповідальність ви­конавця державного замовлення за зазначене правопорушення не передбачена. Відповідно до ч. 2 ст, 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» у разі необгрунтованої відмови постачальника (виготовлювача) від укладення державного контракту (договору) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву за зобов'язаннями, встанов­леними законодавством, постачальник (виготовлювач) сплачує штраф у розмірі вартості продукції, визначеної згідно з державним контрактом (договором). Переддоговірні спори, що виникають при укладенні державних контрактів, підвідомчі господарським судам України (ст. 12 ГПК). 5.Оскільки за своєю природою державне замовлення є актом державного органу, викона­вець державного замовлення може звернутися до господарського суду з позовом про визнан­ня державного замовлення недійсним повністю або частково в порядку, передбаченому ГПК.

ПОСТАВКИ ПРОДУКЦІЇ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ПОТРЕБ

— в Україні система екон., прав., орг. та інших заходів щодо формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень д-ви на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг суб'єктами госп. діяльності різних форм власності. Є засобом держ. регулювання економіки і задоволення потреб країни в продукції, необхідній для вирішення соціально-екон. проблем, підтримання обороноздатності д-ви та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні держ. матеріал ьних резервів, реалізації держ. і міждерж. цільових програм, забезпечення функціонування органів держ. влади. Правові засади П. п. для д. П. встановлено Законами України «Про поставки продукції для державних потреб» (1995, з наст, змінами і доп.), «Про державний матеріальний резерв» (1997) та ін. актами. Відносини, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для держ. потреб сільськогосп. продукції, продовольства, озброєння, військової техніки та ін. спеціально визначених товарів, регулюються окр. законод. актами.

Відповідно до зак-ва держ. замовниками виступають м-ва та ін. центр, органи держ. викон. влади України, РМ АР Крим, обласні, Київ, та Севастопольська міські держ. адміністрації, держ. організації та установи, визначені Законом про Держ. бюджет України або уповноважені КМ України укладати держ. контракти. Виходячи з інтересів д-ви, ці замовники шляхом конкурс, відбору визначають виконавців держ. замовлення і укладають з ними державні контракти, забезпечують виконавців необхідними фін. ресурсами. Гарантом за зобов'язаннями замовників виступає д-ва в особі КМ України. Виконавцями держ. замовлення можуть бути суб'єкти господарювання всіх форм власності, які відповідно до умов укладеного контракту виготовляють і поставляють продукцію для держ. потреб. З метою екон. стимулювання виконання держ. замовлень виконавцям можуть надаватися пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільг, умовах, валютні кошти, митні та ін. пільги. У разі невиконання або неналежного виконання контракту на поставку продукції для держ. потреб з винної сторони стягується передбачена контрактом неустойка (штраф, пеня), а також у повному обсязі відшкодовуються завдані збитки. Сплата неустойки, а також відшкодування збитків у разі неналеж. виконання зобов'язань не звільняють виконавця від реалізації держ. контракту в натурі. Спори, що виникають при укладанні та виконанні контрактів на поставку продукції для державних потреб, а також щодо відшкодування завданих збитків, розглядаються госп. судами.

Див. також Державне оборонне замовлення, Матеріально-технічне постачання, Мобілізаційний резерв.

Сутність державного замовлення і контракту на продукцію

Державне замовлення і контракт регулюються Законом України "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятим Верховною Радою України 22 грудня 1995 року і введеним в дію постановою ВРУ № 494/95. Даний Закон встановлює загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Державними потребами вважаються потреби України в продукції, необхідній для розв”язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб"єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Державні замовники - це міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Виконавці державного замовлення - це суб"єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов”язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються до цього.

Гарантом за зобов'язаннями державних замовників виступає Кабінет Міністрів України.

Обсяги коштів для закупівлі зазначеної продукції передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування.

Потреба в продукції, необхідній для забезпечення виконання регіональних цільових програм (поставки продукції для регіональних потреб), визначається державними адміністраціями.

Поставки продукції для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету, місцевих бюджетів, а також позабюджетних джерел, що залучаються для цієї мети.

З метою організації робіт, пов"язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням Кабінет Міністрів України визначає і затверджує: державних замовників; міністерства, відомства, інші центральні органи державної виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, формують державне замовлення і доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення .

