Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 8 Громадянське суспільство.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
26.11.2019
Размер:
119.81 Кб
Скачать

3. Громадянське суспільство в Україні

Історія становлення громадянського суспільства в Ураїні

Ідея громадянського суспільства в Україні виникає на рубежі ХІХ - ХХ століть. У той час український народ проживав в межах двох імперій - Російської та Австро-угорської. Становище його в суспільному укладі цих імперій розрізнялося доволі істотно з точки зору статусу громадянського суспільства.

Українська Галичина входила до складу Австро-Угорщини в одну адміністративну одиницю - Галичину - разом з південною Польщею. В ній дещо переважало польське населення. Адміністративним центром її був Львів. У Львові знаходились також основні польські навчальні заклади та інші культурні центри. Подібна етнічна суміш не перешкоджала чіткій національній самовизначеності як поляків, так і українців, що жили громадами, стосунки між якими були досить напруженими. В економічному плані галицькі українці порівняно із наддніпрянцями жили дуже бідно, але в порівняно демократичній державі, в Галичині зокрема було високо розвинене громадянське суспільство - система кооперативів, просвітницьких товариств, політичних партій, громадських організацій. Українці в Австро-Угорщині безуспішно боролися за утворення хоча б окремої адміністративної одиниці, що об'єднувала б їх територіально. Але всі проблеми розв'язувалися в просторі громади.

У західній Україні, аж до приєднання до СРСР, громадянське суспільство було досить розвиненим. Тут діяли такі національні економічні товариства, як «Дністер», «Народна торгівля», «Сільський господар». Тільки Центральна Асоціація українських кооперативів об'єднувала 4000 кооперативів і 700 тис. членів. Зусиллями товариств «Просвіта» і «Рідна школа» було засновано близько 40 гімназій, ліцеїв, професійно-технічних училищ та понад З тис. народних українських шкіл. Розвивався жіночий рух.

Однак після 1939 року, з приєднанням до тоталітарного СРСР, зникає приватна власність, руйнуються культурні й економічні зв'язки, характерні для громадянського суспільства. В умовах відсутності правового захисту особи, нехтування правами людини це призвело до повної підпорядкованості людини тоталітарній державі.

Ситуація в Наддніпрянській Україні була кардинально іншою. Тут українське суспільство не становило громади, яка б протистояла російському населенню чи російській громаді. І це було фоном, на якому проходило формування в Україні громадянського суспільства. Воно розпочало формуватися після реформ 60-их років ХІХ століття. Громадянське суспільство, в силу зазначених обставин від початку було розшароване в різних громадських та політичних просторах. Існував ліберальний земський рух, що формував елементи місцевого демократичного самоуправління і цілу систему освітніх, медичних, наукових, мистецьких тощо організацій. Цей рух створював громадянське суспільство в загальноімперських рамках. Український політичний і культурний рух створював мережу просвітницьких, літературних, театральних тощо груп і інституцій, які діяли в україномовній сфері і формували громадянське суспільство в національних рамках. Саме ця система українського національного громадянського суспільства сформувала після Лютневої революції 1917 року Центральну Раду - зародок незалежної української держави (один із її фундаторів, соціал-демократ Дмитро Антонович, увійшов до Ради від українських співочих товариств).

Іван Франко якось висловив думку, що Україна давно була б вільною, якби не розпорошувала революційного потенціалу і всі сили зосередила на завоюванні незалежності. Однак, переважна більшість визвольних зусиль української демократії діяла в загальноімперському просторі. Не випадково майже всі політичні партії, включаючи суто національні, стояли на позиціях федеративного зв'язку України з Росією. Незалежність 1918 року прийшла тільки внаслідок розвалу імперського центру.

Тоталітарна влада ретельно знищувала всілякі зародки громадянського суспільства. Злочином або «антипартійним вчинком» вважалася будь яка спроба неконтрольованої колективної дії, навіть колективні звернення до влади. Повністю ліквідована була вся система громадянського суспільства в Західній Україні. Головним же способом ліквідації громадянського суспільства стало перетворення структур громадянського характеру на горезвісні «важелі». Поставлені під тоталітарний контроль, профспілки, творчі об'єднання та інші елементи перетворилися на свою протилежність. (письменники: розстріляний, вислано..)

В ході перебудови тоталітарна система почала розвалюватися, і її «важелі» набували зародкової автономії. Спілка письменників України та інші «творчі спілки» з напівміністерств для управління напівкультурою поступово перетворювались на центри громадського характеру.

Нова українська держава виникла як спадкоємниця УРСР, а її громадянське суспільство - як спадкоємець системи «важелів». Основна проблема, що постала перед суспільством України в розпочату 1991 роком епоху трансформації, полягає в переході від суспільства тотального контролю до суспільства, побудованого на європейських цінностях і принципах - політичній демократії, ринковій економіці та національній державі. Системі контролю має бути протиставлена розвинута система самодіяльного громадянського суспільства. При цьому основна проблема полягає не тільки в створенні нових інституцій чи спілок, скільки в переосмисленні функцій і старих, і новостворюваних елементів громадянського суспільства за умов демократії, незалежності і ринку.

Розглядаючи сучасний стан громадянського суспільства в Україні, необхідно розглядати як рівень розвиненості інститутів громадянського суспільства, так і стан громадянської культури, зокрема, рівень громадської активності населення країни.

Політичні партії

Політичні партії є специфічним інститутом громадянського суспільства. Особливість політичних партій полягає в тому, що партій виступають своєрідною проміжною ланкою між громадянським суспільством і державою.

