8.2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

   Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину регулюється ст. 66-69 Закону, ст. 524-564 ЦК України. Свідоцтво про право на спадщину може видавати лише державна нотаріальна контора. За кордоном таке свідоцтво може видавати консульська установа чи дипломатичне представництво. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які своєчасно прийняли спадщину, жодними строками не обмежується, і звертатися за одержанням свідоцтва про право на спадщину можна будь-коли після закінчення шестимісячного строку.    Заява про видачу свідоцтва про право на спадщину повинна бути оформлена письмово. Прохання про видачу такого свідоцтва може бути викладене в заяві про прийняття спадщини або в окремій заяві. На підставі поданої заяви в нотаріальній конторі заводиться спадкова справа, де містяться необхідні документи, що підтверджують наявність юридичних фактів на видачу свідоцтва про право на спадщину; у кінці справи підшивається примірник свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному окремо. В обох випадках у свідоцтвах зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців кожному з них можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.    Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва про право на спадщину не обов'язкова. Це свідоцтво може одержати представник спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця його можуть надіслати поштою.    При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус повинен перевірити, чи правильно складено й посвідчено заповіт, чи відповідає він вимогам закону. У противному разі нотаріус відмовляє у прийнятті заповіту і видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, нотаріус з'ясовує, чи не скасовано заповіт, про що він робить відмітку. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Такими особами є неповнолітні й непрацездатні діти, непрацездатні дружина (чоловік), батьки та утриманці, які незалежно від змісту заповіту успадковують не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (ст. 535 ЦК України). Для визначення обов'язкової частки спадкоємця треба встановити коло спадкоємців за законом тієї черги, яка за відсутності заповіту закликалася б до спадкоємства. При визначенні обов'язкової частки враховується вартість усього спадкового майна.    Із переходом спадкового майна державі заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину надсилає до нотаріальної контори відповідний фінансовий орган, на території якого перебуває спадкове майно. Свідоцтво про право держави на спадщину видається через шість місяців від дня відкриття спадщини.    Відмова фінансового органу від спадщини законом не передбачається. Держава стає спадкоємницею в таких випадках: якщо спадкодавець усе майно або частку його заповідав державі; якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини; якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини; якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини, і його частка переходить до держави.    За видачу свідоцтва про право на спадщину стягується державне мито в розмірі 0,5 відсотка спадщини.