Аналогічну функцію виконують уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації щодо поставок продукції для забезпечення виконання регіональних програм.

Державні замовники: здійснюють, виходячи із інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення для укладання з ними державних контрактів шляхом проведення конкурсного відбору; укладають з виконавцями державного замовлення державні контракти; гарантують виконавцям державного замовлення від імені держави оплату продукції, яка поставляється для державних потреб за умовами, що визначаються державним контрактом.

Державні замовники мають право на договірній основі делегувати частину своїх функцій відповідним підприємствам, установам та організаціям на умовах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, є відповідальними за задоволення державних потреб у відповідній продукції.

Контроль за виконанням поставок продукції для державних потреб здійснюють державні замовники та центральні органи державної виконавчої влади.

Порядок формування державних замовлень, розміщення поставок продукції для державних і регіональних потреб, контролю за їх виконанням встановлюється відповідно Кабінетом Міністрів України та регіональними державними адміністраціями.

За рішенням Кабінетом Міністрів України державний замовник може вносити необхідні зміни до державного конракту або припиняти його дію згідно з чинним законодавством України.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності -монополістів на відповідному ринку продукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виканавцям державного замовлення.

З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть надаватися пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти митні та інші пільги. Для підприємств, організацій - постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів у разі необхідності можуть встановлюватися спеціальні квоти (державне бронювання) на обов"язковий продаж цих ресурсів виконавцям державних замовлень, що мають стратегічне значення, пов"язані з підтриманням необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

У разі невиконання або неналежного виконання державного контракту на поставку продукції для державних потреб з винної сторони стягується передбачена контрактом неустойка (штраф пеня), а також відшкодовуються завдані збитки.

У разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб та при наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту.

При невиконанні зобов'язань за державним контрактом виконавець, крім сплати неустойки, відшкодовує збитки в повному обсязі, які було завдано неналежним виконанням зобов'язань.

Сплата неустойки (штрафу, пені), а також відшкодування збитків у разі неналежного виконання зобов'язань за державним контрактом не звільняють від виконання державного контракту в натурі.

Державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом.

При невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом, державний замовник відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

У випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції -завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб"

Верховною Радою України 22 грудня 1995 року прийнято Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" (далі - Закон), який введено в дію з дня його опублікування (газета "Голос України" від 23.01.96 N 13).

Закон регулює цивільно-правові відносини, пов'язані не лише з поставками продукції (товарів), але й з підрядом. Тому-то у вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням державних контрактів, арбітражним судам слід керуватися відповідними нормами законодавства, що регулюють такі відносини, зокрема, Цивільним кодексом України.

Цей Закон не регулює відносини, що виникають у зв'язку з формуванням і розміщенням державного замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також питання, пов'язані з укладанням та виконанням договорів (контрактів), які забезпечують поставку (закупівлю) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння, військової техніки та інших спеціально визначених (специфічних) товарів (частина четверта статті 3 Закону). Закупівля ж сільськогосподарської продукції і продовольства для загальнодержавних потреб регулюється Указом Президента України від 18.01.96 N 62/96 "Про задоволення державних і регіональних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік".

Державними замовниками відповідно до частини першої статті 1 Закону є Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, визначені Законом про Державний бюджет України, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Кабінет Міністрів України визначає також центральні органи виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб.

4.

Параграф 2. Контрактація сільськогосподарської продукції

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

3. У договорах контрактації повинні передбачатися:

види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин;

кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації

1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

3. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

4. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

5. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації

1. За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом.

2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

3. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

Параграф 3. Енергопостачання

Стаття 275. Договір енергопостачання

1. За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

2. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

3. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

4. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

5. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами.

Контрактація сільськогосподарської продукції: правові аспекти

В наш час все більше учасників аграрного ринку намагаються встановити довготривалі господарські зв’язки щодо купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Переробні і торговельні підприємства часто вже навесні укладають договори з сільськогосподарськими виробниками. Так довготривалі зв’язки дозволяють як сільськогосподарським виробникам, так і переробним та торгівельним підприємствам планувати свою діяльність.

В ринковій економіці існує п’ять основних моделей контрактації сільськогосподарської продукції[1]: Централізована. Це вертикально скоординована модель, при якій покупець купляє продукцію від фермерів і здійснює її переробку чи пакування. Як правило, квоти на вирощування розподіляються до вирощування, якість продукції жорстко контролюється.

В цій моделі покупець може отримувати продукцію від тисяч дрібних виробників. Обсяг діяльності компанії-покупця може бути різним. Це може бути тільки постачання необхідних сортів насіння, а може бути і надання повного спектру послуг з обробітку землі та збирання врожаю.

Модель з основною ділянкою. Модель з основною ділянкою є підвидом централізованої моделі. В цій моделі компанія-покупець має також основну земельну ділянку недалеко від переробного підприємства. Компанія-покупець виробляє на своїй землі частину необхідної продукції з метою гарантування отримання сільськогосподарської продукції. В деяких випадках основна ділянка використовується як демонстраційне поле.

Багатостороння. При багатосторонній моделі в процес контрактації залучаються різні державні і приватні організації. В багатосторонній моделі можуть бути організації, які відповідальні за кредитування, виробництво, переробку і маркетинг. Важливу роль організації контрактації за багатосторонньою моделлю можуть мати органи місцевого самоврядування, які допомагають організувати контрактацію у невеликих сільгоспвиробників.

Неформальна. За цією моделлю приватні підприємства чи невеликі компанії закупають продукцію у фермерів кожен сезон. Ця модель часто застосовується при продажу свіжих овочем і фруктів. Сільськогосподарська продукція, як правило, не переробляється, а тільки пакується. Допомога покупця обмежується наданням посівного матеріалу і основних добрив, допомога при вирощуванні не надається.

Успіх неформальної моделі часто залежить від державної дорадчої служби. Посередницька модель. При посередницькій моделі великі переробні і торговельні компанії закупають продукцію через посередників - індивідуальних заготівельників або об’єднання фермерів. В Україні знайшли поширення всі зазначені моделі, крім багатосторонньої.

Після набрання чинності новими Цивільним (ЦК) і Господарським (ГК) кодексами, правильне юридичне оформлення довготривалих відносин набуває особливо важливого значення. Правове оформлення довгострокових відносин з реалізації сільськогосподарської продукції може відбуватися, як мінімум, трьома шляхами: — укладання договорів контрактації; — укладання попередніх договорів; — укладання договорів поставки. Однією з основних перепон в нормальному правовому оформленні контрактації сільськогосподарської продукції є жорстка фіксація істотних умов договору в ГК.

Відповідно до статті 180 ГК господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При контрактації сільськогосподарської продукції майже не виникає проблем з визначенням предмету договору, за виключенням визначення якості продукції. Вимоги щодо якості продукції повинні визначатися відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Також у сторін не виникає проблем з такою фактично непотрібною, але юридично необхідною істотною умовою договору як строк його дії. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Одним з найскладніших питань контрактації сільськогосподарської продукції є визначення ціни. Все дуже просто, якщо сторони договору контрактації вже знають ту ціну, яку заплачено за сільськогосподарську продукцію. Але в багатьох випадках сторони не бажають встановлювати фіксовану ціну в договорі. Це пояснюється значними коливаннями цін на сільськогосподарську продукцію. Існує декілька способів встановлення ціни в договорі. До таких способів належать: — фіксована ціна; — змінна ціна - ціна, яка може бути змінена за певних умов; — ціна, що встановлюється на основі ринкових або біржових цін; — змішана ціна - ціна, частина якої фіксується, а інша частина є змінною — ціна, яка визначається за результатами продаж.

В Україні такий спосіб встановлення ціни не поширений, але в світовому досвіді контрактації сільськогосподарської продукції є практика встановлення ціни, що визначається за результатами подальшого продажу. Наприклад, ціна на цукрові буряки в умовах вільного ринку може встановлюватися як відсоток від ціни реалізації цукру.

Незважаючи на різноманіття способів встановлення ціни чинне законодавство намагається звузити можливості сторін, що звичайно не сприяє розвитку господарського обігу. ЦК містить ліберальні вимоги до встановлення ціни і не вимагає її фіксації, відповідно до ЦК ціна взагалі не відносить ціну до істотних умов договору. З ГК ситуація гірша. Відповідно до ст.189 ГК ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Для того ж, щоб повністю виконати вимоги ГК, в договорі необхідно зафіксувати певну ціну в договорі. Ціна може бути зафіксована як у договорі, що складається у формі єдиного документу, так і в будь-яких додатках до договору, наприклад в специфікації.

Виникає запитання: як, не порушуючи вимоги ГК, встановити нефіксовану ціну в договорі контрактації. Зараз на практиці непоодинокі випадки, при яких сторони укладають договір з зазначеною в ньому мінімальною ціною, а потім вже підписують зміни до договору, в яких зазначають вже змінену ціну. Такий порядок, на жаль, не сприяє встановленню нормальних довгострокових господарських відносин. Особливо небезпечні такі договори для продавця. Якщо сторони не досягнуть домовленості щодо нової ціни, то покупець має право вимагати від продавця виконання зобов’язання за зафіксованою в договорі мінімальною ціною.

З точки зору автора, для встановлення нефіксованої ціни достатньо зафіксувати ціну в договорі із зазначенням, що при настанні певних умов ціна змінюється. Наприклад, можна зафіксувати ціну і зазначити, що у разі, якщо біржова ціна на сільськогосподарську продукцію на день передачі товару буде відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від ціни, зазначеної в договорі, то товар оплачується за іншою ціною.

В той же час, при використанні нефіксованих цін сторони дуже уважно повинні записувати в договір правила розрахунку нової ціни. Наприклад: формулювання „ринкова ціна” „біржова ціна”, „ціна, що складеться в регіоні” недостатньо для того, щоб ціна вважалася зазначеною в договорі. Формулювання повинно бути точним, наприклад:

Товар продається за ціною 30 коп. за 1 кг. У разі, якщо середня ціна на оптовому ринку _______________ міста __________________ на день передачі відрізняється від ціни, зазначеної в договорі, більш ніж на 10 %, то ціна товару дорівнює ціні на зазначеному ринку на день передачі товару. Ціна визначається як середня на зазначеному ринку за даними „Агроогляд+” - щотижневого додатку до всеукраїнського інформаційного журналу „Агроогляд”.

У разі, якщо ж порядок визначення зміненої ціни не буде встановлено точно, то це може призвести до того, що або договір буде визнаний неукладеним, або буде діяти та ціна, яка зафіксована в договорі.

Сторони можуть також укласти попередній договір. Відповідно до ст. 182 ГК попередній договір - це договір, за яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

ЦК взагалі не вимагає від сторін погодження в попередньому договорі істотних умов основного договору, достатньо тільки зазначити порядок погодження істотних умов основного договору.

Як ми бачимо, законодавство не вимагає зазначати в попередньому договорі всі істотні умови, а отже сторонам достатньо встановити порядок визначення істотних умов.

Так, наприклад обсяг поставок може бути встановлений в залежності від погодних умов в регіоні, або від обсягів реалізації покупця.

Також сторони мають можливість зазначити певний порядок розрахунку сторонами ціни. Головне: Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. В тому ж разі, якщо обсяг поставок або ціна товару не може бути визначена на підставі попереднього договору, попередній договір навряд чи можна вважати укладеним. Тобто в попередньому договорі може не бути взагалі будь-якої фіксованої ціни, але порядок визначення ціни не повинен допускати різного тлумачення.

В попередньому договорі можуть бути зазначені санкції, які застосовуються до сторони, що ухилилась від укладення основного договору.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Який же договір може бути основним при контрактації сільськогосподарської продукції? Це може бути як договір контрактації, передбачений ЦК і ГК, так і договір поставки. У разі ж, якщо продавцем товару є громадянин - не суб’єкт підприємницької діяльності, укладається договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.272 ГК у договорах контрактації повинні передбачатися: - види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; - кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; - обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; - взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору.

Порівнюючи істотні умови договору поставки і договору контрактації зазначимо, що в договорі контрактації повинні бути зафіксовані обов’язки контрактанта щодо надання допомоги в організації виробництва і транспортування (наприклад, повинно бути зазначено, що допомога контрактантом не надається) і взаємна відповідальність сторін. В договорі ж поставки, на відміну від договору контрактації, умови повинні бути викладені відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів „Інкотермс”