Отже, які проблеми існують в сфері політичних партій

• Розподіл політичних партій не повною мірою відповідає розподілу політичних уподобань населення.

• Встановлення реальної чисельності політичних партій України через низку причин є проблематичним. Тому дані про чисельність партій є скоріше приблизними.

• Більшість українських політичних партій не охоплюють мережею своїх осередків усі регіони країни — отже, навряд чи можуть вважатися загальнонаціональними організаціями.

• Переважна більшість провідних політичних партій активно вдаються до створення допоміжних структур: молодіжних, жіночих та інших громадських організацій, що діють під егідою партії.

• Політичні партії розробляють певні ідеологічні документи переважно у формі передвиборних програм, лише незначна їх кількість виконується міжвиборчий період.

• Передвиборні програми мають ухил до популізму та не розраховані на серйозний аналіз з точки зору оцінки можливостей їх реалізації.

• Політичні та соціально-економічні програми жодної з партій не підтримані переважною більшістю громадян України.

У результаті, на відміну від країн розвинутої демократії, де громадяни роблять вибір між різними варіантами одного й того ж політичного курсу, населення України поставлене часто перед діаметрально протилежним вибором.

За таких умов, громадяни переважно голосують не за партійні програми, а за харизматичні особистості, що спричинило, зокрема, створення "іменних" блоків у парламентських кампаніях

Такий стан справ ставить під сумнів саме поняття політичної відповідальності партій, обраних до Парламенту, свідчить про недосконалу систему зворотних зв’язків між партіями та громадянами.

Професійні спілки

Щодо розвитку профспілкового руху в Україні можна зробити такі висновки.

1. Профспілковий рух охоплює всі регіони країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання.

Профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки, вони діють на підприємствах усіх форм власності та господарювання.

Переважно формальними для більшості громадян є і причини, з яких вони беруть участь у профспілках. З числа респондентів, які задекларували своє членство у профспілках, майже половина (43,7%) є їх членами “за інерцією” – з радянських часів, кожен п’ятий (20,2%) послався на те, що на підприємстві “прийнято” бути членом профспілки, а 12,2% опитаних повідомили, що профспілки на їх підприємстві були створені централізовано і їх згоди на участь в них ніхто не питав. І лише 18,7% опитаних вважають своє членство в профспілці необхідним для боротьби за свої права.

Таким чином, попри високі показники охоплення населення профспілками, членство в них не визначає орієнтацію громадян на солідарний захист своїх соціально-трудових і соціально-економічних прав і інтересів.

Громадські організації

Важливими інститутами громадянського суспільства в Україні є громадські організації (їх ще називають недержавними або неурядовими).

Нині у нашій державі зареєстровано близько 1500 всеукраїнських та міжнародних і понад 13тис. місцевих громадських організацій. Вони функціонують практично в усіх сферах суспільного життя.

За даними соціологічного опитування, членами громадських організацій в Україні є до 6% громадян, повністю чи частково довіряє їм до 32% населення. Це вище, ніж аналогічні показники щодо політичних партій чи профспілок.

Водночас, рівень розвитку мережі громадських організацій, їх впливу в суспільстві та довіри до них з боку населення ще не відповідає критеріям розвинених демократичних країн.

Значною мірою це є наслідком того, що на розвиток громадських організацій в Україні значною мірою наклало свій відбиток те, що їх формування значною мірою відбувається за логікою, що склалася ще в ході демократичних перетворень кінця 80-х років. Тоді ці організації виникали здебільшого "згори", з ініціативи та під "патронатом" окремих політично або економічно активних осіб, котрі часто переслідували власні цілі, а не внаслідок природного перебігу процесів самоорганізації тих чи інших груп населення.

Сьогодні можна виокремити такі головні проблеми, що стоять перед громадськими організаціями:

• недостатність людських ресурсів;

• нестабільне фінансування, через що деякі організації мають припинити свою діяльність або лишаються тільки на папері; крім того, постійний пошук джерел фінансування штовхає громадські організації на зближення з бізнесовими і державними організаціями, що призводить до втрати незалежної позиції;

• недостатня розвиненість горизонтальних зв’язків між громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів) внаслідок того, що кожна з них займає окрему нішу, є практично самодостатньою і діє самостійно;

• практика створення громадської організації під окрему політичну особу для реалізації її власних інтересів, а не виконання соціальної місії та суспільної функції; як правило, такі організації існують формально і з’являються на арені лише тоді, коли в цьому є політична потреба;

• маловпливовість. Реальну змогу впливати на рішення Уряду та місцевих органів влади мають лише обмежено коло організацій;

• брак професіоналів високої кваліфікації. Зараз немає достатньої кількості спеціалістів, які можуть залучатися громадськими організаціями до співпраці, а послуги тих фахівців, які є, потребують високого рівня оплати.

• недостатньою є увага до громадських організацій з боку держави. Державні структури частіше сприймають їх як небажаного прохача, а не як рівноправного партнера, не виявляють бажання до співпраці взагалі або, в кращому разі, відводять громадським організаціям роль другорядного партнера.

Ми повертаємося до цінностей, які створювалися поколіннями як наших попередників так і представників інших народів. Нове, добре забуте старе робиться із того. що маємо сьогодні. Важливо лише ясно усвідомлювати цілі і методи для яких використовуватиметься все, що є як у нашому так і світовому доробку.

Для формування основних інститутів громадянського суспільства необхідні сприятливі умови. Визначальними умовами життєздатності громадянського суспільства є такі: